Приветствую тебя на сайте, где мы исследуем Библию! Добро пожаловать!
Пусть твое путешествие в мир Священного Писания будет увлекательным и вдохновляющим!
Ты можешь сменить язык чтения: uk en
Параллельное чтение
Новый русский перевод
Переклад Куліша та Пулюя
В дни, когда правили судьи,1 в стране случился голод, и один человек из Вифлеема в Иудее вместе со своей женой и двумя сыновьями отправился жить в страну Моав.2
За тих часів, як правували суддї, раз якось був в краю голод. І один чоловік з Юдейського Вефлеєма пійшов зо своєю жінкою та з двома синами своїми жити в край Моабіїв.
Этого человека звали Элимелех, его жену — Ноеминь, а двоих его сыновей — Махлон и Хилеон. Они были ефрафяне из Вифлеема, что находится в Иудее. Они пришли в Моав и жили там.
Чоловік той на ймення Єлимелех, жінка його на ймення Ноема, а два сини його на ймення Махлон та Хілеон; були вони з Ефрату, з Юдейського Вефлеєма. І прибули вони в край Моабіїв та й зістались там.
Элимелех, муж Ноемини, умер, и она осталась с двумя сыновьями.
І помер Єлимелех, чоловік Ноемин, і вона зісталась з двома своїми синами.
Они женились на моавитянках — одну из них звали Орфа, а другую Руфь. После того как они прожили там около десяти лет,
І одружились вони з Моабитянками: одна на ймя Орфа, а другу звали Рут; і жили там трохи не десять років.
Махлон и Хилеон тоже умерли, и Ноеминь осталась без своих сыновей и мужа.
Але згодом обидва сини її, Махлон і Хілеон, померли, і зісталась та жінка після обох своїх синів і після свого чоловіка.
Услышав в Моаве, что Господь пришел на помощь Своему народу, дав им пищу, Ноеминь со своими снохами приготовилась вернуться домой.
І вибралась вона з своїми невістками, та й пійшла з Моабійського краю назад, бо перечула в краю Моабіїв, що Бог показав свою ласку для свого народа й дав йому хлїб.
Вместе со своими снохами она покинула место, где жила, и отправилась в дорогу, которая должна была привести их обратно в землю Иуды.
От вийшла вона з того місця, де жила, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом, вертаючись в Юдейський край.
Ноеминь сказала своим снохам:
— Возвратитесь каждая в дом своей матери. Пусть Господь будет милостив к вам, как вы были милостивы к вашим умершим и ко мне.
— Возвратитесь каждая в дом своей матери. Пусть Господь будет милостив к вам, как вы были милостивы к вашим умершим и ко мне.
І каже Ноема двом своїм невісткам: Вернїться ви та йдїть кожна до хати до своєї матері. Нехай Господь покаже вам ласку, як ви вчинили з помершими й зо мною!
Пусть Господь даст каждой из вас найти пристанище в доме у нового мужа.
Она поцеловала их, и они громко заплакали
Она поцеловала их, и они громко заплакали
Дай, Господи, щоб ви знайшли пристановище кожна в господї свого чоловіка! І вона поцїлувала їх. Але вони загомонїли голосно та заплакали;
и сказали ей:
— Мы вернемся с тобой к твоему народу.
— Мы вернемся с тобой к твоему народу.
І промовили до неї: Нї, ми підемо з тобою до твого народа!
Но Ноеминь сказала:
— Возвратитесь домой, мои дочери. Зачем вам идти со мной? Разве у меня будут другие сыновья, которые смогут стать вам мужьями?3
— Возвратитесь домой, мои дочери. Зачем вам идти со мной? Разве у меня будут другие сыновья, которые смогут стать вам мужьями?3
А Ноема сказала: Вертайтесь, мої донї; навіщо вам йти зо мною? Хіба ж в моєму лонї ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?
Возвратитесь домой, мои дочери; я уже слишком стара, чтобы у меня был другой муж. Даже если бы я думала, что у меня еще есть надежда, — даже если бы этой ночью я была с мужем, а потом родила сыновей, —
Вертайтесь, донї мої, ідїть з Богом; бо я вже стара задля того, щоб вийти заміж. Та коли б я й сказала: Я маю надїю, і коли б я навіть цїєї ж ночі була з чоловіком і навіть породила синів,
разве вам можно ждать, пока они вырастут? Можно ли вам оставаться все это время незамужними? Нет, мои дочери. Моя горечь слишком тяжела для вас, потому что рука Господня обратилась против меня!
То чи ж можна вам ждати, доки б вони виросли? Чи можна ж вам для того не виходити заміж? Нї, мої донечки! Менї бо далеко гірше жити як вам; бо Господня рука проти мене.
И тут они снова громко заплакали. И Орфа поцеловала свою свекровь на прощание, но Руфь осталась с ней.
Вони підняли лемент і знов почали плакати. І Орфа поцїлувала на прощаннї свою свекруху, а Рут зісталась з нею.
— Смотри, — сказала Ноеминь, — твоя невестка возвращается к своему народу и своим богам. Возвращайся и ты с ней.
І сказала вона: Бачиш, твоя швагрова, жінка брата твого, вернулась до свого народа і до своїх богів; вертайсь і ти слїдом за нею.
Но Руфь ответила:
— Не уговаривай меня покинуть тебя или отвернуться от тебя. Куда пойдешь ты, туда и я, и где ты остановишься, там остановлюсь и я. Твой народ будет моим народом и твой Бог — моим Богом.
— Не уговаривай меня покинуть тебя или отвернуться от тебя. Куда пойдешь ты, туда и я, и где ты остановишься, там остановлюсь и я. Твой народ будет моим народом и твой Бог — моим Богом.
Але Рут сказала: не силуй мене покинути тебе і вернутись од тебе; куди підеш ти, туди й я піду, і де жити меш ти, там і я жити му; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом;
Где умрешь ты, умру и я, и там буду похоронена. Пусть Господь сурово накажет меня,4 если что-нибудь кроме смерти разлучит меня с тобой.
І де ти помреш, там і я помру, і бажаю, щоб і мене там поховали. Чи так, чи сяк вчинить зо мною Господь, одна смерть розлучить мене з тобою!
Когда Ноеминь поняла, что Руфь твердо решилась идти с ней, она перестала ее уговаривать.
Як же вона побачила, що тая твердо постановила собі йти з нею, то й перестала вмовляти її.
И обе женщины пошли дальше, пока не пришли в Вифлеем. Когда они пришли в Вифлеем, весь город пришел в движение из-за них, и женщины восклицали:
— Неужели это Ноеминь?
— Неужели это Ноеминь?
От і йшли вони обидві вкупі, доки не прийшли до Вефлеєма. Як прийшли вони у Вефлеєм, усе місто заворушилось через їх, і говорили: Чи не Ноема се?
— Не зовите меня Ноеминь,5 — сказала она им. — Зовите меня Мара,6 потому что Всемогущий7 сделал мою жизнь очень горькой.
Вона сказала їм: не звіть мене Ноемою*, а звіть Марою**, бо Всемогущий послав на мене велике горе.
Я вышла отсюда в достатке, но Господь вернул меня обратно ни с чем. Зачем звать меня Ноеминь? Господь заставил меня страдать8; Всемогущий навел на меня беду.
Я вийшла звідсїль заможна, а Господь вернув мене сюди з порожнїми руками. Навіщо ви звете мене Ноемою, коли Господь напустив на мене допуст, і Всемогущий послав на мене смуток?