Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
Переклад Огієнка
Я — чоловік, що зазнав горя під палицею його гніву.
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Він вів мене й силував ходити у пітьмі, а не в світлі.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
Проти мене самого він знову й знову звертає свою руку цілоденно.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Він виснажив тіло моє й мою шкіру, він розбив мої кості.
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Він зводив будову проти мене і оточував мене жовчю та нуждою.
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Він оселив мене в місцях темних, наче тих, що вже давно померли.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
Муром обвів мене, щоб я не вийшов; зробив тяжкими мої кайдани.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Навіть як я взиваю й допомоги благаю, він відштовхує мою молитву.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
Дороги мої тесаним камінням закидав, стежки мої викривив він.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Ведмедем у засідці зробивсь для мене, левом у сховку.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Він збив набік мої дороги, він розірвав мене і обернув на ніщоту.
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Він нап'яв свого лука і поставив мене стрілі за мету.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Дав доступ у моє нутро дітям сагайдака свого.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
Я став посміховищем для всього мого народу, їх приспівкою цілоденною.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
Він розбив щебенню мої зуби, він повалив мене в попіл.
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
Я мовив: Пропала моя сила, моя на Господа надія!
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
Згадай про мої злидні та мою скорботу, про полин та жовч.
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
Глибоко вбилось усе те мені в пам'ять, і душа моя в мені прибита;
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Оце пригадую я моєму серцю і тому надіюсь.
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Ласки Господні не скінчились, не вичерпалось його милосердя.
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
Господь — мій пай, — моя душа говорить; тому й надіюся на нього,
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
Благий Господь до того, хто його чекає; до душі, яка його шукає.
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Добре чекати мовчки від Господа спасіння.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
Нехай сидить насамоті мовчки, бо він його наклав на нього.
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
Нехай встромить уста свої в порох, ануж: може ще є надія!
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
Нехай наставить тому, хто б'є, щоку, нехай набереться зневаги до наситу!
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
Бо хоч він і засмутить, та знову помилує з доброти своєї великої.
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,—
Бо він не карає від серця і нерадо засмучує дітей людських.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
А коли хтось бере під ноги усіх в'язнів країни
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
чи перекручує право людини перед очима Всевишнього,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
коли ошукує когось у якійсь справі, — хіба Господь того не бачить?
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
Хто щось колись сказав і воно сталось без Господнього веління?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Хіба не з уст Всевишнього виходять злидні й нещастя?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
Чому, поки живе, людина нарікає, чоловік — за кару за гріхи власні?
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Розвідаймо тільки дороги наші й дізнаймо, повернімося до Господа!
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Здіймімо серця й руки наші до Бога, що на небі!
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Ми відпали, збунтувались: ти не простив нам!
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Огорнув гнівом, гнав нас та убивав немилосердно.
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Закрив ти себе хмарою, щоб не пройшла молитва.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Сміттям та покиддю зробив ти нас серед народів.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Всі наші вороги широко уста свої на нас відкрили.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
Страх і яма нам випала, спустошення й руїна.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Потоки вод ллє моє око над руїною дочки народу мого.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
поки Господь з неба не спогляне та не побачить.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
Око моє печалить мою душу з-за усіх дочок мого міста.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Мов пташку, напосілися мене зловити ті, що зо мною ворогують без причини.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Життя моє підтяли в ямі й прикидали мене камінням.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
Води знялися понад голову в мене, і сказав: «Пропав я!»
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“
Я візвав твоє ім'я, Господи, із глибокої ями.
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
Почув ти мій голос: «Не затуляй твого вуха від мого стогону, волання мого!»
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Ти зблизився, коли я візвав до тебе; сказав: «Не бійся!».
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Ти боронив, о Господи, справи душі моєї; ти викупив моє життя.
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
О Господи, ти бачив мою кривду; розсуди ж мою справу!
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
Ти бачив усю їхню помсту, усі їхні замисли на мене.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Ти чув, о Господи, наругу їхню, усі їхні замисли на мене.
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Уста противників моїх, витівки їхні цілоденне проти мене.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
Чи вони сидять, чи встають, глянь: я — їхня глумлива пісня.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Відплатиш, Господи, їм нагороду за вчинками їхніх рук.
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Ти їм даси запекле серце; проклін на них твій!
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!