Welcome to our website where we explore the Bible! Pleasure to meet you here!
May your journey into the world of the Holy Scriptures be engaging and inspiring!
You can change reading language: uk ru
Parallel
New Living Translation
Переклад Турконяка
Коли вирішили, що ми маємо відплисти до Італії, передали Павла та деяких інших в’язнів сотникові полку кесаря, на ім’я Юлій.
Тож сівши на адрамитський корабель, який мав пливти до азійських місць, ми відпливли. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
The next day when we docked at Sidon, Julius was very kind to Paul and let him go ashore to visit with friends so they could provide for his needs.
Наступного дня ми причалили в Сидоні. Юлій ставився до Павла по-людськи і дозволив піти до друзів скористатися їхньою турботою.
Putting out to sea from there, we encountered strong headwinds that made it difficult to keep the ship on course, so we sailed north of Cyprus between the island and the mainland.
Вирушивши звідти, прибули ми до Кіпру, бо був зустрічний вітер.
Keeping to the open sea, we passed along the coast of Cilicia and Pamphylia, landing at Myra, in the province of Lycia.
Коли перепливли килікійське й памфилійське моря, прибули ми до Мири, що в Ликії.
There the commanding officer found an Egyptian ship from Alexandria that was bound for Italy, and he put us on board.
І тут сотник, знайшовши олександрійський корабель, який плив до Італії, посадив нас на нього.
We had several days of slow sailing, and after great difficulty we finally neared Cnidus. But the wind was against us, so we sailed across to Crete and along the sheltered coast of the island, past the cape of Salmone.
Повільно пливучи багато днів і ледь допливши до Кніда, бо не дозволяв нам вітер, ми пропливли повз Крит біля Салмони.
We struggled along the coast with great difficulty and finally arrived at Fair Havens, near the town of Lasea.
Ледве минувши його, ми пристали до одного місця, що зветься Добра Пристань, поблизу якого було місто Ласея.
Як минуло чимало часу і плавання вже стало небезпечним, бо й піст уже минув, Павло радив,
“Men,” he said, “I believe there is trouble ahead if we go on — shipwreck, loss of cargo, and danger to our lives as well.”
кажучи їм: Мужі, я бачу, що плавання буде небезпечним і з великими втратами — не тільки для вантажу та корабля, а й для наших душ.
But the officer in charge of the prisoners listened more to the ship’s captain and the owner than to Paul.
Та сотник довіряв більше керманичеві й власникові судна, ніж тому, що говорив Павло.
And since Fair Havens was an exposed harbor — a poor place to spend the winter — most of the crew wanted to go on to Phoenix, farther up the coast of Crete, and spend the winter there. Phoenix was a good harbor with only a southwest and northwest exposure.
Оскільки пристань не була зручною для зимівлі, більшість радила відпливти звідти, щоби при можливості дістатися до Финіки й перезимувати в критській пристані, зверненій до півдня і відкритій для північно-західних вітрів.
The Storm at Sea
When a light wind began blowing from the south, the sailors thought they could make it. So they pulled up anchor and sailed close to the shore of Crete.
Тож як повіяв південний вітер, подумали, що досягли бажаного, тому підняли вітрила й попливли повз Крит.
But the weather changed abruptly, and a wind of typhoon strength (called a “northeaster”) burst across the island and blew us out to sea.
Та незабаром повіяв супротивний рвучкий вітер, який зветься евракилон.
The sailors couldn’t turn the ship into the wind, so they gave up and let it run before the gale.
Коли підхопило корабель, і він не міг протистояти вітрові, ми здалися, і нас понесло.
Підпливши до одного острова, що зветься Клавда, насилу змогли втримати рятувальний човен,
Then the sailors bound ropes around the hull of the ship to strengthen it. They were afraid of being driven across to the sandbars of Syrtis off the African coast, so they lowered the sea anchor to slow the ship and were driven before the wind.
якого витягли, і вжили допоміжних засобів, обв’язуючи корабель. Побоюючись, щоб не попасти на мілину Сирту, спустили вітрило; і так нас носило.
The next day, as gale-force winds continued to batter the ship, the crew began throwing the cargo overboard.
Наступного дня, як нас сильно кидала буря, ми почали викидати вантаж,
The following day they even took some of the ship’s gear and threw it overboard.
а третього дня власноручно повикидали корабельне знаряддя.
The terrible storm raged for many days, blotting out the sun and the stars, until at last all hope was gone.
Тому що багато днів не з’являлися ні сонце, ні зорі, а буря сильно налягала, ми повністю втратили надію на порятунок.
No one had eaten for a long time. Finally, Paul called the crew together and said, “Men, you should have listened to me in the first place and not left Crete. You would have avoided all this damage and loss.
Оскільки довго не їли, то Павло, ставши серед них, сказав: О, мужі! Потрібно було слухати мене й не відпливати з Криту, — то ми не зазнали би цього лиха та втрати.
But take courage! None of you will lose your lives, even though the ship will go down.
Тепер же благаю вас: кріпіться, бо не загине душа жодного з вас, а тільки корабель.
For last night an angel of the God to whom I belong and whom I serve stood beside me,
Тому що цієї ночі переді мною постав ангел Бога, Якому я належу та Якому служу,
and he said, ‘Don’t be afraid, Paul, for you will surely stand trial before Caesar! What’s more, God in his goodness has granted safety to everyone sailing with you.’
і сказав: Не бійся, Павле! Тобі треба стати перед кесарем, і ось подарував тобі Бог усіх, хто пливе з тобою!
So take courage! For I believe God. It will be just as he said.
Тому кріпіться, мужі! Бо я вірю Богові, що станеться так, як мені було сказано.
А коли надійшла чотирнадцята ніч, як носило нас в Адріатиці, опівночі моряки здогадувалися, що наближаються до якоїсь землі.
І закинувши лот, виявили, що було двадцять сажнів [1]; пропливши ще трохи й знову закинувши, з’ясували, що було п’ятнадцять сажнів.
At this rate they were afraid we would soon be driven against the rocks along the shore, so they threw out four anchors from the back of the ship and prayed for daylight.
А боячись, аби якось не наскочити на скелясті місця, кинули з корми корабля чотири якорі й молилися, аби настав день.
Then the sailors tried to abandon the ship; they lowered the lifeboat as though they were going to put out anchors from the front of the ship.
Коли ж моряки намагалися втекти з корабля і спустили човен у море, вдаючи, ніби з носа хочуть закинути якорі,
But Paul said to the commanding officer and the soldiers, “You will all die unless the sailors stay aboard.”
Павло сказав сотникові й воїнам: Якщо вони не залишаться на кораблі, ви не зможете врятуватися!
So the soldiers cut the ropes to the lifeboat and let it drift away.
Тоді воїни перерізали канати човна й дали йому впасти.
Just as day was dawning, Paul urged everyone to eat. “You have been so worried that you haven’t touched food for two weeks,” he said.
А коли почало розвиднятися, Павло благав усіх вживати їжу, кажучи: Сьогодні чотирнадцятий день ви продовжуєте чекати голодними, нічого не ївши.
“Please eat something now for your own good. For not a hair of your heads will perish.”
Тому благаю вас вживати їжу, бо це для вашого порятунку. Жодному з вас і волосина з голови не впаде.
Then he took some bread, gave thanks to God before them all, and broke off a piece and ate it.
Сказавши це й узявши хліб, він у всіх на очах віддав хвалу Богові та, переломивши, почав їсти.
After eating, the crew lightened the ship further by throwing the cargo of wheat overboard.
Наситившись їжею, почали полегшувати корабель, викидаючи збіжжя в море.
When morning dawned, they didn’t recognize the coastline, but they saw a bay with a beach and wondered if they could get to shore by running the ship aground.
А коли настав день, не розпізнали землі та побачили якусь затоку з піщаним берегом, до якої і хотіли, при можливості, причалити кораблем.
So they cut off the anchors and left them in the sea. Then they lowered the rudders, raised the foresail, and headed toward shore.
Піднявши якорі, пустилися в море, водночас послабили канати на стерні й, піднявши мале вітрило, оскільки дув вітер, попрямували до берега.
But they hit a shoal and ran the ship aground too soon. The bow of the ship stuck fast, while the stern was repeatedly smashed by the force of the waves and began to break apart.
Наскочивши на мілину, корабель застряг; ніс загруз і став нерухомий, а корму розбивало силою хвиль.
The soldiers wanted to kill the prisoners to make sure they didn’t swim ashore and escape.
Воїни радили повбивати в’язнів, щоб ніхто не поплив і не втік.
But the commanding officer wanted to spare Paul, so he didn’t let them carry out their plan. Then he ordered all who could swim to jump overboard first and make for land.
Але сотник, бажаючи врятувати Павла, стримав їх від цього наміру й наказав тим, хто може плавати, першими стрибати й добиратися до берега,