Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Шматочок сухаря та мир до його далеко лучше, нїж хата, повна порізаного скоту, з сварнею.
Слуга розумний старшує над безумним сином, і між братами він спадок роздїлить.
У горнї й в огнї очищаєсь золото й срібло, Господь же витрібовує серця.
На злющу мову лиш падлюка вважає; лукавий слухає зрадливого навчання.
Хто вбогого поругає, той творця його зневажає; кого нещастє звеселяє, той не зістанеться безкарен.
Вінець людей старих — сини синів, унуки, а слава дїтей — родичі їх.
Дурному не личить поважная мова, тим меньше значньому уста неправдливі.
Гостинець — се дорогий камінь у того, що вміє ним владати; куди нї обернесь, пощастить йому.
Хто провину покриває — любови шукає, хто ж про неї все згадує — друга відвертає.
Розумного докір більше діймає, нїж дурного сто вдарів.
Хто бурить — у того тілько лихе на думцї; на його посланий буде ангел без милосердя.
Лучше стрітити ведмедицю, що їй дїтей взято, нїж дурного з його дурнотою.
Хто за добро платить злом, від того домівки не відойде зло.
Почин до сварки — як прірва води; покинь же сварку, нїм ще розгорілась.
Хто грішного правдить і правого винуватить, — оба вони гидота Господеві.
Про що скарби в руках у дурня? щоб придбати собі мудрість, — на те в його нема ума.
Друг любить про всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастє.
Чоловік малоумний дає руку й ручиться за ближнього свого.
Хто любить сварку, той любить і гріх; а хто надто високо піднімає ворота свої, шукає упадку.
Підступне серце не знайде добра, й язик лукавий впадає в біду.
Хто дурня зродив — то собі на горе; отець безумного не зазнає радощів.
Веселе серце — як лїк, добродїйне, а дух сумовитий висушує й костї.
Дарунки з пазухи бере безбожний, щоби скривити стежки правосуду.
В розумного мудрість — перед очима, дурного ж очі — на концї землї її вбачають.
Безумний син — отцю свойму гірка досада, ще гірше горе він матері своїй.
Не гарно се, на правого вину спихати, як і бити* старшину за суд справедливий.
Розумний — хто в словах здержливий, і мудрий той, в кого кров холодна.
І дурень, як мовчить, здається бути мудрим, а як уста стулить, — навіть розважливим.
← (Приповістей 16) | (Приповістей 18) →