Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
Переклад Огієнка
І він прибув у Дербу і Лістру. А був там один учень, Тимотей на ім'я, син однієї жінки, віруючої юдейки, а батька грека.
І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен.
Він мав добру славу між братами Лістри й Іконії.
Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї.
Павло хотів узяти його з собою і, взявши, обрізав із-за юдеїв, що були в тих місцях; усі бо знали, що його батько був грек.
Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен.
Якже проходили через міста, передавали їм, щоб берегти ті постанови, що їх були схвалили апостоли і старші в Єрусалимі.
Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші.
Отак Церкви утверджувались у вірі й росли числом щоденно.
А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю.
Вони пройшли через Фригію і Галатський край, а Дух Святий заборонив їм звіщати слово в Азії.
А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську.
Дійшовши до Місії, вони пробували пройти у Вітинію, та Дух Ісуса їм того не дозволив,
Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
Аж тут з'явилось Павлові вночі видіння: один македонець стоїть і, благаючи його, каже: «Перейди в Македонію і допоможи нам.»
І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“
Як тільки він побачив це видіння, ми зараз же старались вийти в Македонію, зрозумівши, що Бог нас покликав звіщати їм Євангелію.
Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.
Відпливши з Троади, ми подались просто на Самотракію, а другого дня на Неаполь,
Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля,
звідти ж направилися на Филиппи, столичне місто частини Македонії — (римської) колонії. Ми перебули днів кілька у тім місті.
звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька.
Суботнього ж дня вийшли поза браму над річку, де звичайно відбувалася молитва, та й посідавши, розмовляли з жінками, що там були зійшлися.
Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились.
А слухала нас одна жінка, на ім'я Лідія, купчиха кармазином з міста Тіятир, що почитала Бога. Господь відкрив їй серце так, що вона вважала на слова Павлові.
Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
Коли ж охристилася вона і її дім, запросила нас, кажучи: «Як ви мене визнали за вірну Господові, ввійдіть і перебувайте у моїм домі.» І примусила нас.
А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас.
Іншим разом, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна служниця, що мала духа віщуна, і віщуванням справляла панам своїм великий заробіток.
І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм.
Ідучи слідом за Павлом і за нами, вона кричала: «Ці люди — слуги Всевишнього Бога, які звіщають вам путь спасіння!»
Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“
Чимало днів вона таке робила. Набридло це Павлові й, повернувшися, він сказав до духа: «Велю тобі ім'ям Ісуса Христа вийти з неї!» І в ту ж мить він вийшов.
І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов.
Побачивши її пани, що їхня надія на заробіток пропала, схопили Павла й Силу і потягли на майдан до влади.
А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.
Привівши ж їх до воєвод, сказали: «Ці люди колотять наше місто; це юдеї.
Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
Вони навчають звичаїв, яких нам, римлянам, не дозволено ані приймати, ані виконувати.»
і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.
І натовп кинувся на них спільно, а воєводи, здерши з них одежу, звеліли їх сікти різками;
І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.
завдавши їм чимало ран, кинули у в'язницю, наказавши тюремникові пильно стерегти їх.
І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.
Він же, прийнявши такий наказ, вкинув їх у в'язницю до самої середини й забив їх ноги у колоди.
Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.
Павло та Сила опівночі молилися і співали Богу, а в'язні слухали їх.
А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.
Раптом зчинився землетрус великий, так що підвалини в'язниці затряслися: зненацька відчинилися всі двері, і кайдани на всіх розв'язалися.
І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.
Якже прокинувся тюремник і побачив відчинені темничні двері, витяг меч і хотів себе вбити, гадаючи що в'язні повтікали.
Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.
Аж тут Павло скрикнув голосом великим, кажучи: «Не завдавай собі ніякого лиха, всі бо ми тут!»
А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“
І, попросивши світла, тюремник ускочив до в'язниці й, тремтячи, кинувсь у ноги Павлові та Силі;
Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
а вивівши їх звідти, мовив: «Панове, що мені слід робити, щоб спастися?»
І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“
Ті відповіли: «Віруй у Господа Ісуса, і спасешся ти і твій дім.»
А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.
І вони йому звіщали слово Господнє і всім, що були в його домі.
І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
А він, узявши їх тієї години вночі, обмив їхні рани й охристився з усіма своїми.
І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.
Як же запровадив їх до себе в господу, то накрив стіл і веселився з усім домом, який увірував в Бога.
І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
Коли настав день, воєводи послали лікторів, кажучи: «Відпусти тих людей.»
А коли настав день, то прислали начальники слугполіційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“
Тюремник доніс ті слова Павлові: «Прислали воєводи, щоб вас відпустити; виходьте ж тепер і йдіть собі в мирі.»
І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“
Але Павло промовив до них: «Нас, римлян, без судової розправи прилюдно вибили різками і кинули в тюрму, а тепер потай нас виганяють? Ні бо! Нехай самі прийдуть і виведуть нас!»
А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“
Ліктори донесли ці слова воєводам. А ті, почувши, що вони римляни, злякались
Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.
і, прийшовши, попросили в них вибачення; а як вивели, попросили вийти з міста.
І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.