Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
І сталось, коли закінчи́в Ісус усі ці слова, Він сказав Своїм учням:
„Ви знаєте, що через два дні буде Па́сха, — і Лю́дський Син буде виданий на розп'я́ття“.
Тоді первосвященики, і книжники, і старші народу зібралися в домі первосвященика, званого Кайя́фою,
і радилися, щоб пі́дступом взяти Ісуса й забити.
І вони говорили: „Та не в свято, щоб бува колотнеча в наро́ді не сталась“.
Коли ж Ісус був у Віфа́нії, у домі Си́мона прокаже́ного,
підійшла одна жінка до Нього, маючи аляба́строву пляшечку дорогоцінного ми́ра, — і вилила на Його голову, як сидів при столі Він.
Як побачили ж учні це, то обурилися та й сказали: „На́що таке марнотра́тство?
Бо дорого можна було б це продати, і віддати убогим“.
Зрозумівши Ісус, промовив до них: „Чого при́крість ви робите жінці? Вона ж добрий учинок зробила Мені.
Бо вбогих ви маєте за́вжди з собою, а Мене не постійно ви маєте.
Бо, виливши миро оце на тіло Моє, вона те вчинила на по́хорон Мій.
Поправді кажу́ вам: де тільки оця Єва́нгелія проповідувана буде в цілому світі, — на пам'ятку їй буде сказане й те, що зробила вона!“
Тоді один із Дванадцятьох, званий Юдою Іскаріотським, подався до первосвящеників,
і сказав: „Що́ хочете дати мені, — і я вам Його видам?“ І вони йому виплатили тридцять срібняків.
І він відтоді шукав слу́шного ча́су, щоб видати Його.
А першого дня Опрі́сноків учні підійшли до Ісуса й сказали Йому: „Де́ хочеш, щоб ми приготува́ли пасху спожити Тобі?
А Він відказав: „Ідіть до такого то в місто, і перекажіть йому: каже Вчитель: час Мій близьки́й, — справлю Пасху з Своїми учнями в тебе“.
І учні зробили, як звелів їм Ісус, і зачали́ пасху готува́ти.
А коли настав вечір, Він із дванадцятьма учнями сів за стіл.
І, як вони споживали, Він сказав: „Поправді кажу вам, що один із вас видасть Мене“.
А вони засмутилися тяжко, і кожен із них став питати Його: „Чи не я то, о Господи?“
А Він відповів і промовив: „Хто руку свою вмочить у миску зо Мною, той видасть Мене.
Людський Син справді йде, як про Нього написано; але горе тому чоловікові, що видасть Лю́дського Сина! Було́ б краще йому, коли б той чоловік не родився!“
Юда ж, зрадник Його, відповів і сказав: „Чи не я то, Учителю?“ Відказав Він йому: „Ти сказав“.
Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і́ поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: „Прийміть, споживайте, це — тіло Моє“.
А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: „Пийте з неї всі,
бо це — кров Моя Ново́го Заповіту, що за багатьох проливається на відпу́щення гріхів!
Кажу́ ж вам, що віднині не питиму Я від оцього плоду виноградного аж до дня, коли з вами його нови́м питиму в Царстві Мого Отця“.
А коли відспівали вони, то на го́ру Оливну пішли.
Промовляє тоді їм Ісус: „Усі ви через Мене споку́ситеся ночі цієї. Бо написано: „Уражу́ Па́стиря, — і розпоро́шаться вівці отари“.
По воскре́сенні ж Своїм Я вас ви́переджу в Галілеї“.
А Петро відповів і сказав Йому: „Якби й усі спокуси́лись про Тебе, — я не спокушу́ся ніко́ли“.
Промовив до нього Ісус: „Поправді кажу́ тобі, що ночі цієї, перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“.
Говорить до Нього Петро: „Коли б мені навіть умерти з Тобою, — я не відречуся від Тебе!“ Так сказали й усі учні.
Тоді з ними приходить Ісус до місцевости, званої Гефсима́нія, і промовляє до учнів: „Посидьте ви тут, аж поки піду́ й помолюся отам“.
І, взявши Петра й двох синів Зеведе́євих, зачав сумувати й тужити.
Тоді промовляє до них: „Обго́рнена сумом смертельним душа Моя! Залиші́ться тут, і попильнуйте зо Мною“.
І, трохи далі пройшовши, упав Він долі́лиць, та молився й благав: „Отче Мій, коли можна, нехай обмине ця чаша Мене. Та проте, — не як Я хо́чу, а як Ти“.
І, вернувшись до учнів, знайшов їх, що спали, і промовив Петрові: „Отак, — не змогли ви й однієї години попильнувати зо Мною?
Пильнуйте й моліться, щоб не впасти на спробу, — бадьо́рий бо дух, але немічне тіло“.
Відійшовши ще вдруге, Він молився й благав: „Отче Мій, як ця чаша не може минути Мене, щоб не пити її, — нехай станеться воля Твоя!“
І, прийшовши, знову знайшов їх, що спали, бо зважні́ли їм очі були.
І, залиши́вши їх, знов пішов, і помолився втре́тє, те саме слово промовивши.
Потому приходить до учнів і їм промовляє: „Ви ще далі спите й спочиваєте? Ось година набли́зилась, — і до рук грішникам виданий буде Син Лю́дський.
Уставайте, ходім, — ось наблизи́вся Мій зра́дник!“
І коли Він іще говорив, аж ось прийшов Юда, один із Дванадцятьо́х, а з ним люду багато від первосвящеників і старших наро́ду з мечами та ки́ями.
А зрадник Його дав був знака їм, кажучи: „Кого поцілую, то Він, — беріть Його“.
І зараз Він підійшов до Ісуса й сказав: Раді́й, Учителю!“ І поцілував Його.
Ісус же йому відказав: „Чого, друже, прийшов ти?“ Тоді приступили та руки наклали на Ісуса, — і схопи́ли Його.
А ось один із тих, що з Ісусом були́, витягнув руку, і меча свого ви́хопив та й рубону́в раба первосвященика, — і відтяв йому вухо.
Тоді промовляє до нього Ісус: „Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто ві́зьме меча, — від меча і загинуть.
Чи ти ду́маєш, що не мо́жу тепер упросити Свого Отця, — і Він дасть Мені зараз більше дванадцяти леґіо́нів анголі́в?
Але як має збутись Писа́ння, що так статися мусить?“
Тієї години промовив Ісус до наро́ду: „Немов на розбійника вийшли з мечами та ки́ями, щоб узяти Мене! Я щоденно у храмі сидів і навчав, — і Мене не взяли́ ви.
Це ж сталось усе, щоб збулися писа́ння пророків“. Усі учні тоді залишили Його й повтікали.
А вони схопи́ли Ісуса, і повели́ до первосвященика Кайяфи, де зібралися книжники й старші.
Петро ж зда́лека йшов услід за Ним аж до дво́ру первосвященика, і, ввійшовши всере́дину, сів із слу́жбою, щоб бачити кінець.
А первосвященики та ввесь синедріо́н шукали на Ісуса неправдивого свідчення, щоб смерть заподіяти Йому,
і не знахо́дили, хоч кривосвідків багато підхо́дило. Аж ось накінець з'явилися двоє,
і сказали: „Він говорив: Я можу зруйнувати храм Божий, — і за три дні збудувати його“.
Тоді первосвященик устав і до Нього сказав: „Ти нічого не відповідаєш на те, що свідчать су́проти Тебе?“
Ісус же мовчав. І первосвященик сказав Йому: „Заприсягаю Тебе Живим Богом, щоб нам Ти сказав, — чи Христос Ти, Син Божий?“
Промовляє до нього Ісус: „Ти сказав... А навіть повім вам: відтепе́р ви побачите Лю́дського Сина, що сидітиме право́руч сили Божої, і на хмарах небесних прихо́дитиме!“
Тоді первосвященик розде́р одежу свою та й сказав: „Він богознева́жив! На́що нам іще свідки потрібні? Ось ви чули тепер Його богознева́гу!
Як вам здається?“ Вони ж відповіли та сказали: „Повинен умерти!“
Тоді стали плювати на обличчя Йому, та бити по що́ках Його, інші ж ки́ями били,
і казали: „Пророкуй нам, Христе́, хто́ то вдарив Тебе?“
А Петро перед домом сидів на подвір'ї. І приступила до Нього служни́ця одна та й сказала: „І ти був з Ісусом Галіле́янином!“
А він перед всіма́ відрікся, сказавши: „Не відаю я, що ти кажеш“.
А коли до воріт він підхо́див, побачила інша його та й сказала приявним там людям: „Оцей був з Ісусом Назаряни́ном!“
І він зно́ву відрікся та став присягатись: „Не знаю Цього Чоловіка!“
Підійшли ж трохи згодом присутні й сказали Петрові: „І ти справді з отих, та й мова твоя виявляє тебе“.
Тоді він став клясти́сь та божитись: „Не знаю Цього́ Чоловіка!“ І заспівав півень хвилі тієї.
І згадав Петро сказане слово Ісусове: „Перше ніж заспіває півень, — відречешся ти тричі від Мене“. І, вийшовши звідти, він гірко заплакав.
← (Матвія 25) | (Матвія 27) →