Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Хоменка
Синодальный перевод
За часів, коли правили судді, настав у краю голод, і один чоловік з Вифлеєму Юдейського пішов жити в Моав-край, сам він, жінка його й двоє його синів.
В те дни, когда управляли судьи, случился голод на земле. И пошёл один человек из Вифлеема Иудейского со своею женою и двумя сыновьями своими жить на полях Моавитских.
На ім'я чоловікові було Елімелех, жінці ж його Ноема, а двом синам — Махлон та Кілйон; ефратії з Вифлеєму Юдейського. Прибули вони в Моав-край і там зосталися.
Имя человека того Елимелех, имя жены его Ноеминь, а имена двух сынов его Махлон и Хилеон; они были Ефрафяне из Вифлеема Иудейского. И пришли они на поля Моавитские и остались там.
Згодом помер Елімелех, чоловік Ноеми, і вона лишилася сама з двома синами.
И умер Елимелех, муж Ноемини, и осталась она с двумя сыновьями своими.
Одружились вони з моавитянками: одній було на ім'я Орпа, а другій — Рута. І жили вони там трохи не 10 років.
Они взяли себе жён из Моавитянок, имя одной Орфа, а имя другой Руфь, и жили там около десяти лет.
Але згодом померли й вони обидва, Махлон і Кілйон, і лишилась вона сама по смерті обох синів і свого чоловіка.
Но потом и оба сына её, Махлон и Хилеон, умерли, и осталась та женщина после обоих своих сыновей и после мужа своего.
Тоді вибралася жінка з невістками в дорогу додому, з Моав-краю, бо почула в Моав-краї, що Господь змилосердився над своїм народом і дав йому хліб.
И встала она со снохами своими и пошла обратно с полей Моавитских, ибо услышала на полях Моавитских, что Бог посетил народ Свой и дал им хлеб.
От і пустилась вона з того місця, де жила, в дорогу, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом назад у Юдейську землю.
И вышла она из того места, в котором жила, и обе снохи её с нею. Когда они шли по дороге, возвращаясь в землю Иудейскую,
І сказала Ноема двом своїм невісткам: “Ідіть, повертайтесь кожна до хати своєї матері, і нехай Господь учинить вам ласку, як ви вчинили з померлими й зо мною.
Ноеминь сказала двум снохам своим: пойдите, возвратитесь каждая в дом матери своей; да сотворит Господь с вами милость, как вы поступали с умершими и со мною!
Нехай Господь допоможе вам знайти пристановище, кожній — у господі свого чоловіка.” І поцілувала їх на прощання. Та вони стали плакати вголос
да даст вам Господь, чтобы вы нашли пристанище каждая в доме своего мужа! И поцеловала их. Но они подняли вопль и плакали
і промовили до неї: “Ні, ми підемо з тобою до твого народу!”
и сказали: нет, мы с тобою возвратимся к народу твоему.
Ноема ж сказала: “Вертайтеся, мої доні; навіщо вам іти зо мною?” Хіба в моєму лоні ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?
Ноеминь же сказала: возвратитесь, дочери мои; зачем вам идти со мною? Разве ещё есть у меня сыновья в моём чреве, которые были бы вам мужьями?
Вертайтесь, мої доні, йдіть; бо я вже стара, годі мені вже думати про чоловіка. Та навіть, якби я й подумала, що маю ще надію, і навіть тієї ночі була з чоловіком і привела на світ синів,
Возвратитесь, дочери мои, пойдите, ибо я уже стара, чтоб быть замужем. Да если б я и сказала: «есть мне ещё надежда», и даже если бы я сию же ночь была с мужем и потом родила сыновей, —
чи ви могли б ждати, аж поки вони підростуть, та стримуватись і не виходити заміж? Ні, донечки мої! Мені було б вельми гірко задля вас, бо рука Господня проти мене.”
то можно ли вам ждать, пока они выросли бы? можно ли вам медлить и не выходить замуж? Нет, дочери мои, я весьма сокрушаюсь о вас, ибо рука Господня постигла меня.
Ті знову зняли лемент і ридали вголос. Орпа поцілувала на прощання свою свекруху, а Рута зосталася з нею.
Они подняли вопль и опять стали плакать. И Орфа простилась со свекровью своею, а Руфь осталась с нею.
Ноема й сказала: “Бачиш, твоя братова повернулась до свого народу й до свого бога; вертайсь і ти слідом за братовою.”
Ноеминь сказала Руфи: вот, невестка твоя возвратилась к народу своему и к своим богам; возвратись и ты вслед за невесткою твоею.
Але Рута їй відказала: “Не силуй мене покидати тебе й не йти за тобою: куди бо підеш, туди й я, і де житимеш ти, там і я; твій народ буде моїм народом, і твій Бог моїм Богом.
Но Руфь сказала: не принуждай меня оставить тебя и возвратиться от тебя; но куда ты пойдёшь, туда и я пойду, и где ты жить будешь, там и я буду жить; народ твой будет моим народом, и твой Бог — моим Богом;
Де ти помреш, там і я помру, і там буду похована, і, що б Господь не вчинив зо мною, одна смерть розлучить мене з тобою.”
и где ты умрёшь, там и я умру и погребена буду; пусть то и то сделает мне Господь, и ещё больше сделает; смерть одна разлучит меня с тобою.
Як же вона побачила, що та вперлася твердо йти за нею, перестала її вмовляти.
Ноеминь, видя, что она твёрдо решилась идти с нею, перестала уговаривать её.
І пішли вони обидві разом, поки не прийшли до Вифлеєму. І як увійшли у Вифлеєм, то все місто з-за них загомоніло, і жінки питали: “Чи не Ноема то?”
И шли обе они, доколе не пришли в Вифлеем. Когда пришли они в Вифлеем, весь город пришёл в движение от них, и говорили: это Ноеминь?
Вона ж до них: “Не звіть мене Ноема, звіть мене Мара, бо Всемогутній послав на мене велике горе.
Она сказала им: не называйте меня Ноеминью, а называйте меня Марою, потому что Вседержитель послал мне великую горесть;
Я вийшла звідсіль повна, а Господь повернув мене з порожніми руками. Навіщо ви звете мене Ноема, коли Господь виступив проти мене, і Всемогутній зробив мене безталанною?”
я вышла отсюда с достатком, а возвратил меня Господь с пустыми руками; зачем называть меня Ноеминью, когда Господь заставил меня страдать, и Вседержитель послал мне несчастье?