Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
Сучасний переклад
Був один недужий: Лазар з Витанії, села Марії та її сестри Марти.
У місті Віфанії, де жили Марія та її сестра Марта, мешкав собі чоловік на iм’я Лазар, який захворів.
Марія ж, брат якої Лазар слабував, була ота, що миром помазала Господа і волоссям своїм обтерла йому ноги.
Марія була тією самою жінкою, яка помазала мирром [39] Господа і волоссям своїм обтерла Йому ноги. Хворий Лазар був її братом.
Отож послали сестри до нього сказати йому: «Господи, той, що любиш ти його, слабує.»
Сестри послали переказати Ісусу: «Господи, Твій близький друг хворіє».
Зачувши те Ісус, мовив: «Недуга ця не на смерть, а на славу Божу: щоб Син Божий ним прославився.»
Почувши це, Він сказав: «Ця хвороба не смертельна, вона — для Слави Божої, щоб Син Божий прославився через неї».
Тож як зачув, що той хворіє, ще два дні лишився на тому місці, де перебував.
Довідавшись, що Лазар занедужав, Він побув іще два дні там, де застала Його ця звістка, а потім сказав Своїм учням: «Ходімо знову в Юдею».
Щойно по тому мовив до учнів: «Ще раз до Юдеї вирушаймо.»
Учні ж йому казали: «Учителю, оце недавно юдеї тебе каменувати хотіли, а ти знов туди ідеш?»
Тоді учні звернулися до Нього: «Вчителю, юдеї тільки-но хотіли побити Тебе камінням, а Ти знову йдеш туди?»
Відрік Ісус: «Чи не дванадцять годин дневі? Коли хтось удень ходить, то не спотикається, бачить бо світло світу цього.
На те Ісус відповів: «Хіба не дванадцять годин має день? Якщо людина вдень ітиме дорогою, то не спотикатиметься, бо їй світитиме світло світу цього.[40]
Коли ж хтонебудь ходить уночі, то спотикається: у такому нема світла!»
Якщо ж уночі ітиме, то спотикатиметься, бо немає світла, яке б допомогло цій людині бачити».
Сказав ото, а тоді мовив до них: «Лазар, приятель наш, заснув. Піду, проте, і розбуджу його.»
Сказавши так, Ісус додав: «Наш друг Лазар заснув, та Я піду й розбуджу його».
А учні йому: «Господи, коли заснув, то й одужає.»
Учні Його відповіли: «Господи, якщо він заснув, то буде все гаразд, і він видужає».
Про його смерть говорив Ісус, вони ж собі гадали, що про спочинок у сні мова його була.
Але Ісус говорив про смерть Лазаря, а вони думали, що Він каже про звичайний сон.
і радію я за вас, що мене там не було, — щоб ви увірили! Ходім, однак, до нього.»
Я ж радий, що Мене там не було. І Я радий за вас, бо зможете тепер піти туди й пересвідчитися, й повірити в Мене. А зараз ходімо до нього».
Тоді Тома, на прізвисько Близнюк, сказав до співучнів: «Ходімо й ми з ним, щоб разом умерти.»
Тоді Хома, на прізвисько Близнюк, звернувся до всіх учнів: «Ходімо й ми разом з Ісусом і помремо з Ним разом».
Прибувши, застав Ісус його вже чотириденним у гробі.
Прийшовши до Віфанії, Ісус довідався, що Лазар уже чотири дні лежав у могилі.
Була ж Витанія недалеко Єрусалиму, стадій з п'ятнадцять,
Віфанія розташована кілометрів за три [41] від Єрусалиму, й багато юдеїв прийшло до Марти й Марії, щоб розділити з ними печаль з приводу смерті брата та втішити їх.
і багато з юдеїв посходилося до Марти та Марії, щоб розважити їх по братові.
Почувши ж Марта, що Ісус наближається, метнулась йому назустріч, тоді як Марія сиділа в хаті.
Почувши, що прийшов Ісус, Марта пішла Його зустрічати, а Марія в цей час залишалася вдома.
Отож заговорила Марта до Ісуса: «Господи, якби ти був тут, — мій брат не вмер би!
І сказала Марта Ісусові: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би.
А й тепер знаю, що все, що попросиш ти в Бога, Бог тобі дасть.»
Я знаю, що навіть зараз, хоч би чого б Ти попросив у Бога, Він дасть Тобі».
«Знаю, — каже до нього Марта, — що воскресне у воскресіння, дня останнього.»
Марта тоді каже: «Я знаю, що він повстане у воскресіння останнього дня».
А Ісус їй: «Я — воскресіння і життя. Хто в мене вірує, той навіть і вмерши — житиме!
«Я є воскресіння і життя! — Сказав Ісус. — Хто вірить у Мене, хоч і вмре, буде жити.
Кожен, хто живе і в мене вірує, — не вмре повіки. Віриш тому?»
І жоден, хто живе й вірить у Мене, не помре ніколи. Чи ти віриш цьому?»
«Так, Господи, — каже йому, — вірую, що Христос єси, Божий Син, який гряде у світ цей.»
«Так, Господи! — сказала вона. — Я вірю, що Ти Христос, Син Божий, Котрий мав прийти у світ».
Те сказавши, пішла й покликала свою сестру Марію та й каже пошепки: «Учитель прийшов і тебе кличе.»
Промовивши це, вона пішла й покликала свою сестру Марію і сказала їй нишком: «Учитель уже тут, Він тебе кличе».
Ледве та вчула це, підвелася притьмом та й подалась до нього.
Почувши це, Марія відразу підвелася й пішла до Нього.
Ісус ще не ввійшов у село; був він на тому місці, де його зустріла Марта.
На той час Ісус іще не прийшов до селища, а був там, де Марта зустріла Його.
Юдеї ж, що були в хаті з нею та її розважали, побачивши, що Марія встала похапцем і вийшла, пішли слідом за нею, бо думали, що до гробу подалась, аби там поплакати.
Юдеї, які були в домі і втішали її, побачивши, що Марія швидко встала й вийшла, подумали, що йде вона до могили плакати, й пішли за нею.
Та Марія, прийшовши туди, де був Ісус, і побачивши його, впала йому до ніг і сказала йому: «Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!»
Прийшовши на те місце, де був Ісус, і побачивши Його, Марія впала до ніг Його і сказала: «Господи, якби Ти був тут, то мій брат не помер би».
Побачив Ісус, що вона плаче, а й юдеї, що прийшли з нею, плачуть і собі, тож відчув жалощі в дусі і, зворушений,
Ісус був глибоко схвильований її горем, тим, як вона побивається і як плачуть юдеї, які прийшли разом з нею.
запитав: «Де поклали ви його?» Кажуть йому: «Іди, Господи, і поглянь.»
Ісус запитав: «Де ви його поклали?» «Господи, — відповіли Йому, — йди подивись»
І заговорили юдеї: «Бач, як він його любив!»
Тоді юдеї почали казати: «Подивіться, як Він любив Лазаря!»
А деякі з них мовили: «Чи ж оцей, що сліпому очі зрячими вчинив, не міг так учинити, щоб і отой не помер?»
Та деякі обізвалися: «Цей Чоловік, Який зробив сліпого зрячим, чи не міг би Він й Лазаря захистити від смерті?»
І знову жалощі відчув Ісус у собі і подався до гробу. А була то печера, і камінь лежав зверху.
І знову Ісус, зворушений до глибини душі, пішов до могили. То була печера, вхід до якої був завалений каменем.
«Відкотіть камінь», звелів Ісус. Марта ж, сестра померлого, каже йому: «Господи, відгонить уже: четвертий бо день.»
Ісус сказав: «Заберіть цей камень». Та Марта, сестра померлого відповіла Йому: «Господи, зараз уже відгонить, бо пройшло чотири дні, як він помер».
«А хіба я тобі не казав, — озвавсь Ісус, — що коли віруєш, то побачиш славу Божу?»
Ісус промовив: «Хіба не казав Я тобі, що якщо повіриш, то бачитимеш Божу Славу?»
Відкотили отже камінь. І звів Ісус очі вгору й мовив: «Отче, тобі подяку складаю, що вислухав єси мене!
Тож вони відкотили камінь. Ісус, підвівши очі вгору, мовив: «Отче, дякую Тобі, що почув Мене.
Я добре знаю, що повсякчас вислуховуєш мене, тож тільки з-за люду, який ото стоїть навколо, сказав я: щоб вони увірили, що ти мене послав.»
Я знаю, що Ти завжди чуєш Мене, та Я казав це заради людей, які стоять навколо, щоб вони повірили, що саме Ти послав Мене».
А промовивши те, кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!»
Мовивши так, Він голосно покликав: «Виходь, Лазарю!»
І мертвий вийшов із зав'язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв'яжіть його і пустіть, нехай ходить.»
І вийшов померлий, і руки й ноги його були сповиті полотном, і обличчя загорнуте. Тоді Ісус звернувся до всіх: «Розповийте його, і нехай собі йде».
І бачивши, що вчинив Ісус, увірували в нього численні юдеї, які зійшлися були до Марії.
Багато юдеїв, які прийшли до Марії, побачивши, що Ісус здійснив, повірили в Нього.
Деякі з них, однак, пішли до фарисеїв та й оповіли їм, що вчинив Ісус.
Та деякі пішли до фарисеїв і розповіли їм про все, що зробив Ісус.
Зібрали тоді первосвященики та фарисеї раду й заговорили: «Що робити нам? Силу чудес отой чоловік робить!
Тоді первосвященики й фарисеї, зібравши Синедріон сказали: «Що нам робити? Цей Чоловік творить багато чудес!
Якщо залишимо його так, то всі увірують у нього, тож нагрянуть римляни, місто наше знищать та й народ наш!»
Якщо ми дозволимо Йому діяти так і далі, то всі повірять у Нього, і прийдуть римляни, зруйнують наш Храм і знищать народ».
Один же з них, Каяфа, що був первосвященик того року, мовив до них: «Нічого ви не розумієте,
Але один із них, на ім’я Каяфа, котрий у той рік був первосвящеником, мовив: «Ви нічого не знаєте,
то й не здогадаєтеся, що ліпше вам буде, коли один чоловік за народ помре, а не ввесь люд загине.»
і не розумієте, що для вас буде краще, якщо один Чоловік загине за людей, ніж якщо весь народ буде знищено».
Сказав же він так не від себе самого, але, бувши первосвящеником того року пророкував, що Ісус мав умерти за народ;
І сказав це він не від себе. Оскільки Каяфа був первосвящеником того року, він пророкував, що Ісус помре за людей, і не лише заради юдейського народу, а щоб об’єднати всіх дітей Божих, розкиданих по світу.
і не тільки за народ, але й за те, щоб зібрати в одне розкидані діти Божі.
Від того, отже, дня ухвалили вони його вбити.
І з того самого дня юдейські лідери стали шукати зручну нагоду, щоб убити Ісуса.
Тому не ходив уже Ісус більше відкрито серед юдеїв, а подався звідти в околицю неподалеку пустині, у місто, зване Ефраїм, і перебував там з учнями своїми.
Тоді Він перестав відкрито ходити серед юдеїв, а подався звідти до міста Єфраїма, розташованого неподалік від пустелі, і залишався там зі Своїми учнями.
А надходила юдейська Пасха, і багато людей з країни прибуло перед Пасхою до Єрусалиму, щоб очиститися.
Надходило свято юдейської Пасхи, і багато людей з усіх країв подалося до Єрусалиму, щоб виконати обряд очищення перед Пасхою.
Вони отже шукали Ісуса і, стоявши у храмі, говорили між собою: «Як вам здається? Хіба не прийде він на свято?»
Вони шукали Ісуса і питали один одного, стоячи в Храмі: «Як ви вважаєте, чи прийде Він на свято?»