«Того часу, — слово Господнє, — повикидають з їхніх гробів кості царів юдейських, кості князів їхніх, кості священиків, кості пророків та кості мешканців єрусалимських.
І порозкидають їх перед сонцем і перед місяцем, і перед усім військом небесним, яких вони любили, яким служили, за якими ходили, яких шукали й перед якими припадали. Їх не збиратимуть і не ховатимуть: вони погноєм будуть на землі.
Их раскидают под солнцем, луной и всем небесным воинством, которые они любили, которым служили и следовали, которые вопрошали и которым поклонялись. Их не соберут и не захоронят; они будут, как отбросы, валяться на земле.
І волітимуть ліпше вмерти, а ніж жити, усі ті, що залишаться від цього ледачого гнізда, що зостануться по всіх місцях, куди я їх повикидаю, — слово Господа сил.
Я пильно прислухався, та вони не говорять як треба. Ніхто не кається у своїм ледарстві, щоб сказати: Що це я вчинив? — Кожний бігом звертає з дороги, неначе кінь, що у бій стрімголов поривається.
Я внимал и слушал, но они не говорят правды. Никто не кается в беззаконии, говоря: «Что я сделал?»33 Каждый держится своего пути, точно мчащийся в битву конь.
Даже аист в небе знает свои установленные времена, и горлица, и ласточка, и журавль34 знают время прилета. Но Мой народ не знает определенного Господом.
За те я віддам жінок їхніх іншим, поля їхні займанцям; бо від найменшого до найбільшого усі вони про наживу дбають. Пророки й священики — усі вони чинять обман.
Стидались би отакі гидоти коїти! Але вони й сорому ніякого не мають; не тямлять навіть, що то значить червоніти. Тому й попадають між тими, що впадуть; під час відвідин їхніх вони спотикнуться, — слово Господнє.
Не стыдно ли им за их мерзости? Нет, им ни капли не стыдно; краснеть они не умеют. За это падут они среди павших, будут повержены, когда Я накажу их, — говорит Господь. —
Я так хотів би з них врожай зібрати, — слово Господнє, — але на винограді нема грон, ані смоков на смоковниці, ба й листя — і те зів'яло. Дав я їм (заповіді), та вони їх топчуть.»
Я отберу у них урожай, — возвещает Господь. — На лозе не останется гроздьев, а на инжире плодов, и увянут их листья. То, что Я дал им, будет у них отобрано.35
Чого ми сидимо? Збирайтесь, та ходімо у міста-твердині й там загинемо, бо Господь, Бог наш, згинути судив нам. Отруйною водою напоїв за те нас, що проти Господа ми згрішили.
— Что же мы сидим? Собирайтесь! Побежим в укрепленные города; там и погибнем! Господь, наш Бог, обрек нас на погибель и поит нас водой отравленной, потому что мы согрешили против Него.
Від Дану чути іржання його коней; від звуку хропіння його жеребців уся земля трясеться. Вони прийшли й пожерли край з усім, що було в ньому; міста й їхніх мешканців.
Слышен от Дана храп вражьих коней; от ржания их жеребцов содрогается земля. Враг пришел разрушить страну и все, что в ней есть, город и всех, кто живет в нем.
Ось чути крик доньки мого народу з далекої країни: Хіба вже на Сіоні Господа немає? Хіба Царя його нема на ньому? — Чого своїми різьбленими ідолами мене обурюють, марнотами чужими?»
Слышен вопль моего народа из далекой страны: «Неужели нет Господа на Сионе? Неужели там больше нет Царя?» — Зачем они досаждали Мне своими идолами, тщетой своей чужеземной?