Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
Сучасний переклад
І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, а слідом за ним пішли й його учні.
Залишивши те місце, Ісус вирушив до Свого рідного міста, й Його учні пішли за Ним.
Якже настала субота, він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: "Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками?
Коли настала субота, Ісус навчав у синагозі, та багато людей були здивовані, слухаючи Його. Дивуючись, вони говорили: «Звідки цей Чоловік володіє таким вченням, та мудрістю такою? Хто дав Йому силу, що дива такі підвладні рукам Його?
Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його — хіба не тут між нами?" І брали йому це за зле.
Хіба ж Він не тесляр, син Марії? Чи ж не Він брат Якова, Йосії, Юди й Симона? Чи не Його сестри ось тут серед нас?» Земляки не бажали сприймати Його.
Але Ісус промовив до них: "Нема пророка без пошани, — як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі."
То Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або серед родичів, або ж у своєму домі».
І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки;
І ніяке диво не міг Він там звершити, хіба що на кількох хворих поклав Він руки Свої, зціливши їх.
і вражений був їхньою невірою. І ходив кругом по селах, і навчав.
Він був здивований невірою тих людей. Тож пішов Він навколишніми селами, навчаючи народ.
І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами.
Ісус покликав дванадцять апостолів, та почав надсилати їх по двоє, наділивши їх владою виганяти нечистих духів.
І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім палиці самої, — ні хліба, ні торбини, ані грошей у гаманець;
І наказав їм Ісус: «Нічого не беріте з собою в дорогу, крім палиці самої: ні хліба, ні торби, ні грошей.
щоб обувались у сандалі й не вдягались у дві одежі.
Взуйте сандалії, а вбрання візьміть тільки те, що на вас.
І говорив їм: "До якого б дому ви тільки зайшли, там перебувайте, аж поки не вийдете звідти.
І як зайдете до чиєїсь оселі, то вже і лишайтеся там, доки не покинете те місто.
А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов — на свідоцтво їм."
А якщо десь вас не приймуть або не слухатимуть вашого слова, то залишіть те місто й обтрусіть порох з ніг ваших,[14] як попередження проти тих людей».
Вони, вийшовши, проповідували покаяння,
І пішли апостоли й почали проповідувати, щоб люди каялися в гріхах своїх.
і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали.
Багато демонів вони вигнали та багатьох недужих намащували оливою [15] і зціляли їх.
І зачув цар Ірод, — бо ім'я його стало явним, — і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього.
Цар Ірод почув про Ісуса, бо Його ім’я стало відоме повсюдно. Дехто казав: «Цей чоловік є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу».
Інші ж твердили: "То — Ілля!" — а ще інші: "То пророк — один із пророків!"
Інші стверджували: «То Ілля». А ще інші міркували: «То пророк, такий, які були в давні часи».
Зачувши про те Ірод, мовив: "То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих."
Тож коли про все це почув Ірод, він сказав: «Іоан, якому я відтяв голову, повстав із мертвих».
Бо той Ірод послав був схопити Йоана і зв'язав його в темниці з-за Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, — бо оженився був з нею.
Ірод сам віддав наказ схопити Іоана й кинути його до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб.
Йоан же казав Іродові: "Не личить тобі мати жінку брата твого."
Іоан попереджав Ірода: «Не годиться тобі брати за себе дружину брата свого».
Іродіяда ж лютилась на нього й убити його бажала, та не могла,
Й Іродіада затаїла лють на Іоана й хотіла вбити його. Але нічого вдіяти не могла, оскільки Ірод боявся Іоана, знаючи його як чоловіка праведного й святого, і оберігав його. Ірод завжди слухав Іоана з задоволенням, але водночас він відчував занепокоєння.
бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче.
Як же настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських,
Та от настав сприятливий день, коли на свій день народження Ірод запросив на обід своїх урядовців, воєначальників і найможновладніших людей Ґалилеї.
увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: "Проси в мене чого бажаєш, — я дам тобі!"
Дочка Іродіади прийшла на свято й дуже догодила своїм танком Іродові та його гостям. Тож цар звернувся до неї: «Проси все, що побажаєш. І я дам тобі».
Ще й присягнув їй: "Чого б ти тільки в мене просила, — дам тобі, хоч би й половину мого царства."
І він поклявся їй: «Я дам тобі все, що попросиш, хоч півцарства!»
Вийшла вона та й до своєї матері каже: "Чого маю просити?" Вона ж відповіла: "Голову Йоана Христителя!"
Та вийшла й запитала в матері: «Що мені попросити?» І мати навчила її сказати: «Дай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці».
І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: "Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя."
Дівчина тут же попрохала царя: «Будь ласка, подай мені зараз голову Іоана Хрестителя на тарілці».
Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити.
Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, й тому не хотів їй відмовити.
Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Йоана. Пішов той, стяв його у в'язниці,
Тож він негайно послав солдата з наказом принести Іоанову голову. І той пішов та стяв голову Іоанову і приніс її на тарілці й віддав дівчині, а та віддала її своїй матері.
приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй.
Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі.
Коли Іоанові учні почули про те, вони прийшли й забрали його тіло та поклали у гробницю.
Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.
Всі апостоли повернулися до Ісуса й розповіли про все, що зробили, та чого людей вчили.
Він їм і каже: "Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи." Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити.
Навколо завжди було повно людей, які снували туди й сюди, навіть поїсти не було можливості. Тож Ісус сказав апостолам: «Підемо зі Мною в тихе місце, де нам вдасться трохи відпочити».
І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні.
От вони сіли в човен і попливли самі до безлюдного місця.
Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх.
Але чимало людей помітили, як вони відпливали, і впізнали їх, та з усіх міст люди побігли берегом і дісталися до того місця раніше, ніж Ісус та апостоли.
Вийшовши Ісус, побачив силу народу — і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало.
Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей, бо вони були, наче вівці без пастуха. І почав Ісус навчати їх.
А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: "Місце самотнє тут, та й час уже пізній.
День хилився до надвечір’я. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно.
Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із'їсти."
Відпусти людей, щоб вони змогли піти по довколишніх селах і хуторах, та придбати собі якоїсь їжі».
А він у відповідь їм: "Дайте ви їм їсти." Ті йому й кажуть: "Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити?"
Та Ісус відповів апостолам: «Ви нагодуйте їх!» А вони кажуть: «Щоб придбати достатньо їжі для такої купи народу, треба щонайменше двісті динарів[16]».
Він і же каже їм: "Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться." Розвідались вони і кажуть: "П'ять, ще й дві риби."
Ісус запитав: «Скільки буханок хліба у вас є? Підіть подивіться». Вони подивилися й кажуть: «П’ять хлібин і дві рибини».
Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку.
Ісус наказав учням розсадити людей на зеленій траві групами по сто й по п’ятдесят чоловік.
І посідали гуртками по сотнях та півсотнях.
Узяв він п'ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма.
Взявши п’ять хлібин й дві рибини, Ісус підвів очі до неба й возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, щоб вони нагодували народ. Так само розділив Він між ними усіма й дві рибини.
І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби.
а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі.
Тих же, що їли хліби, було п'ять тисяч чоловік!
А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків.
І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, — поки він відпустить народ.
Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, до Вефсаїди, а Сам залишився, щоб відпустити людей.
Як настав вечір, човен був посеред моря, а він сам один на землі.
Коли настав вечір, човен був на середині озера, а Ісус лишався один на суходолі.
Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, — вітер бо їм був противний, — то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, — хотів обминути їх.
Ісус побачив, що човен віднесло досить далеко від берега, та Своїх учнів, які ледве веслували, бо вітер був зустрічний. Десь між третьою та шостою ранку Ісус пішов до Своїх учнів, ступаючи по воді. І коли Він майже перегнав їх, учні побачили, що Він іде по воді, та вирішили, що то привід, й почали кричати.
Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали.
Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: "Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!"
Усі, хто побачив Його, були нажахані, але тієї ж миті Він заговорив до них. Ісус сказав: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!»
І ввійшов до них у човен, — й ущух вітер. І вони в собі вельми здумілись, — понад міру,
Коли Ісус сів до них у човен, то вітер вщух, а учні були здивовані, бо не зрозуміли ні цього чуда, ні того, що сталося з хлібами.
бо не розуміли чуда з хлібами — серце їхнє було нечуйне.
І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили.
Перепливши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської.
А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали
Коли вони зійшли з човна, люди впізнали Ісуса.
і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває.
Хоч би де люди почули, про прихід Ісуса, бігли по всіх околицях, щоб нести до Нього хворих на ліжках.
І куди він тільки приходив, — у села чи міста, чи в слободи, — клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.
І куди б Він не йшов: по селах, містах, хуторах — скрізь на майдани виносили хворих, благаючи дозволити їм хоча б торкнутися краю Його одягу. І кожен, хто торкався, одужував.