Darby Bible Translation

Переклад Огієнка

Christ's Sacrifice Once for All

For the law, having a shadow of the coming good things, not the image itself of the things, can never, by the same sacrifices which they offer continually yearly, perfect those who approach.

1

Бо Зако́н, мавши тільки тінь майбутнього добра́, а не самий о́браз речей, тими самими жертвами, що за́вжди щороку прино́сяться, не може ніко́ли вдоскона́лити тих, хто приступає.

2

Since, would they not indeed have ceased being offered, on account of the worshippers once purged having no longer any conscience of sins?

2

Інакше вони перестали б прино́ситись, бо ті, хто служить, очищені раз, уже б не мали жодної свідо́мости гріхів.

3

But in these [there is] a calling to mind of sins yearly.

3

Але в них спо́мин про гріхи буває щороку,

4

For blood of bulls and goats [is] incapable of taking away sins.

4

бо тож неможливе, щоб кров биків та козлів здіймала гріхи!

5

Wherefore coming into the world he says, Sacrifice and offering thou willedst not; but thou hast prepared me a body.

5

Тому́ то, вхо́дячи в світ, Він говорить: „Жертви й прино́шення Ти не схотів, але тіло Мені приготува́в.

6

Thou tookest no pleasure in burnt-offerings and sacrifices for sin.

6

Цілопа́лення й жертви поку́тної Ти не жадав.

7

Then I said, Lo, I come (in [the] roll of the book it is written of me) to do, O God, thy will.

7

Тоді Я сказав: Ось іду́, — в звої книжки про Мене написано, щоб волю чини́ти Твою, Боже“!

8

Above, saying Sacrifices and offerings and burnt-offerings and sacrifices for sin thou willedst not, neither tookest pleasure in (which are offered according to the law);

8

Він вище сказав, що „жертви й при́носу, та цілопа́лення й жертви поку́тної, — які за Зако́ном прино́сяться, — Ти не жадав і Собі не вподо́бав“.

9

then he said, Lo, I come to do thy will. He takes away the first that he may establish the second;

9

Пото́му сказав: „Ось іду, щоб волю Твою чини́ти, Боже“. Відміняє Він перше, щоб друге поставити.

10

by which will we have been sanctified through the offering of the body of Jesus Christ once for all.

10

У цій волі ми освячені жертвоприно́шенням тіла Ісуса Христа один раз.

11

And every priest stands daily ministering, and offering often the same sacrifices, which can never take away sins.

11

І кожен священик щоденно стоїть, слу́жачи, і часто приносить жертви ті самі, що ніко́ли не можуть зняти гріхів.

12

But *he*, having offered one sacrifice for sins, sat down in perpetuity at [the] right hand of God,

12

А Він за гріхи світу приніс жертву один раз, і наза́вжди „по Божій правиці засів“,

13

waiting from henceforth until his enemies be set [for the] footstool of his feet.

13

далі чекаючи, „аж вороги Його бу́дуть покладені за підніжка Його ніг“.

14

For by one offering he has perfected in perpetuity the sanctified.

14

Бо жертвоприно́шенням одним вдоскона́лив Він тих, хто освячується.

15

And the Holy Spirit also bears us witness [of it]; for after what was said:

15

Свідкує ж і Дух Святий нам, як говорить:

16

This [is] the covenant which I will establish towards them after those days, saith [the] Lord: Giving my laws into their hearts, I will write them also in their understandings;

16

„Оце заповіт, що його по цих днях встановля́ю Я з ними, говорить Господь, — Закони Свої Я дам в їхні серця́, і в їхніх думка́х напишу́ їх.

17

and their sins and their lawlessnesses I will never remember any more.

17

А їхніх гріхів та несправедливостей їхніх Я більш не згадаю“!

18

But where there [is] remission of these, [there is] no longer a sacrifice for sin.

18

А де їхнє відпущення, там нема вже жертвоприно́шення за гріхи.

19

A Call to Persevere

Having therefore, brethren, boldness for entering into the [holy of] holies by the blood of Jesus,

19

Отож, браття, ми маємо відвагу вхо́дити до святині кров'ю Ісусовою,

20

the new and living way which he has dedicated for us through the veil, that is, his flesh,

20

ново́ю й живою дорогою, яку нам обнови́в Він через завісу, цебто через тіло Своє,

21

and [having] a great priest over the house of God,

21

маємо й Великого Священика над домом Божим, —

22

let us approach with a true heart, in full assurance of faith, sprinkled as to our hearts from a wicked conscience, and washed as to our body with pure water.

22

то приступі́мо з щирим серцем, у повноті́ віри, окропи́вши серця́ від сумління лукавого та обмивши тіла́ чистою водою!

23

Let us hold fast the confession of the hope unwavering, (for he [is] faithful who has promised;)

23

Трима́ймо непохи́тне визна́ння надії, вірний бо Той, Хто обіцяв.

24

and let us consider one another for provoking to love and good works;

24

І уважаймо один за одни́м для заохо́ти до любови й до добрих учинків.

25

not forsaking the assembling of ourselves together, as the custom [is] with some; but encouraging [one another], and by so much the more as ye see the day drawing near.

25

Не кидаймо збору свого, як то зви́чай у деяких, але заохочуймося, і тим більше, скільки більше ви бачите, що зближається день той.

26

For where we sin wilfully after receiving the knowledge of the truth, there no longer remains any sacrifice for sins,

26

Бо як ми грішимо́ самові́льно, одержавши пізна́ння правди, то вже за гріхи не знахо́диться жертви,

27

but a certain fearful expectation of judgment, and heat of fire about to devour the adversaries.

27

а страшливе якесь сподіва́ння су́ду та гнів палю́чий, що має пожерти противників.

28

Any one that has disregarded Moses' law dies without mercy on [the testimony of] two or three witnesses:

28

Хто відкидає Зако́на Мойсея, такий немилосердно вмирає „при двох чи трьох свідках“, —

29

of how much worse punishment, think ye, shall he be judged worthy who has trodden under foot the Son of God, and esteemed the blood of the covenant, whereby he has been sanctified, common, and has insulted the Spirit of grace?

29

скільки ж більшої му́ки, — доду́муєтеся? — заслуговує той, хто потоптав Сина Божого, і хто кров заповіту, що нею освячений, за звичайну вважав, і хто Духа благодаті зневажив!

30

For we know him that said, To me [belongs] vengeance; *I* will recompense, saith the Lord: and again, The Lord shall judge his people.

30

Бо знаємо Того, Хто сказав: „Мені помста належить, Я відплачу́, говорить Господь“. І ще: „Господь буде судити наро́да Свого“!

31

[It is] a fearful thing falling into [the] hands of [the] living God.

31

Страшна́ річ — упасти в руки Бога Живого!

32

But call to mind the earlier days in which, having been enlightened, ye endured much conflict of sufferings;

32

Згадайте ж про перші дні ваші, як ви просвітилися й витерпіли запеклу боротьбу стражда́нь.

33

on the one hand, when ye were made a spectacle both in reproaches and afflictions; and on the other, when ye became partakers with those who were passing through them.

33

Ви були́ то видо́вищем зневаги й знуща́ння, то були́ учасниками тих, що жили́ так.

34

For ye both sympathised with prisoners and accepted with joy the plunder of your goods, knowing that ye have for yourselves a better substance, and an abiding one.

34

Ви бо страждали й з ув'язнененими, і грабу́нок свого майна́ прийняли́ з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно немину́ще та краще.

35

Cast not away therefore your confidence, which has great recompense.

35

Тож не відкидайте відваги своєї, бо має велику нагоро́ду вона.

36

For ye have need of endurance in order that, having done the will of God, ye may receive the promise.

36

Бо вам терпеливість потрібна, щоб Божу волю вчинити й прийняти обітницю.

37

For yet a very little while he that comes will come, and will not delay.