Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
Переклад Огієнка
Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.
Був же хворий один, Ла́зар у Віфа́нії, із села Марії й сестри її Марти.
Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги.
А Марія, що брат її Лазар був хворий, була та, що помазала Господа миром, і воло́ссям своїм Йому но́ги обте́рла.
Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.»
Тоді се́стри послали до Нього, говорячи: „Ось незду́жає, Господи, той, що любиш його!“
Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.»
Як почув же Ісус, то промовив: „Не на смерть ця недуга, а на Божу славу, — щоб Син Божий прославився нею“.
Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував.
А коли Він почув, що нездужає той, то зостався два дні на тім місці, де був.
Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.»
Після ж того говорить до учнів: „Ходімо зно́ву в Юдею“.
Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?»
Йому учні сказали: „Учителю, таж допі́ру юдеї хотіли камінням побити Тебе, а Ти знов туди пі́деш?“
Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього.
Ісус відповів: „Хіба дня не дванадцять годин? Як хто ходить за дня, не спіткне́ться, — цьогосвітнє бо світло він бачить.
Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!»
А хто ходить нічно́ї пори, той спіткнеться, — бо немає в нім світла“.
Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.»
Оце Він сказав, а по то́му говорить до них: „Друг наш Лазар заснув, — та піду́ розбудити Його“.
А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.»
А учні сказали Йому: „Як заснув, то він, Господи, ви́дужає“.
Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була.
Та про смерть його мовив Ісус, вони ж ду́мали, що про сонний спочи́нок Він каже.
і радію я за вас, що мене там не було, — щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.»
І Я тішусь за вас, що там Я не був, щоб повірили ви. Та ходімо до нього“.
Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.»
Сказав же Хома, називаний Близню́к, до співучнів: „Ходімо й ми, щоб із Ним повмирати“.
Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.
Як прибув же Ісус, то знайшов, що чотири вже дні той у гро́бі.
Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять,
А Віфа́нія поблизу Єрусалиму була́, яких стадій з п'ятнадцять.
і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.
І багато з юдеїв до Марти й Марії прийшли, щоб за брата розва́жити їх.
Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.
Тоді Марта, почувши, що надхо́дить Ісус, побігла зустріти Його, Марія ж удома сиділа.
Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, — мій брат не вмер би!
І Марта сказала Ісусові: „Коли б, Господи, був Ти отут, — то не вмер би мій брат.
А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»
Та й тепер, — знаю я, — що чого тільки в Бога попросиш, то дасть Тобі Бог!“
«Знаю, — каже до нього Марта, — що воскресне у воскресіння, дня останнього.»
Відказує Марта Йому: „Знаю, що в воскресіння останнього дня він воскресне“.
А Ісус їй: «Я — воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме!
Промовив до неї Ісус: „Я воскресіння й життя. Хто вірує в мене, — хоч і вмре, буде жити.
Кожен, хто живе і в мене вірує, — не вмре повіки. Віриш тому?»
І кожен, хто живе та хто вірує в Мене, — повіки не вмре. Чи ти віруєш в це?“
«Так, Господи, — каже йому, — вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.»
Вона каже Йому: „Так, Господи! Я вірую, що Ти Христос, Син Божий, що має прийти на цей світ“.
Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.»
І промовивши це, відійшла, та й покликала нишком Марі́ю, сестру свою, ка́жучи: „Учитель тут, і Він кличе тебе!“
Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.
А та, як зачула, квапли́во встала й до Нього пішла.
Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.
А Ісус не ввійшов був іще до села, а знахо́дивсь на місці, де Марта зустріла Його.
Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.
Юдеї тоді, що були з нею в домі й її розважали, як побачили, що Марія квапли́во встала й побігла, подали́ся за нею, гадаючи, що до гро́бу пішла вона, — плакати там.
Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»
Як Марія ж прийшла туди, де був Ісус, і Його вгледіла, то припала до ніг Йому та й говорила до Нього: „Коли б, Господи, був Ти отут, то не вмер би мій брат!“
Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,
А Ісус, як побачив, що плаче вона, і плачуть юдеї, що з нею прийшли, то в дусі розжа́лобився та й звору́шився Сам,
запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»
і сказав: „Де його ви поклали?“ Говорять Йому́: „Іди, Господи, та подивися!“
А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»
А з них дехто сказали: „Чи не міг же зробити Отой, Хто очі сліпому відкрив, щоб і цей не помер?“
І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.
Ісус же розжа́лобивсь знову в Собі, і до гро́бу прийшов. Була ж то печера, і камінь на ній наляга́в.
«Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.»
Промовляє Ісус: „Відваліть цього каменя!“ Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: „Уже, Господи, чути, — бо чотири вже дні він у гро́бі“.
«А хіба я тобі не казав, — озвавсь Ісус, — що коли віруєш, то побачиш славу Божу?»
Ісус каже до неї: „Чи тобі не казав Я, що як бу́деш ти вірувати, — славу Божу побачиш?“
Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!
І зняли́ тоді каменя. А Ісус ізвів очі до неба й промовив: „Отче, дяку прино́шу Тобі, що Мене Ти почув.
Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»
Та Я знаю, що Ти за́вжди почуєш Мене, але ради наро́ду, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене“.
А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!»
І, промовивши це, Він скричав гучни́м голосом: „Ла́зарю, — вийди сюди!“
І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.»
І вийшов померлий, по рука́х і нога́х обв'я́заний па́сами, а обличчя у нього було́ перев'я́зане хусткою. Ісус каже до них: „Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив“.
І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.
І багато з юдеїв, що посхо́дилися до Марії, та бачили те, що Він учинив, у Нього ввірували.
Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.
А деякі з них пішли до фарисеїв, і їм розповіли, що́ Ісус учинив.
Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!
Тоді первосвященики та фарисеї скли́кали раду й казали: „Що́ маємо робити, бо Цей Чоловік пребагато чуд чинить?
Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»
Якщо так позоставимо Його, то всі в Нього ввірують, — і при́йдуть римля́ни, та й ві́зьмуть нам і край, і наро́д!“
Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,
А один із них, Кайя́фа, що був первосвящеником року того́, промовив до них: „Ви нічо́го не знаєте,
то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»
і не поміркуєте, що краще для вас, щоб один чоловік прийняв смерть за людей, аніж щоб увесь наро́д мав загинути!“
Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ;
А того не сказав сам від себе, але, первосвящеником бувши в тім році, пророкував, що Ісус за наро́д мав умерти,
і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.
і не лише за наро́д, але й щоб сполучити в одне́ розпоро́шених Божих дітей.
Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.
Отож, від того дня вони змо́вилися, щоб убити Його.
Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.
І тому́ не ходив більш Ісус між юдеями явно, але звідти вдавсь до околиць поближче пустині, до міста, що зветься Єфре́м, — і тут залишався з Своїми учнями.
А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.
Наближалася ж Пасха юдейська, і багато-хто з кра́ю вдались перед Пасхою в Єрусалим, щоб очи́стити себе.
Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?»
І шукали Ісуса вони, а в храмі стоявши, гомоніли один до одно́го: „А як вам здається? Хіба Він не при́йде на свято?“