Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Коли ж Господь дізнався, що зачули фарисеї, начебто Ісус більше збирає і христить учнів, аніж Йоан,
— а не христив же Ісус сам, лише учні його,
то полишив він Юдею і подався знову до Галилеї.
А треба було йому переходити Самарією.
Отож прибув він до одного міста в Самарії, яке називається Сихар, неподалеку поля, наданого Яковом синові своєму Йосифові.
Там і криниця Яковова була. Натомився з дороги Ісус, тож і присів біля криниці; було ж під шосту годину.
Надходить же жінка з Самарії води взяти. Ісус до неї каже: «Дай мені напитися.»
Учні ж його пішли були до міста харчів купити.
Отож каже до нього жінка самарянка: «Юдей єси, а просиш напитися в мене, жінки самарянки?» Не мають бо зносин юдеї з самарянами.
Ісус у відповідь сказав до неї: «Була б ти відала про дар Божий, і хто той, що каже тобі: Дай мені напитися, то попросила б сама в нього, а він дав би тобі води живої.»
Мовить до нього жінка: «Ти й зачерпнути не маєш чим, пане, а й криниця глибока, — то звідкіля б у тебе вода жива?
Чи більший ти за батька нашого Якова, що дав нам криницю оцю, і сам пив з неї, а й сини його ще й товар його?»
А Ісус їй у відповідь: «Кожен, хто оту воду п'є, знову захоче пити.
Той же, хто нап'ється води, якої дам йому я, — не матиме спраги повіки. Вода бо, що дам йому я, стане в ньому джерелом такої води, яка струмує в життя вічне.»
Говорить до нього жінка: «То дай мені, пане, тієї води, щоб не мала я більше вже спраги та й не ходила сюди черпати.»
«Піди ж, — мовить до неї, — позви чоловіка свого та й повертайся сюди.»
Озвалася жінка та й каже йому: «Нема в мене чоловіка.» «Добре єси мовила — відрік їй, — Не маю чоловіка!
П'ятьох бо мала єси чоловіків, та й той, що тепер у тебе, — не чоловік він тобі. Правду мовила єси.»
А жінка й каже до нього: «Бачу, пане, — пророк ти.
Батьки наші на оцій горі поклонялися, ви ж говорите — в Єрусалимі, мовляв, місце, де поклонятися треба.»
Ісус до неї: «Повір мені, жінко, — час надходить, коли ані на оцій горі, ані в Єрусалимі будете ви поклонятись Отцеві.
Поклоняєтесь ви, не знавши кому. А ми поклоняємося, знавши кому. Від юдеїв бо й спасіння.
Та надійде час, — ба, вже й тепер він, — що справжні поклонники Отцеві кланятимуться у дусі й правді. А таких поклонників і шукає собі Отець.
Бог — Дух. Ті, що йому поклоняються, повинні у дусі й правді поклонятися.»
Жінка й каже до нього: «Відаю, що має прийти Месія, чи то Христос. А прийде, то все і звістить нам.»
А Ісус їй: «То я, що говорю з тобою.»
Тоді надійшли його учні і дивувалися, що розмовляє він з жінкою. Не спитав, однак, ані один: «Чого хочеш від неї, або: Чому розмовляєш із нею.»
Жінка ж покинула свій глечик, побігла в місто та й каже людям:
«Ідіть но і подивіться на чоловіка, що сказав мені все, що я робила. Чи, бува, не Христос він?»
І вийшли з міста й подалися до нього.
А учні тим часом заходилися просити його, кажучи: «Їж лишень, Учителю.»
Він же їм: «Їстиму я їжу, незнану вам.»
Учні тоді заговорили один до одного: «Може хтось йому приніс їсти?»
«Їжа моя, — каже до них Ісус, — волю чинити того, хто послав мене, і діло його вивершити.
Чи ви ж не кажете: «Ще чотири місяці, і жнива настануть. А я вам кажу: Підведіть очі ваші та й погляньте на ниви, — вони вже для жнив доспіли.
Вже і жнець бере свою нагороду, плоди збирає для життя вічного, — щоб сіяч із женцем укупі раділи.
Правильна й приказка до цього: Один сіє, а жне хтось інакший.
Послав же і я вас те жати, коло чого ви не трудилися. Інші трудилися, ви ж у їхню працю вступили.»
Численні ж самаряни з того міста увірували в нього з-за слів жінки, яка посвідчила: «Сказав мені все, що я робила».
Тож коли прийшли до нього самаряни, то просили, щоб лишився в них. Він і лишився на два дні там.
Та й багато більше увірували з-за його слова.
Жінці ж вони сказали: «Віруємо не з-за самого твого оповідання — самі бо чули й знаємо, що направду він — світу Спаситель.»
А по двох днях вийшов він ізвідти в Галилею.
Сам бо Ісус посвідчив: «Не має пошанування пророк у своїй батьківщині.»
Коли ж прибув у Галилею, то прийняли його галилеяни: бачили бо все те, що вчинив він був на святі в Єрусалимі, — вони бо теж ходили на те свято.
Він же подався знов у Кану Галилейську, де ото був перетворив воду на вино. А був один царський урядовець, син якого слабував у Капернаумі.
Зачувши, що Ісус прибув з Юдеї в Галилею, прийшов він до нього та й заходився просити, аби прибув і оздоровив його сина, той бо мав уже вмирати.
Ісус і каже до нього: «Не увіруєте, якщо не побачите чудес та див!»
А царський урядовець йому: «Господи, зійди, заки вмре моя дитина!»
Промовив Ісус до нього: «Іди, син твій живий.» Повірив чоловік слову, що вирік йому Ісус, та й пішов собі.
А коли був уже в дорозі, слуги, що йому назустріч вийшли, сказали йому, що син його живий-здоровий.
Він же спитав їх, о котрій годині йому полегшало. «Учора ввечері о сьомій годині пропасниця його полишила», — сказали вони йому.
І зрозумів батько, що о тій самій годині сталося те, коли ото Ісус йому сказав: «Син твій живий.» І увірував сам, та й увесь дім його.
Це ж друге чудо вчинив Ісус, повернувшися з Юдеї у Галилею.
← (Івана 3) | (Івана 5) →