Приветствую тебя на сайте, где мы исследуем Библию! Добро пожаловать!
Пусть твое путешествие в мир Священного Писания будет увлекательным и вдохновляющим!
Ты можешь сменить язык чтения: uk en
Параллельное чтение
Синодальный перевод
Переклад Огієнка
И сказали Иоаву: вот, царь плачет и рыдает об Авессаломе.
І затремтів цар, і вийшов на горі́шній по́верх брами, та й заплакав. А коли йшов, то так говорив: „Сину мій, Авесало́ме, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!“
И обратилась победа того дня в плач для всего народа; ибо народ услышал в тот день и говорил, что царь скорбит о своём сыне.
А Йоаву донесено: „Ось цар плаче, і зачав жало́бу по Авесаломові“.
И входил тогда народ в город украдкою, как крадутся люди стыдящиеся, которые во время сражения обратились в бегство.
І того дня ця перемо́га обернулася на жало́бу для всього народу, бо того дня народ почув, що казали: „Засмутився цар за своїм сином!“
А царь закрыл лицо своё и громко взывал: сын мой, Авессалом! Авессалом, сын мой, сын мой!
І прокрада́вся народ того дня, щоб увійти до міста, як прокрадається народ, засоро́млений своєю втечею з бо́ю.
И пришёл Иоав к царю в дом и сказал: ты в стыд привёл сегодня всех слуг твоих, спасших ныне жизнь твою и жизнь сыновей и дочерей твоих, и жизнь жён и жизнь наложниц твоих;
А цар закрив своє обличчя. І голосив цар сильним голосом: „Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!“
ты любишь ненавидящих тебя и ненавидишь любящих тебя, ибо ты показал сегодня, что ничто для тебя и вожди и слуги; сегодня я узнал, что если бы Авессалом остался жив, а мы все умерли, то тебе было бы приятнее;
І прийшов Йоав до дому царя, та й сказав: „Сьогодні ти засоро́мив обличчя всіх своїх рабів, які сьогодні врятували життя твоє, і життя синів твоїх та дочо́к твоїх, і життя жінок твоїх, і життя наложниць твоїх,
итак, встань, выйди и поговори к сердцу рабов твоих, ибо, клянусь Господом, что, если ты не выйдешь, в эту ночь не останется у тебя ни одного человека; и это будет для тебя хуже всех бедствий, какие находили на тебя от юности твоей доныне.
через те, що ти любиш тих, хто тебе нена́видить, і нена́видиш тих, хто тебе любить, бож сьогодні ти виявив, що нема в тебе вожді́в ані слуг. Бо сьогодні я знаю, що коли б Авесало́м був живий, а ми всі сьогодні були мертві, то тоді це було б любе в оча́х твоїх...
И встал царь и сел у ворот, а всему народу возвестили, что царь сидит у ворот. И пришёл весь народ пред лицо царя; Израильтяне же разбежались по своим шатрам.
А тепер устань, і говори до серця свої́х рабів. Бо присяга́ю Господом, якщо ти не ви́йдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночува́ти з тобою, і це буде тобі гірше за всяке зло, що прихо́дило на тебе від молодости твоєї аж дотепер!“
И весь народ во всех коленах Израилевых спорил и говорил: царь избавил нас от рук врагов наших и освободил нас от рук Филистимлян, а теперь сам бежал из земли сей от Авессалома.
І цар устав та й засів у брамі, а всьому наро́дові доне́сли, говорячи: „Ось цар сидить у брамі!“ І посхо́дився ввесь народ перед царське́ обличчя, а Ізраїль повтікав кожен до своїх наметів.
Но Авессалом, которого мы помазали в царя над нами, умер на войне; почему же теперь вы медлите возвратить царя?
І спереча́вся ввесь народ по всіх Ізраїлевих племе́нах, говорячи: „Цар урятував нас від руки всіх наших ворогів, він же врятував нас із руки филисти́млян, а тепер утік із кра́ю перед Авесаломом.
И царь Давид послал сказать священникам Садоку и Авиафару: скажите старейшинам Иудиным: зачем хотите вы быть последними, чтобы возвратить царя в дом его, тогда как слова всего Израиля дошли до царя в дом его?
А Авесало́м, якого ми пома́зали були́ над собою, помер на війні. А тепер чого ви зволікаєте щоб вернути царя?“
Вы братья мои, кости мои и плоть моя — вы; зачем хотите вы быть последними в возвращении царя в дом его?
І цар Давид послав до священиків, до Садока та до Евіятара, говорячи: „Говоріть так до Юдиних старши́х: Чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя до його дому? А слово всього Ізраїля прийшло вже до царя, до його дому.
И Амессаю скажите: не кость ли моя и плоть моя — ты? Пусть то и то сделает со мною Бог и ещё больше сделает, если ты не будешь военачальником при мне, вместо Иоава, навсегда!
Ви бра́ття мої, ви кість моя та тіло моє! І чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя?
И склонил он сердце всех Иудеев, как одного человека; и послали они к царю сказать: возвратись ты и все слуги твои.
А Амасі́ скажете: Чи ж ти не кість моя та не тіло моє? Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо ти не бу́деш у мене вожде́м ві́йська по всі дні замість Йоава“.
И возвратился царь, и пришёл к Иордану, а Иудеи пришли в Галгал, чтобы встретить царя и перевезти царя через Иордан.
І прихилив він серце всіх Юдиних мужів, як одно́го чоловіка. І послали вони до царя: „Вернися ти та всі твої слу́ги!“
И поспешил Семей, сын Геры, Вениамитянин из Бахурима, и пошёл с Иудеями навстречу царю Давиду,
І вернувся цар, і прийшов аж до Йорда́ну, а Юда прийшов до Ґілґалу назу́стріч царе́ві, щоб перепрова́дити царя через Йордан.
и тысяча человек из Вениамитян с ним, и Сива, слуга дома Саулова, с пятнадцатью сыновьями своими и двадцатью рабами своими; и перешли они Иордан пред лицом царя.
А Шім'ї, Ґерин син, Веніяминівець, що з Бахуріму, поспішив і зійшов з Юдиними мужами на зу́стріч царя Давида.
Когда переправили судно, чтобы перевезти дом царя и послужить ему, тогда Семей, сын Геры, пал пред царём, как только он перешёл Иордан,
І з ним було тисяча чоловіка з Веніямина, та Ціва, слуга Саулового дому, і п'ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів із ним. І вони перейшли Йордан перед царем.
и сказал царю: не поставь мне, господин мой, в преступление, и не помяни того, чем согрешил раб твой в тот день, когда господин мой, царь, выходил из Иерусалима, и не держи того, царь, на сердце своём;
І перейшов поро́н, щоб перепрова́дити царськи́й дім та зробити, що було добре в оча́х його. А Шім'ї, Ґерин син, упав перед царем, як той перехо́див Йордан,
ибо знает раб твой, что согрешил, и вот, ныне я пришёл первый из всего дома Иосифова, чтобы выйти навстречу господину моему, царю.
та й цареві сказав: „Нехай пан не порахує мені пере́ступу, і не пам'ятай, що раб твій провинився був того дня, коли мій пан цар вийшов був з Єрусалиму, — щоб цар не поклав це до серця свого!
И отвечал Авесса, сын Саруин, и сказал: неужели Семей не умрёт за то, что злословил помазанника Господня?
Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Йо́сипового дому перший, щоб вийти зустрі́ти мого пана царя“.
И сказал Давид: что мне и вам, сыны Саруины, что вы делаетесь ныне мне наветниками? Ныне ли умерщвлять кого-либо в Израиле? Не вижу ли я, что ныне я — царь над Израилем?
А Авіша́й, син Церуїн, відповів та й сказав: „Чи ж не буде забитий Шім'ї за те, що проклинав Господнього пома́занця?“
И сказал царь Семею: ты не умрёшь. И поклялся ему царь.
А Давид відказав: „Що́ вам до мене, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені за сатану́? Чи сьогодні буде забитий хто в Ізраїлі? Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?“
И Мемфивосфей, сын Ионафана, сына Саулова, вышел навстречу царю. Он не омывал ног своих, не заботился о бороде своей и не мыл одежд своих с того дня, как вышел царь, до дня, когда он возвратился с миром.
А до Шім'ї цар сказав: „Не помреш!“ І заприсягну́в йому цар.
Когда он вышел из Иерусалима навстречу царю, царь сказал ему: почему ты, Мемфивосфей, не пошёл со мною?
І зійшов спітка́ти царя й Мефіво́шет, онук Саулів. А він не оправля́в ніг своїх і не оправляв вуса свого, і не оправляв своєї одежі від дня, як цар вийшов, аж до дня, коли він вернувся з миром.
Тот отвечал: господин мой, царь! слуга мой обманул меня; ибо я, раб твой, говорил: «оседлаю себе осла, и сяду на нём, и поеду с царём», так как раб твой хром.
І сталося, коли прийшов він до Єрусалиму зустріти царя, то сказав йому цар: „Чому́ ти не пішов зо мною, Мефіво́шете?“
А он оклеветал раба твоего пред господином моим, царём. Но господин мой, царь, как Ангел Божий; делай, что тебе угодно;
А той відказав: „Пане мій ца́рю, — раб мій обмани́в мене! Бо я, раб твій, сказав: осідлаю собі осла, і сяду на нього, та й поїду з царем, бо раб твій кульга́вий.
хотя весь дом отца моего был повинен смерти пред господином моим, царём, но ты посадил раба твоего между ядущими за столом твоим; какое же имею я право жаловаться ещё пред царём?
Та він очерни́в раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, — немов Божий Ангол, тому зроби, що́ добре в оча́х твоїх!
И сказал ему царь: к чему ты говоришь всё это? я сказал, чтобы ты и Сива разделили между собою поля.
Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем? Та ти вмістив раба свого серед їдців свого сто́лу. І яке ж я маю право ска́ржитися перед царем?“
Но Мемфивосфей отвечал царю: пусть он возьмёт даже всё, после того как господин мой, царь, с миром возвратился в дом свой.
І сказав йому цар: „По́що ти говориш іще оці свої слова? Я сказав: ти та Ціва поді́лите поле“.
И Верзеллий Галаадитянин пришёл из Роглима и перешёл с царём Иордан, чтобы проводить его за Иордан.
І сказав Мефіво́шет до царя: „Нехай він ві́зьме навіть усе по тому, коли мій пан, цар прийшов із миром до дому свого́!“
Верзеллий же был очень стар, лет восьмидесяти. Он продовольствовал царя в пребывание его в Маханаиме, потому что был человек богатый.
А ґілеа́дянин Барзіллай зійшов з Роґеліму, і перейшов з царем Йордан, щоб прове́сти його за Йордан.
И сказал царь Верзеллию: иди со мною, и я буду продовольствовать тебя в Иерусалиме.
А Барзілла́й був дуже стари́й, віку восьмидесяти́ літ. І він годував царя, як той сидів був у Маханаїмі, бо він був дуже заможна люди́на.
Но Верзеллий отвечал царю: долго ли мне осталось жить, чтоб идти с царём в Иерусалим?
І сказав цар до Барзіллая: „Перейди зо мною, і я буду годувати тебе при собі в Єрусалимі“.
Мне теперь восемьдесят лет; различу ли хорошее от худого? Узнает ли раб твой вкус в том, что буду есть, и в том, что буду пить? И буду ли в состоянии слышать голос певцов и певиц? Зачем же рабу твоему быть в тягость господину моему, царю?
І сказав Барзіллай до царя: „Скільки ще ча́су життя мого, що я піду́ з царем до Єрусалиму?
Ещё немного пройдёт раб твой с царём за Иордан; за что же царю награждать меня такою милостью?
Я сьогодні віку восьмидесяти́ літ. Чи можу я розпізнавати між добрим та злим? Чи розкуштує твій раб, що́ буду їсти та що́ буду пити? Чи послухаю я ще голосу співакі́в та співа́чок? І по́що буде ще раб твій тягарем для свого пана царя?
Позволь рабу твоему возвратиться, чтобы умереть в своём городе, около гроба отца моего и матери моей. Но вот, раб твой Кимгам пусть пойдёт с господином моим, царём, и поступи с ним, как тебе угодно.
Трохи пере́йде твій раб із царем за Йордан. І чого́ цар висві́дчує мені оце?
И сказал царь: пусть идёт со мною Кимгам, и я сделаю для него, что тебе угодно; и всё, чего бы ни пожелал ты от меня, я сделаю для тебя.
Нехай раб твій ве́рнеться, і нехай помре у своєму місті при гробі батька свого та своєї матері. А ось раб твій, син мій Кімган пере́йде з паном моїм, із царем, а ти зроби йому, що́ добре в оча́х твоїх“.
И перешёл весь народ Иордан, и царь также. И поцеловал царь Верзеллия и благословил его, и он возвратился в место своё.
І сказав цар: „Кімга́н пере́йде зо мною, а я зроблю́ йому, що́ миле в оча́х твоїх. І все, що́ вибереш у мене, я зроблю́ тобі!“
И отправился царь в Галгал, отправился с ним и Кимгам; и весь народ Иудейский провожал царя, и половина народа Израильского.
І ввесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. І цар поцілував Барзілла́я, та й поблагословив його, і той вернувся на своє місце.
И вот, все Израильтяне пришли к царю и сказали царю: зачем братья наши, мужи Иудины, похитили тебя и проводили царя в дом его и всех людей Давида с ним через Иордан?
І перейшов цар до Ґілґалу, а з ним перейшов Кімган та ввесь Юдин народ, і вони перепрова́дили царя, а також перейшла́ половина Ізраїлевого наро́ду.
И отвечали все мужи Иудины Израильтянам: затем, что царь ближний нам; и из-за чего сердиться вам на это? Разве мы что-нибудь съели у царя или получили от него подарки?
Аж ось усі ізра́їльтяни прийшли до царя. І сказали вони цареві: „Чому вкрали тебе наші браття, люди Юдині, і перепрова́дили царя та його дім через Йордан, та всіх Давидових людей з ним?
И отвечали Израильтяне мужам Иудиным и сказали: мы десять частей у царя, также и у Давида мы более, нежели вы; зачем же вы унизили нас? Не нам ли принадлежало первое слово о том, чтобы возвратить нашего царя? Но слово мужей Иудиных было сильнее, нежели слово Израильтян.
І відповіли́ всі Юдині люди Ізраїлеві: „Бо близьки́й цар до нас! І чого то запали́вся тобі гнів на цю річ? Чи справді з'їли ми що в царя? Чи теж справді він роздав нам які дару́нки?“