Та й я вже не жалувати му сих землян, говорить Господь; і ось, я оддам людей, кожного в руки ближнього його й на поталу цареві його, й побивати муть вони країну, та й нікого не визволю із їх потали.
Ведь Я больше не стану жалеть обитателей страны, — возвещает Господь. — Я отдам всякого в руки ближнего его и в руки его царя; они будут опустошать страну, а Я не стану спасать никого от их рук.
І буду пасти вівцї, призначені на заріз, — бідолашню отару. І возьму собі дві палиці; одну назву ласкавість, а другу — повязь, і буду пасти ними вівцї.
Господь же заповів менї: Вкинь їх в храмову скарбівню; — та й висока ж бо ціна, за яку мене оцїнили! І взяв я трийцять срібних та й укинув у храму Господньому про ганчаря.
Ось бо, я поставлю в землі сїй пастуха, що байдуже йому пропадаючі, що заблуканих не буде шукати, нї хорих лічити, та й здорових не буде кормити, а їсти ме тілько мясиво ситих, ба й ратицї в них одривати.
Я дам этой стране пастуха, который не будет беспокоиться о пропавших, искать молодых, лечить увечных и кормить здоровых, а будет есть мясо отборных овец, отрывая даже копыта.
Горе скверному пастуху, оставляющему отару! Пусть меч поразит его руку и правый глаз! Пусть рука его совсем иссохнет, и правый глаз совершенно ослепнет!