Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
Переклад Огієнка
І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, а слідом за ним пішли й його учні.
І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його.
Якже настала субота, він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: "Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками?
Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?
Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його — хіба не тут між нами?" І брали йому це за зле.
Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним.
Але Ісус промовив до них: "Нема пророка без пошани, — як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі."
А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.
І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки;
І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.
і вражений був їхньою невірою. І ходив кругом по селах, і навчав.
І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.
І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами.
І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами.
І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім палиці самої, — ні хліба, ні торбини, ані грошей у гаманець;
І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,
щоб обувались у сандалі й не вдягались у дві одежі.
а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.
І говорив їм: "До якого б дому ви тільки зайшли, там перебувайте, аж поки не вийдете звідти.
І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.
А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов — на свідоцтво їм."
А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“
і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали.
І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.
І зачув цар Ірод, — бо ім'я його стало явним, — і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього.
І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього.
Інші ж твердили: "То — Ілля!" — а ще інші: "То пророк — один із пророків!"
Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.
Зачувши про те Ірод, мовив: "То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих."
А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“
Бо той Ірод послав був схопити Йоана і зв'язав його в темниці з-за Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, — бо оженився був з нею.
Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.
Йоан же казав Іродові: "Не личить тобі мати жінку брата твого."
Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“
Іродіяда ж лютилась на нього й убити його бажала, та не могла,
А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.
бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче.
Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.
Як же настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських,
Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,
увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: "Проси в мене чого бажаєш, — я дам тобі!"
і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“
Ще й присягнув їй: "Чого б ти тільки в мене просила, — дам тобі, хоч би й половину мого царства."
І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“
Вийшла вона та й до своєї матері каже: "Чого маю просити?" Вона ж відповіла: "Голову Йоана Христителя!"
Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“.
І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: "Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя."
І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“
Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити.
І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.
Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Йоана. Пішов той, стяв його у в'язниці,
І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.
приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй.
І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.
Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі.
А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.
Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.
І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.
Він їм і каже: "Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи." Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити.
І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.
І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні.
І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.
Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх.
І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.
Вийшовши Ісус, побачив силу народу — і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало.
І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.
А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: "Місце самотнє тут, та й час уже пізній.
І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня.
Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із'їсти."
Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.
А він у відповідь їм: "Дайте ви їм їсти." Ті йому й кажуть: "Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити?"
А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“
Він і же каже їм: "Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться." Розвідались вони і кажуть: "П'ять, ще й дві риби."
А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.
Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку.
І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.
Узяв він п'ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма.
І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив.
І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби.
А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.
Тих же, що їли хліби, було п'ять тисяч чоловік!
А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!
І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, — поки він відпустить народ.
І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д.
Відпустивши ж їх, пішов на гору помолитись.
І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру.
Як настав вечір, човен був посеред моря, а він сам один на землі.
А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі.
Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, — вітер бо їм був противний, — то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, — хотів обминути їх.
Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути.
Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали.
А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати,
Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: "Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!"
бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“
І ввійшов до них у човен, — й ущух вітер. І вони в собі вельми здумілись, — понад міру,
І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі,
бо не розуміли чуда з хлібами — серце їхнє було нечуйне.
бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе.
І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили.
Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили.
А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали
І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його,
і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває.
і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є.
І куди він тільки приходив, — у села чи міста, чи в слободи, — клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.
І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!