Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
Переклад Огієнка
«Вслухайтесь небеса, я промовлятиму, слухай слів моїх, земле!
„Слухай, небо, а я говори́тиму, і хай почує земля мову уст моїх!
Нехай, як дощ, накрапає моя наука, росою хай розіллється моє слово, як волога на травицю і як дощ рясний на рослину.
Нехай ллється наука моя, мов той дощ, хай тече, як роса́, моя мова, як кра́плі дощу на траву, та як зли́ва на зелень.
Бо ім'я Господнє прославляю: воздайте славу нашому Богові!
Як буду я кли́кати Йме́ння Господнє, то славу віддайте ви нашому Богові!
Він — скеля; звершені його діла, бо всі його дороги — справедливість; Бог — вірність, без жадної омани, він справедливий і правий!
Він Скеля, а діло Його доскона́ле, всі бо дороги Його справедливі, — Бог вірний, і кривди немає в Ньому, справедли́вий і праведний Він.
Зневажали його ті, що не сини йому більше, а кодло крутіїв зрадливих!
Зіпсу́лись вони, — не Його то сини́, покоління невірне й покру́чене.
То так оддячуєш Господеві, народе глупий, нетямущий? Хіба ж не він — твій батько, твій Творець, що створив тебе і тебе підтримує?
Чи тим віддасте́ Господе́ві, наро́де нікче́мний й немудрий? Чи ж не Він — Ба́тько твій, твій Творе́ць? Він тебе вчинив, і Він міцно поставив тебе.
Згадай лишень дні здавен-давні, збагни літа від роду й до роду! Спитай у батька, й він звістує тобі, у людей старих, вони ж тобі повідають.
Пам'ятай про дні давні, розважайте про ро́ки усіх поколі́нь, — запитай свого ба́тька, і покаже тобі твоїх тих старши́х, а вони тобі скажуть.
Коли Всевишній призначав людям насліддя, коли розділяв народи, то встановив народам межі, за числом синів Ізраїля:
Як Всевишній наро́дам спа́док давав, коли Він розділяв синів лю́дських, Він поставив границі наро́дам за числом Ізраїлевих синів.
Господня ж частина — народ його, Яків — уділ його насліддя.
Бо частка Господня — наро́д Його, Яків — відмі́ряний у́діл спа́дщини Його.
Господь знайшов його в краю пустиннім, у дикій пустелі, що її виття звірів наповнює, і заходивсь його пестити, за ним ходити, та берегти, мов зіницю ока.
Знайшов Він його на пустинній землі та в степу́ завива́ння пусте́льних гієн, та й його оточи́в, уважав Він за ним, зберіга́в Він його, як зіни́цю оту́ свого ока.
Як орел манить (до злету) своїх малят і над орлятами ширяє, так простер він крила, підхопив його та й поніс на своїх перах.
Як гніздо́ своє будить орел, як ширя́є він понад своїми маля́тами, крила свої простягає, бере їх, та носить їх він на раме́ні крилатім своїм, —
Господь один водив його, не було з ним чужого бога.
так Господь Сам прова́див його, а бога чужого при нім не було́.
Водив його по вершинах краю, годував його плодами поля; давав йому мед зо скелі ссати й олію з каменя твердого;
Він його садови́в на висо́тах землі, і він їв польові́ врожа́ї, Він медом із скелі його годува́в, і оливою з ске́льного кре́меня,
Коров'ячу сметану й молоко овече, разом із туком ягнят, башанських баранів, козлів, з тучним зерном пшениці, і пив ти кров грона — вино шипуче.
маслом з худоби великої та молоком від худоби дрібно́ї, ра́зом із лоєм ягнят та бара́нів з Баша́ну й козлів, ра́зом з такою пшеницею, як лій на нирка́х, і кров виноградної я́годи пив ти вином.
Потовстішав Єшурун та й вибуяв; став ситний, вгодований, грубий; і покинув Бога, що створив його, зневажив скелю, що його врятувала.
I потовстів Єшуру́н та й брика́тися став. І ти потовсті́в, погрубів, став гладки́й. І покинув він Бога, що його створи́в, і Ске́лю спасі́ння свого злегкова́жив.
Вони розсердили його божищами чужими, гидотами його роздратували.
Чужими богами Його роздражни́ли, Його розгніви́ли своїми гидо́тами.
Жертву приносили бісам, не Богові, богам, яких і не знали досі; новим, які поприходили недавно, яких батьки їхні не шанували.
Вони де́монам жертви складали, не Богу, складали бога́м, що не відали їх, нови́м, що недавно прийшли, — не лякалися їх батьки ваші!
Скелю, що привела тебе на світ, ти занехаяв, забув про Бога, що породив тебе.
Забуваєш ти Ске́лю, Яка породила тебе, і забуваєш ти Бога, що тебе народив.
Побачив те Господь і відкинув у гніві власних синів і дочок власних.
I побачив Госпо́дь, та й знена́видів їх, через гнів на синів Своїх і на дочо́к Своїх,
Та й промовив: Сховаю лице моє від них, і побачу, який кінець їх буде; вони бо — кодло перевертнів, діти, що вірности не мають.
та й сказав: „Лице Я Своє заховаю від них, побачу, який їх кіне́ць, бо вони покоління розбе́щене, діти, що в них нема віри.
Вони збудили ревнощі мої небогом, розгнівали мене своїми бовванами; а я збуджу їх ревнощі ненародом, я роздратую їх — людом глупим.
Роздражни́ли Мене вони тим, хто не Бог, Мене розгніви́ли своїми марно́тами, тому роздражню́ Я їх тим, хто не наро́д, — нерозумним наро́дом розгніваю їх.
Бо вогонь мого гніву загорівся; горить аж до Підземелля-Прірви; він пожирає землю з її плодами, спалює підніжжя гір.
Бо був загорівся огонь Мого гні́ву, і пали́вся він аж до шео́лу найглибшого, і він землю поїв та її врожай, і спалив був підва́лини гір.
Нагромаджу на них нещастя, витрачу проти них стріли мої;
Я на них нагрома́джу нещастя, зуживу́ Свої стріли на них.
Вони загинуть з голоднечі, їх спалить жар і чума люта. Зуби звірів пошлю на них і отруту плазунів.
Будуть ви́снажені вони голодом, і поїджені будуть огнем та зара́зою лютою, і зу́ба звіри́ни нашлю́ Я на них, з отрутою плазуні́в по землі.
Ззовні меч убиватиме, а всередині — жах, і юнака, й юначку, і немовлятко із сивим дідом.
Надворі́ забива́тиме меч, а в кімна́тах — страхі́ття, як юнака́, так і ді́вчину, грудне́ немовля́ з чоловіком поси́вілим.
Сказав би я: знищу їх, край покладу їхній пам'яті в людей;
Я сказав: Повигу́блюю їх, відірву́ від людей їхню пам'ять,
Якби я не боявся глуму ворога, Щоб гнобителі їхні, побачивши те, не казали: Рука наша потужна, а Не Господь усе це вчинив.
та це Я відклав з-за ворожого гніву, щоб проти́вники їх не згорди́лися, щоб вони не сказали: Підне́слася наша рука, і не Господь учинив усе це.
Це ж народ, позбавлений глузду, і розуму в них немає.
Бо вони — люд безрадний, і нема в них розумува́ння.
Якби вони були розумні, то збагнули б, зрозуміли б, який кінець їм буде.
Коли б були мудрі вони, зрозуміли б оце, розсудили б були́ про кінець свій.
Як міг би один тисячу гнати, а двоє — пустити врозтіч десять тисяч, якщо б їхня Скеля не видала їх на поталу, якби Господь їх не покинув?
Як може один гнати тисячу, а два — проганять десять тисяч, коли то не те, що їх продала́ їхня Скеля, і Господь видав їх?
Та не така їхня скеля, як наша Скеля, самі й вороги наші так судять.
Не така бо їх скеля, як наша та Ске́ля, хай су́дять самі вороги.
Лоза бо їхня — лоза содомська, вона з полів гоморських; їхній виноград — полин, гіркота — їхні грона.
Бо їх виноград — з винограду содо́мського та з піль тих гомо́рських, винні ягоди їхні — отру́йні то я́годи, вони гро́на гірко́ти для них.
Вино їхнє — їдь гадюча, погубна отрута гадів.
вино їхнє — зміїна отру́та і гадю́ча поги́бельна їдь!
Хіба ж не сховане це в мене, не під печаттю в мене в скарбниці?
Чи за́мкнене в Мене не це, у скарбни́цях Моїх запеча́тане?
Мені належить помста й відплата, коли нога в них похитнеться; бо день загибелі їхньої близько, недоля незабаром їх вразить.
Моя пі́мста й відпла́та на час, коли їхня нога́ посковзне́ться, бо близьки́й день поги́белі їх, поспішає майбутнє для них.
Бо Господь судитиме народ свій і змилується над своїми рабами, як побачить, що зникла сила, що нема вже більш ні раба, ні володаря.
Бо розсудить Господь Свій наро́д, і змилосе́рдиться Він над Своїми рабами, як побачить, що їхня рука ослабі́ла, і нема ні невільного, ані вільного.
Тоді він скаже: Де ж їхні боги, скеля, до якої прибігали?
І Він скаже тоді: Де їх бо́ги, де скеля, що в ній поховались вони,
Де ті, що тук їхніх жертв їли, що вино возліянь їхніх пили? Хай встануть і хай вам допоможуть, хай охороною вам будуть!
що їли вони лій кривавих їх же́ртов, пили вино же́ртов їх литих? Нехай встануть і вам допоможуть, і хай будуть покровом для вас.
Дивіться отже, що я, я — Бог, і нема Бога окрім мене; я вбиваю і оживляю, завдаю ран і зцілюю; ніхто з руки моєї не врятується.
Побачте тепер, що Я — Я є Той, і Бога немає крім Мене. Побиваю й ожи́влюю Я, і не врятує ніхто від Моєї руки.
Бо я зведу руку мою до неба і скажу: Я живу вічно!
Бо до неба підно́шу Я руку Свою та й кажу́: Я навіки Живий!
Я вигострю блискучий меч і візьму в свою руку справедливість. Тож помщуся на моїх ворогах і ненависникам своїм відплачу.
Поправді кажу вам: Я ві́стря Свого меча нагострю́, і рука Моя схо́питься суду, тоді відімщу́ Я Своїм ворогам, і Своїм ненави́сникам Я відплачу́.
Напою кров'ю мої стріли, а меч свій нагодую м'ясом, кров'ю забитих і полонених, розкуйовдженими головами ворогів.
Я стріли Свої понапо́юю кров'ю, — а Мій меч поїда́тиме м'ясо, кров'ю забитого й бра́нця, головами кучма́тими ворога.
Радуйтеся, народи, з його людом; бо він помститься за кров своїх рабів, він помститься на ворогах своїх, землі ж своїй, своєму народові простить.»
Радійте, погани, з наро́дом Його, бо Він відімсти́ться за кров Своїх всіх рабів, і пі́мсту поверне Своїм ворогам, і ви́купить землю Свою, Свій наро́д“.
Прийшов Мойсей і промовив усі слова тієї пісні, до вух народові, він сам і Ісус Навин.
І прийшов Мойсей, і промовляв всі слова́ цієї пісні до ушей наро́ду, він та Ісус, син Нави́нів.
Коли Мойсей скінчив промовляти ці слова до всього Ізраїля,
А коли Мойсей скінчи́в промовляти всі ці слова до всього Ізраїля,
то сказав ще їм: «Візьміть собі до серця всі слова, якими я вас сьогодні остерігаю, і повідайте їх вашим дітям, щоб вони виконували пильно слова цього закону.
то сказав він до них: „Приложіть свої серця́ до всіх тих слів, які я сьогодні чинив свідками проти вас, що ви накажете їх своїм синам, щоб додержували виконувати всі слова́ цього Зако́ну.
Бо це не пусте для вас слово; це — життя ваше, цим словом ви житимете довго на землі, куди ви, перейшовши Йордан, ідете, щоб її зайняти.»
Бо це для вас не слово порожнє, — воно життя ваше, і цим словом ви продо́вжите дні на цій землі, куди ви перехо́дите Йордан, щоб посісти її“.
Того ж самого дня промовив Господь до Мойсея словами:
І Господь промовляв до Мойсея того самого дня, говорячи:
«Зійди на ці гори Аварім, на Нево-гору, яка в землі Моав, проти Єрихону, і подивись на Ханаан-землю, яку даю синам Ізраїля у власність;
„Вийди на ту го́ру Аварім, на гору Нево́, що в моавському кра́ї, що навпроти Єрихону, і побач ханаанський край, що Я даю Ізраїлевим синам на володіння.
ти помреш на горі, що на неї зійдеш, і приєднаєшся до свого народу, як Арон, твій брат, помер на Гор-горі і приєднався до свого народу,
І вмри на горі, куди ти вийдеш, і долучися до своєї рідні, як помер був твій брат Ааро́н на Гор-горі, і долучився до своєї рідні,
бо ви були мені невірні серед синів Ізраїля над водами Меріва-Кадешу, у Сін-пустині, тим що не явили своєї святости серед синів Ізраїля.
за те, що ви спроневі́рилися були Мені серед Ізраїлевих синів при воді Меріви в Кадешу на пустині Цін, за те, що ви не освятили Мене серед Ізра́їлевих синів.