Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Переклад Хоменка
Нехай прибуде милий мій у сад свій, нехай споживає солодкі овощі в йому! — Ось і прийшов я в мій сад, моя сестро, моя ти дружино; набрав мирри з пахощами моїми, з'їв крижку з медом моїм, напився вина мого, запив його молоком моїм. Смакуйте ж і ви, друзї, пийте й їжте вволю, мої ви любі!
Я ввійшов у сад мій, о моя сестро-дружино, збирав мірру мою з моїм бальзамом, їв мою крижку з медом, пив моє вино з моїм молоком. Їжте, о друзі! Пийте, впивайтесь, мої любі!
Сплю я, та серце в мене не спить; ось голос милого! він у віконце постукує: Відчини ж менї, сестро моя, дорога моя, голубко моя, чиста моя! Вся голова в мене росою припала, кучері мої — нічними краплями.
Я сплю, та моє серце не засинає. Ось чую: стукає мій любий: «Відчини мені, о моя сестро, моя люба! Моя голубко, моя чиста! Бо голова у мене роси повна, кучері у мене — нічних капель.»
Я роздяглась уже, — як знов одягатись? я ноги помила, як же їх валяти?
Я скинула із себе мою одежу: як мені її надягнути? Помила собі ноги: як мені їх бруднити?
Милий мій крізь дїрку руку просунув, і внутро моє зворушилось од сього.
Мій любий просунув руку через дірку в дверях, і нутро здригнулось у мені.
Я встала, відсунути милому засов, а з моїх рук покапала мирра, і з палцїв моїх капала мирра на ручки замку.
Я встала відчинити любому моєму, із рук моїх закапотіла мірра, з пальців моїх текуча мірра на ручку при засуві.
Я відчинила любому мойму, аж се милий відвернувся і зникнув уже. А в менї ж і дух завмер був, як він говорив! Кинусь тодї шукати, — нїде не знаходжу; стала кликати, — та не озиваєсь до мене.
Я відчинила любому моєму, та любий мій уже відвернувся, пішов далі, дух у мені захопило, як він заговорив був. Шукала я його, та не знайшла вже; я кликала його, та він не обізвавсь до мене.
Стріла мене сторожа ув обходї міста: побили мене, зранили мене, здерли з мене намітку ті, що стерегли муру.
Знайшла мене сторожа, що круг міста ходить. Вона мене побила, поранила. Здерли з мене плащ мій тії, що доглядають мури.
Ой заклинаю ж вас, дочки Ерусалимські: стрівши мого милого, скажіте йому, що гину з любови.
Я заклинаю вас, дочки єрусалимські, як знайдете мого любого, то що звістите йому? Що я з любови знемагаю!
Чим же твій любий всїх любих переважує, ти, уродливша проміж усїма дївоньками? Чим се дорогий твій лучший над инших, що ти про його так нас заклинаєш?
Чим любий твій над любими, найкраща між жінками? Чим любий твій над любими, що нас так заклинаєш?
Любий мій — білий, і румяний, красший за десять тисяч инших;
Мій любий білий та рум'яний, його з десяти тисяч розпізнати.
Голова в його — чисте золото; кучері филясті, а чорні, як ворон;
Голова у нього з золота, із щирого; кучері у нього закручені, чорні, мов ворон.
Очі в його — чисті, мов голуби, що при потоках водних, наче в молоцї скупані, седять щасливі.
Очі його мов голубки край водяних потоків, що, викупавшись у молоці, на березі сідають.
Щоки його — цьвітник пахущий, грядочки принадного зілля; губи — мов ті лилїи, що капле з їх мирра;
Щоки його, немов пахуча грядка, неначе квітники рослин запахущих. Уста його — лілеї, що крапають міррою дорогоцінною.
Руцї його — мов з золота уточені, в хризолити оправні; тїло — його — наче слоновая кість у сапфирах;
Руки його — золоті вальці, оздоблені таршіськими самоцвітами. Груди його — брили слонокости, сафірами вони вкриті.
Нозї — стовпи мармурові, поставлені на золотих підніжках; вид же його, як Ливан; величен, як кедри;
Ноги його — стовпи алябастрові, поставлені на щирозлотних основах. Вигляд його, немов Ливану, він пишний — мов оті кедри.