Приветствую тебя на сайте, где мы исследуем Библию! Добро пожаловать!
Пусть твое путешествие в мир Священного Писания будет увлекательным и вдохновляющим!
Ты можешь сменить язык чтения: uk en
Параллельное чтение
Cовременный перевод WBTC
Переклад Огієнка
Иоаву сказали: "Царь плачет и горюет об Авессаломе".
І затремтів цар, і вийшов на горі́шній по́верх брами, та й заплакав. А коли йшов, то так говорив: „Сину мій, Авесало́ме, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!“
И победа в тот день обернулась печалью для всего народа, потому что люди слышали, что царь очень скорбит о своём сыне.
А Йоаву донесено: „Ось цар плаче, і зачав жало́бу по Авесаломові“.
Народ входил в город, стараясь не шуметь, как люди, которые стыдятся, когда бегут с битвы.
І того дня ця перемо́га обернулася на жало́бу для всього народу, бо того дня народ почув, що казали: „Засмутився цар за своїм сином!“
А царь, закрыв лицо, громко рыдал: "О сын мой Авессалом! Авессалом, сын мой, сын мой!"
І прокрада́вся народ того дня, щоб увійти до міста, як прокрадається народ, засоро́млений своєю втечею з бо́ю.
Иоав пришёл к царю в дом и сказал: "Ты унизил сегодня всех своих воинов, которые спасли твою жизнь, жизнь твоих сыновей и дочерей, и жизнь жён твоих и наложниц.
А цар закрив своє обличчя. І голосив цар сильним голосом: „Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!“
Ты любишь тех, кто ненавидит тебя, и ненавидишь тех, кто тебя любит. Ты показал сегодня, что воины и слуги ничего для тебя не значат. Я вижу, что тебе было бы приятнее, если бы Авессалом был сегодня жив, а мы все убиты.
І прийшов Йоав до дому царя, та й сказав: „Сьогодні ти засоро́мив обличчя всіх своїх рабів, які сьогодні врятували життя твоє, і життя синів твоїх та дочо́к твоїх, і життя жінок твоїх, і життя наложниць твоїх,
Выйди и поговори со своими воинами. Приободри их! Клянусь Господом, если ты не выйдешь, в эту же ночь не останется у тебя ни одного человека. И это будет страшнее любого бедствия, которое ты знал с детских лет".
через те, що ти любиш тих, хто тебе нена́видить, і нена́видиш тих, хто тебе любить, бож сьогодні ти виявив, що нема в тебе вожді́в ані слуг. Бо сьогодні я знаю, що коли б Авесало́м був живий, а ми всі сьогодні були мертві, то тоді це було б любе в оча́х твоїх...
И встал царь и сел у ворот. Народу возвестили об этом, и весь народ предстал перед царём. Между тем, все израильтяне, которые были с Авессаломом, разбежались по домам.
А тепер устань, і говори до серця свої́х рабів. Бо присяга́ю Господом, якщо ти не ви́йдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночува́ти з тобою, і це буде тобі гірше за всяке зло, що прихо́дило на тебе від молодости твоєї аж дотепер!“
Во всех коленах Израиля люди спорили друг с другом и говорили: "Царь избавил нас от наших врагов и освободил нас от филистимлян. А сейчас он сам бежал от Авессалома.
І цар устав та й засів у брамі, а всьому наро́дові доне́сли, говорячи: „Ось цар сидить у брамі!“ І посхо́дився ввесь народ перед царське́ обличчя, а Ізраїль повтікав кожен до своїх наметів.
Но Авессалом, которого мы выбрали править нами, погиб в сражении. Мы должны снова поставить Давида царём".
І спереча́вся ввесь народ по всіх Ізраїлевих племе́нах, говорячи: „Цар урятував нас від руки всіх наших ворогів, він же врятував нас із руки филисти́млян, а тепер утік із кра́ю перед Авесаломом.
И царь Давид послал сказать священникам Садоку и Авиафару: "Скажите старейшинам Иудеи: "Почему не ваш род первым хочет вернуть царя в его дом? Смотрите, все израильтяне только и говорят о том, чтобы вернуть царя.
А Авесало́м, якого ми пома́зали були́ над собою, помер на війні. А тепер чого ви зволікаєте щоб вернути царя?“
Вы — братья мои, кровь моя и плоть моя. Так почему вы должны быть последними из тех, кто хочет вернуть царя?"
І цар Давид послав до священиків, до Садока та до Евіятара, говорячи: „Говоріть так до Юдиних старши́х: Чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя до його дому? А слово всього Ізраїля прийшло вже до царя, до його дому.
И скажите Амессаю: "Ты принадлежишь к моей семье. Пусть Бог накажет меня, если я не сделаю тебя начальником своей армии вместо Иоава"".
Ви бра́ття мої, ви кість моя та тіло моє! І чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя?
Давид расстрогал сердца иудеев, и они все, как один, согласились послать к царю и сказать: "Возвратись со всеми своими людьми!"
А Амасі́ скажете: Чи ж ти не кість моя та не тіло моє? Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо ти не бу́деш у мене вожде́м ві́йська по всі дні замість Йоава“.
И возвратился царь, и пришёл к реке Иордан. И все иудеи пришли в Галгал, чтобы встретить царя и перевести его через Иордан.
І прихилив він серце всіх Юдиних мужів, як одно́го чоловіка. І послали вони до царя: „Вернися ти та всі твої слу́ги!“
Семей, сын Геры, вениамитянин из Бахурима, поспешил и пошёл с иудеями навстречу царю Давиду.
І вернувся цар, і прийшов аж до Йорда́ну, а Юда прийшов до Ґілґалу назу́стріч царе́ві, щоб перепрова́дити царя через Йордан.
Тысяча человек из вениамитян пришли с ним. И Сива, слуга Саула, тоже пришёл и привёл с собой пятнадцать своих сыновей и двадцать слуг. Они спешили к Иордану, чтобы встретить царя Давида.
А Шім'ї, Ґерин син, Веніяминівець, що з Бахуріму, поспішив і зійшов з Юдиними мужами на зу́стріч царя Давида.
Они перешли Иордан, чтобы перевести семью царя, и делать всё, что царь пожелает. Когда царь перешёл через реку, Семей, сын Геры, упал на землю перед царём.
І з ним було тисяча чоловіка з Веніямина, та Ціва, слуга Саулового дому, і п'ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів із ним. І вони перейшли Йордан перед царем.
Семей сказал царю: "Господин мой, не думай о тех грехах, которые я совершил, когда господин мой царь выходил из Иерусалима. Не вспоминай их и не держи зла на сердце своём.
І перейшов поро́н, щоб перепрова́дити царськи́й дім та зробити, що було добре в оча́х його. А Шім'ї, Ґерин син, упав перед царем, як той перехо́див Йордан,
Я, раб твой, знаю, что я согрешил. Но сегодня я пришёл первый из всего дома Иосифа, чтобы встретить господина моего царя".
та й цареві сказав: „Нехай пан не порахує мені пере́ступу, і не пам'ятай, що раб твій провинився був того дня, коли мій пан цар вийшов був з Єрусалиму, — щоб цар не поклав це до серця свого!
Но Авесса, сын Саруи, сказал: "Мы должны убить Семея, ибо он проклинал помазанника Господа".
Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Йо́сипового дому перший, щоб вийти зустрі́ти мого пана царя“.
Давид сказал: "Что мне делать с вами, сыны Саруи. Ваше поведение может принести нам беды. Сегодня никто в Израиле не будет лишён жизни. Сегодня, в день, когда я узнал, что я царь над Израилем".
А Авіша́й, син Церуїн, відповів та й сказав: „Чи ж не буде забитий Шім'ї за те, що проклинав Господнього пома́занця?“
И сказал царь Семею: "Ты не умрёшь". И царь поклялся ему в этом.
А Давид відказав: „Що́ вам до мене, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені за сатану́? Чи сьогодні буде забитий хто в Ізраїлі? Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?“
Мемфивосфей, внук Саула, тоже вышел встретить царя. Мемфивосфей не мыл ног своих, не стриг бороду и не стирал свою одежду с того дня, как царь покинул Иерусалим, и до того дня, как Давид возвратился назад с миром.
А до Шім'ї цар сказав: „Не помреш!“ І заприсягну́в йому цар.
Когда он вышел из Иерусалима навстречу царю, Давид спросил его: "Мемфивосфей, почему ты не пошёл со мной?"
І зійшов спітка́ти царя й Мефіво́шет, онук Саулів. А він не оправля́в ніг своїх і не оправляв вуса свого, і не оправляв своєї одежі від дня, як цар вийшов, аж до дня, коли він вернувся з миром.
Мемфивосфей ответил: "Господин мой царь, меня обманул слуга. Я сказал ему: "Я — хром. Оседлай мне осла. Я сяду на него и поеду с царём".
І сталося, коли прийшов він до Єрусалиму зустріти царя, то сказав йому цар: „Чому́ ти не пішов зо мною, Мефіво́шете?“
Но слуга обманул меня. Он оклеветал меня перед тобой. Но господин мой царь, как Ангел Божий. Делай то, что считаешь правильным.
А той відказав: „Пане мій ца́рю, — раб мій обмани́в мене! Бо я, раб твій, сказав: осідлаю собі осла, і сяду на нього, та й поїду з царем, бо раб твій кульга́вий.
Ты мог бы убить всю семью моего деда, но ты посадил меня, раба твоего, с теми, кто ест с тобой за одним столом. Я не имею права ни на что жаловаться царю".
Та він очерни́в раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, — немов Божий Ангол, тому зроби, що́ добре в оча́х твоїх!
Царь сказал Мемфивосфею: "Хватит говорить об этом. Я решил, что ты и Сива разделите между собой землю".
Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем? Та ти вмістив раба свого серед їдців свого сто́лу. І яке ж я маю право ска́ржитися перед царем?“
Мемфивосфей сказал царю: "Пусть Сива возьмёт себе всю землю, после того, как господин мой царь с миром вернулся к себе домой".
І сказав йому цар: „По́що ти говориш іще оці свої слова? Я сказав: ти та Ціва поді́лите поле“.
Верзеллий Галаадитянин пришёл из Роглима, чтобы перевести царя через реку Иордан и проводить его из Иордана.
І сказав Мефіво́шет до царя: „Нехай він ві́зьме навіть усе по тому, коли мій пан, цар прийшов із миром до дому свого́!“
Верзеллий был очень стар. Ему было восемьдесят лет. Он был очень богат и обеспечивал царя Давида всем необходимым, когда тот пребывал в Маханаиме.
А ґілеа́дянин Барзіллай зійшов з Роґеліму, і перейшов з царем Йордан, щоб прове́сти його за Йордан.
Давид сказал Верзеллию: "Перейди реку и живи со мной в Иерусалиме, я сам буду заботиться о тебе".
А Барзілла́й був дуже стари́й, віку восьмидесяти́ літ. І він годував царя, як той сидів був у Маханаїмі, бо він був дуже заможна люди́на.
Но Верзеллий ответил царю: "Мне слишком мало осталось жить, чтобы идти с царём в Иерусалим.
І сказав цар до Барзіллая: „Перейди зо мною, і я буду годувати тебе при собі в Єрусалимі“.
Мне уже восемьдесят лет! Я слишком стар, чтобы отличить хорошее от плохого: я не знаю вкуса того, что я ем или пью, и не слышу голоса певцов и певиц. Зачем же мне идти, чтобы быть обузой господину моему царю?
І сказав Барзіллай до царя: „Скільки ще ча́су життя мого, що я піду́ з царем до Єрусалиму?
Я пройду ещё немного с царём за Иордан. Мне не нужно вознаграждение, которое ты хочешь мне дать.
Я сьогодні віку восьмидесяти́ літ. Чи можу я розпізнавати між добрим та злим? Чи розкуштує твій раб, що́ буду їсти та що́ буду пити? Чи послухаю я ще голосу співакі́в та співа́чок? І по́що буде ще раб твій тягарем для свого пана царя?
Позволь рабу твоему возвратиться, чтобы я мог умереть в родном городе около могилы моего отца и матери. Но вот мой сын Кимгам, раб твой, пусть пойдёт с господином моим царём, и поступай с ним, как тебе угодно".
Трохи пере́йде твій раб із царем за Йордан. І чого́ цар висві́дчує мені оце?
И сказал царь: "Пусть Кимгам перейдёт со мной через реку, и я сделаю для него всё, что ты хочешь. И для тебя самого я тоже сделаю всё, что ни пожелаешь".
Нехай раб твій ве́рнеться, і нехай помре у своєму місті при гробі батька свого та своєї матері. А ось раб твій, син мій Кімган пере́йде з паном моїм, із царем, а ти зроби йому, що́ добре в оча́х твоїх“.
Царь поцеловал Верзеллия, благословил его, и Верзеллий возвратился домой, а царь и весь народ переправились через реку Иордан.
І сказав цар: „Кімга́н пере́йде зо мною, а я зроблю́ йому, що́ миле в оча́х твоїх. І все, що́ вибереш у мене, я зроблю́ тобі!“
Царь направился в Галгал, и Кимгам пошёл с ним. Весь народ Иудеи и половина народа Израиля провожали царя.
І ввесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. І цар поцілував Барзілла́я, та й поблагословив його, і той вернувся на своє місце.
Вскоре все израильтяне пришли к царю и сказали: "Почему братья наши, иудеи, похитили тебя и проводили тебя со всей твоей семьёй и всеми твоими людьми через Иордан?"
І перейшов цар до Ґілґалу, а з ним перейшов Кімган та ввесь Юдин народ, і вони перепрова́дили царя, а також перейшла́ половина Ізраїлевого наро́ду.
И ответил народ Иудеи: "Мы сделали это потому, что царь — наш близкий родственник. Почему вы сердитесь на нас за это? Мы не питались за счет царя, и он не давал нам подарков".
Аж ось усі ізра́їльтяни прийшли до царя. І сказали вони цареві: „Чому вкрали тебе наші браття, люди Юдині, і перепрова́дили царя та його дім через Йордан, та всіх Давидових людей з ним?
Израильтяне ответили иудейскому народу: "Нас десять частей у царя. Значит у нас больше прав на Давида. А вы унизили нас. Нам принадлежало первое слово о возвращении нашего царя". Но иудеи ответили ещё грубее, чем израильтяне.
І відповіли́ всі Юдині люди Ізраїлеві: „Бо близьки́й цар до нас! І чого то запали́вся тобі гнів на цю річ? Чи справді з'їли ми що в царя? Чи теж справді він роздав нам які дару́нки?“