Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Нема, отже, тепер ніякого засуду для тих, що в Христі Ісусі.
Бо закон духа, (що дає) життя в Христі Ісусі, визволив тебе від закону гріха і смерти.
Бо те, що було неможливим для закону, ослабленого тілом, Бог, — пославши свого Сина в тілі, схожім на гріховне тіло, ради гріха, осудив гріх у тілі,
щоб оправдання закону здійснилося на нас, що ходимо не за тілом, а за духом.
Бо ті, що живуть за тілом, думають про тілесне; ті ж, що за духом, — про духове.
Бо прагнення тіла (веде) до смерти, а прагнення духа — до життя і миру;
тому що прагнення тіла вороже Богові — бо не кориться законові Божому, та й не може.
Тілесні не можуть подобатись Богові.
Ви ж не тілесні, але духовні, якщо Дух Божий живе у вас. Коли ж хтось Духа Христового не має, той йому не належить.
А як Христос у вас, то тіло мертве через гріх, але дух живий через праведність.
І коли Дух того, хто воскресив Ісуса з мертвих, мешкає у вас, то той, хто воскресив Христа з мертвих, оживить і ваші смертні тіла Духом своїм, що живе у вас.
Тим то, брати, ми боржники не тілу, щоб за тілом жити;
бо коли живете за тілом, то помрете. Якже ви духом умертвляєте тілесні вчинки, будете жити.
Усі бо ті, що їх водить Дух Божий, вони — сини Божі.
Бо ви не прийняли дух рабства, щоб знову підлягати боязні, але прийняли дух усиновленя, яким кличемо: «Авва! — Отче!»
Сам цей Дух свідчить разом із нашим духом, що ми — діти Божі;
а коли діти, то й спадкоємці ж Божі — співспадкоємці Христа, якщо ми страждаємо разом із ним, щоб разом з ним і прославитися.
Гадаю бо, що страждання нинішнього часу негідні майбутньої слави, яка має нам з'явитися.
Бо створіння очікує нетерпляче виявлення синів Божих.
Створіння було підпорядковане суєті не добровільно, а через того, хто його підкорив, у надії,
що й саме створіння визволиться від рабства тління, на свободу слави дітей Божих.
Бо знаємо, що все створіння разом понині стогне і разом страждає у тяжких муках.
Не тільки вони, а й ми самі, що маємо зачаток Духа, ми самі в собі стогнемо, очікуючи усиновлення, визволення нашого тіла,
бо ми надією спаслися. Коли ж хтось бачить те, чого надіється, то це не є вже надія; бо що хтось бачить, хіба того надіється?
Якже ми сподіваємося, чого не бачимо, очікуємо його витривало.
Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними.
А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею.
Ми знаємо, що тим, які люблять Бога, — покликаним за його постановою, усе співдіє на добро.
Бо яких він передбачив, тих наперед призначив, щоб були подібні до образу Сина його, щоб він був первородний між багатьма братами;
яких же наперед призначив, тих і покликав; а яких покликав, тих оправдав; яких же оправдав, тих і прославив.
Що скажемо на це? Коли Бог за нас, хто проти нас?
Він власного Сина свого не пощадив, а видав його за всіх нас, — як же разом із ним не подарує нам усього?
Хто буде винуватити вибраних Божих? Бог — той, що оправдує;
хто ж той, що засудить? Христос Ісус, який умер, ба й воскрес, що по правиці Божій, — він заступається за нас.
Хто нас відлучить від Христової любови? Горе чи утиск, чи переслідування, чи голод, чи нагота, чи небезпека, чи меч?
Як написано: «За тебе нас увесь день убивають, уважають нас за овець (призначених) на заріз.»
Але в усьому цьому ми маємо повну перемогу завдяки тому, хто полюбив нас.
Бо я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили,
ні висота, ні глибина, ані інше якесь створіння не зможе нас відлучити від Божої любови, що в Христі Ісусі, Господі нашім.
← (Римлян 7) | (Римлян 9) →