І спитав він у мене: Що бачиш, Амосе? Відказую: Кошик із дозрілими плодами. Тодї сказав менї Господь: Настав конець мойму людові Ізраїлеві; не буду вже прощати йому.
— Что ты видишь, Амос? — спросил Он. — Корзину со спелыми плодами, — ответил я. Тогда сказал мне Господь: — Пришел конец44 Моему народу, Израилю; Я больше не буду их щадить.
Ви, що мовляєте: Коли вже мине сьвято нового місяця, щоб можно продавати хлїб, та субота, щоб відчинити засїки, та знов зменшувати міру, а збільшити цїну секля та ошукувати невірною вагою,
говоря: «Когда же пройдет праздник Новолуния,45 чтобы нам продавать зерно, и суббота закончится, чтобы нам торговать пшеницей?» — урезая меру, завышая цену и обманывая неточными весами,
Чи через се ж не захитається тодї земля, чи не заплаче кожний, хто живе на нїй? Ой зворушиться вона, неначе ріка, буде підійматись і спадати, як ріка Египетська.
— Разве не содрогнется от этого земля, и не заплачет всякий живущий на ней? Вся земля поднимется, как Нил, будет вздыматься и убывать, как река Египта.
І оберну вам сьвятки в сумуваннє й усї піснї ваші — в плач, і наложу на кожний стан верету й лисину на кожну голову; й заведу між вами плач, неначе по єдиній дитинї, а конець усьому буде — гіркий день.
Праздники ваши обращу в скорбь и все ваши песни — в плач. Я заставлю всех вас одеться в рубище и обрить свои головы. Произведу в то время плач, как о единственном сыне, и горьким будет день, когда наступит конец.
Тоті, що то божаться гріхом Самарийським, та мовляють: Так певно, як живе бог твій, Дане! — як оживлена дорога в Версавію! Вони попадають і вже не встануть.
Те, кто клянется виной Самарии,46 и говорит: «Верно, как и то, что бог твой жив, о Дан» — или: «Верно, как и то, что живо паломничество в Вирсавию»,47 падут и больше не встанут.