Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
І коли Яків довідався, що в Єгипті є хліб, каже до своїх синів: "Чого перезираєтесь один з одним?
Я чув, що в Єгипті є хліб. Ідіть туди й купіть там хліба, аби нам жити, а не повмирати."
І вирушили десятеро братів Йосифа купити збіжжя в Єгипті.
Веніямина ж, Йосифового брата, Яків не пустив з його братами, казав бо сам до себе: щоб не сталася з ним, мовляв, якась знегода.
Між іншими, що приходили, прибули й сини Ізраїля, щоб купити хліба, бо голоднеча була в Ханаан-краю.
Краєм же правив Йосиф, він продавав збіжжя всім людям у краї. Прийшли отож Йосифові брати і вклонилися йому лицем до землі.
Побачив Йосиф братів своїх та й пізнав їх, але вдавав, що він чужий їм: говорив з ними шорстко. Спитав їх: "Звідкіля ви?" А вони; "З Ханаан-краю прийшли, купити хліба."
Йосиф пізнав своїх братів, але вони його не впізнали.
І згадав він тоді сни, які йому снились, та й каже до них: "Ви підглядачі! Прийшли ви розвідати, що безборонне в країні."
А вони відрекли: "Ні, владико! Твої раби прийшли харчів купити.
Всі ми сини одного чоловіка, ми люди чесні; раби твої ми, а не підглядачі."
Та він до них: "Ні", каже, "ви прийшли оглянути, що відкрите у країні."
Вони ж відповіли: "Дванадцять нас, твоїх рабів; ми сини одного батька в Ханаан-краю. Найменший тепер з батьком, а одного немає."
А Йосиф до них і каже: "Так воно є, як я сказав вам: ви підглядачі!
Ось тому перевіримо вас: як жив фараон, не вийти вам звідсіля, хіба що прийде сюди ваш найменший брат.
Пошліть одного з вас, нехай він приведе брата, ви ж сидітимете в'язнями у темниці. Так випробуються ваші слова, чи вони правдиві. Як же ні, — жив фараон! — ви підглядачі."
І посадив їх усіх на три дні в темницю.
На третій день, каже до них Йосиф: "От що зробіть, — і залишетеся живими, бо ж я боюся Бога.
Як ви чесні люди, нехай один з вас, братів, зостанеться в'язнем у темниці, а ви йдіть та й везіть вашим родинам хліб, щоб не голодували.
Та приведіть до мене вашого найменшого брата; тоді справдяться ваші слова, й ви не помрете." Вони так і зробили.
Але заговорили вони один до одного: "Направду провинилися ми супроти нашого брата, коли бачили, як боліла душа його, коли він благав ласки в нас, а ми не послухали; тому й найшло на нас це нещастя."
А Рувим відповів їм: "Чи ж я вам не говорив: Не грішіть, кажу, проти дитини! Та ви не послухали. Ось тому й домагається (від нас) його крови."
Вони ж не знали, що Йосиф розуміє їх, бо між ними був перекладач.
А він відвернувся від них і заплакав. Потім обернувся до них, порозмовляв з ними, а тоді взяв з-поміж них Симеона і на їхніх очах звелів його ув'язнити.
По тому наказав Йосиф наповнити їхні лантухи збіжжям і повернути кожному в мішок їхні гроші та й дати їм ще харчів на дорогу. Так і зроблено.
І нав'ючивши своїх ослів збіжжям, відійшли звідти.
Коли ж один (із них) на ночівлі розв'язав свій мішок, щоб всипати ослові корму, побачив свої гроші в мішку зверха;
тож каже він до своїх братів: "Звернули мої гроші, й вони навіть у моєму мішку!" Серце в них охляло, й вони, тремтівши, говорили один до одного: "Що це Бог учинив нам?"
Прибули вони до Якова, свого батька, в Ханаан-край, і оповіли йому все, що спіткало їх, кажучи:
"Промовляв до нас той чоловік, господар цього краю, шорстко та й узяв нас за підглядачів у краю.
Але ми казали йому: Ми чесні люди, ми не підглядачі.
Нас дванадцятеро братів, синів нашого батька; одного нема, а найменший тепер з нашим батьком у Ханаан-краю.
Але той чоловік, господар краю, відповів нам: От по чому я знатиму, що ви чесні: зоставте одного з ваших братів у мене, візьміть для ваших голодних родин збіжжя та й рушайте.
І приведіть вашого найменшого брата до мене; тоді я знатиму, що ви не підглядачі, а чесні люди. Тоді й віддам вам брата вашого, й будете приходити в цей край."
Та коли вони заходилися випорожнювати свої лантухи, аж тут торбинка кожного з грішми була в його мішку. Як же побачили вони й їх батько гаманці з грішми, то налякалися.
Тоді каже до них Яків, їхній батько: "Ви робите мене бездітним. Немає Йосифа й немає Симеона, ще й Веніямина хочете забрати. Все падає на мене!"
Тоді промовив Рувим до свого батька: "Вбий", каже, "двох моїх синів, як не приведу його (Веніямина) назад до тебе! Вручи його мені, і я поверну його назад тобі."
Та той промовив: "Не піде мій син з вами, бож брат його вмер і він сам зостався. Як скоїться й з ним якесь лихо в дорозі, в яку пускаєтесь, то смутком зведете мене, сивоголового, до Шеолу."
← (Буття 41) | (Буття 43) →