Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Переклад Огієнка
Господи, я почув вість од тебе й злякався. Господи! доверши твоє дїло посеред лїт (нашої недолї), посеред лїт обяви його, спогадай в гнїві про милосердє.
„Господи, зві́стку Твою я почув та й злякався! Господи, оживи Своє ді́ло в сере́дині років, у сере́дині літ об'яви́, у гніві про милість згада́й!
Колись прийшов був Бог від Теману, Сьвятий — від Паран-гори. Покрила небеса величність його й славою сповнив він землю.
Бог іде від Теману, і Святий від Парану гори. Се́ла. Ве́лич Його́ вкрила небо, і слави Його́ стала повна земля!
Сяєво її, як сонце, сьвітило; од руки його проміннє, там утаєна його сила.
А сяйво було́, наче со́няшне світло, промі́ння при боці у Нього, і там укриття́ Його поту́ги.
Перед ним ійшла зараза, поза ним — палючий вітер.
Перед обличчям Його́ морови́ця іде, а по сто́пах Його пнеться по́лум'я.
Ступив він — земля струсилась; глянув — і затремтїли народи; розпались гори вічні, первовічні узгірря позападались; дороги його — вічні.
Став, — і землю Він змі́ряв, поглянув — і наро́ди затряс, — і попа́дали го́ри дові́чні, вікові́ похили́лись узгі́р'я. Путі Його вічні.
Знаю я, як посумнїли були намети Етіопські, як затремтїли шатри Мадіямські.
Я бачив наме́ти Куша́на під кривдою, тремтять покрива́ла мідія́нського кра́ю.
А хиба ж на ріки не запалав був гаїв твій, Господи, на ріки — досада твоя, а на море — ярость твоя, коли ти, неначе всїв був на конї твої, й на колесницї рятуючі?
Чи на рі́ки, о Господи, Ти запала́в, чи на рі́ки Твій гнів? Чи Твоє пересе́рдя на море, що їздиш на ко́нях Своїх, на спасе́нних Своїх колесни́цях?
Ти напяв лука твого, як се клятьбою обіцяв був поколїнням; ти роздїляв води землї.
Лук твій голий, наги́й, напо́внений стріл сагайда́к. Се́ла. Ти рі́чками землю розсі́к.
Вгледївши тебе, затрусились гори водні; води перестали плисти, безодня застогнала голосно й неначе зняла руки свої в гору.
Тебе вгледівши, го́ри дрижали, водяна́ течія́ потекла́, безо́дня свій голос дала́, зняла ви́соко руки свої.
Сонце й місяць з'упинились на свойму місцї перед сяєвом лїтаючих стріл твоїх, перед сьвітлом блискаючих списів твоїх.
Сонце й місяць спини́лися в мешка́нні своє́му при світлі Твоїх стріл, що літають при ся́йві блискучого спи́са Твого́.
У гнїві ступав єси по землї, в досадї розтоптував народи.
У лю́ті ступав Ти землею, у гніві людей молоти́в.
Ти виступив на рятунок твого народу, на підмогу помазанникові твойму. Ти сокрушив голову безбожного роду; обнажив його від підошви до верху.
Ти вийшов спасти Свій наро́д, спасти Помазанця Свого́. Ти з дому безбожного го́лову збив, обнажи́в Ти основу по шию. Се́ла.
Ти пробив його ж списами голови гетьманів його, коли вони примчались бурею, щоб мене розбити, й радувались, як той, що надїється, бідолаху в тайному місцї пожерти.
Ти пробив його спи́сами го́лову кня́зя його́, як вони підняли́сь, щоб мене розпоро́шити; вони ті́шилися, немов мали поже́рти тає́мно убогого.
Ти ж, мов би кіньми своїми, прочинив нам дорогу через море, через безодню вод великих.
Ти кі́ньми Своїми по мо́рю топта́в, по во́дній великій грома́ді.
Почувши-згадавши про се, затрусилось внутро в менї; на вість про се задріжали губи в мене; біль дійшов аж до костей моїх, і захиталось місце підо мною; та менї треба бути спокійним в день нужди, коли наступить на мій нарід грабіжник його.
Я почув — і затремтіла утро́ба моя, задзвені́ли на голос цей гу́би мої, гнили́зна ввійшла́ в мої ко́сті, і тремчу́ я на місці своїм, бо маю чекати в споко́ї день у́тиску, коли при́йде наро́д, який має на вас наступа́ти.
Та хоч би не цьвіла фиґовина, не родив виноградник, і оливина завяла; хоч би нива не дала хлїба, не стало овець в кошарі а товару в стайнях, —
Коли б фі́ґове дерево не зацвіло́, і не було́ б урожа́ю в виноградниках, обмани́ло зайня́ття оливкою, а поле ї́жі не вродило б, позникала отара з коша́ри і не стало б в обо́рах худоби, —
То я й тодї буду веселий в Господї, й радуватись буду Богом спасення мого.
то я Го́сподом ті́шитись буду й тоді́, раді́тиму Богом спасі́ння свого́!