Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Переклад Хоменка
Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти.
Коли було вирішено, що маємо відплисти в Італію, Павла і деяких інших в'язнів передали сотникові Августової когорти, що звався Юлій.
І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.
Сівши на адрамітський корабель, який мав плисти попри міста азійські, ми вирушили. З нами був Аристарх, македонець із Солуня.
А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.
На другий день ми пристали до Сидону. Юлій обходився з Павлом по-людяному і дозволив йому навідатися до друзів і користуватися їхньою допомогою.
А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.
Відчаливши звідти, ми пливли попри Кіпр, бо вітри були противні,
І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські.
і, перепливши море, що омиває Кілікію та Памфілію, причалили в Мирах Лікійських.
А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него.
Там же сотник знайшов олександрійський корабель, що плив в Італію, і посадив нас на нього.
Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,
Багато днів пливли ми поволі й насилу прибули до Кніду; коли ж вітер не допустив нас причалити, ми попливли попри Кріт коло Салмони.
і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.
А пливучи з трудом попри неї, прибули до одного місця, що зветься Гарна Пристань, біля якої було місто Ласея.
Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел,
А як проминуло досить часу, і плавба вже стала небезпечною, бо й піст минув вже, Павло попереджав,
кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.
кажучи їм: «Я бачу, мужі, що плавання не обійдеться без шкоди й великої втрати не лише для вантажу та корабля, але й для нашого життя.»
Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел.
Та сотник більше довіряв керманичеві і власникові судна, ніж словам Павла.
Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм.
Через те ж, що пристань не була вигідна на зимівлю, більшість була тієї думки, щоб вирушити звідти і, якщо можна, дістатися до Фініки, пристані крітської, що звернена на південний захід і на північний захід і перезимувати.
Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.
Якже подув легенький вітрець із полудня, вони, гадаючи, що здійснять свою думку, підняли котву і попливли близько попри Кріт.
Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.
Та незабаром зірвався буревій, що зветься Евракілон.
Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас.
Ухопило корабель так, що він не міг іти проти вітру; ми пустилися навмання, і нас несло.
На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна,
Підпливши під якийсь маленький острів, що звався Клавда, нам ледве вдалося опанувати човен;
котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.
ми витягли його і вжили допоміжних заходів, обв'язуючи корабель. А боячися, щоб не попасти на Сирту, спустили вітрило, і так нас несло.
А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.
Наступного дня, через те, що буря сильно кидала нас, почали ми викидати вантаж,
А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.
а на третій — моряки власними руками повикидали знадіб'я корабельне в море.
Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.
А що ні сонця, ані зір не було видно вже кілька днів, та й буря люто налягала, ми втратили вже всяку надію на рятунок.
Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.
Коли люди довго не їли, тоді Павло встав серед них і мовив: «Треба було, мужі, послухати мене й не кидати Кріту; так можна було б уникнути цієї небезпеки і шкоди.
А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.
А й тепер закликаю вас: Бадьортеся, ніхто бо з вас життя не втратить, лиш корабель (пропаде).
Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,
Цієї ночі бо з'явився мені ангел Бога, якому я належу і якому служу,
глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою.
і сказав: Не бійся, Павле! Ти маєш перед кесарем з'явитися, тож Бог дарував тобі всіх тих, що пливуть з тобою.
Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї.
Тому бадьортеся, люди, бо я вірую Богові, що воно так буде, як було сказано мені.
Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;
Чотирнадцята ж ніч настала, як нас кидало по Адрії; та коло півночі моряки здогадувалися, що якась земля зближається до них;
і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.
тож кинули лот і було двадцять сажнів глибини. Відпливши трохи, знов кинули лот у море й було п'ятнадцять сажнів.
І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.
Тоді, побоюючися, щоб не наскочити десь на якісь підводні скелі, ми кинули чотири котви з корми і вичікували, щоб настав день.
Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу,
А що моряки намагались утекти з корабля і вже були спустили човен у море, вдаючи, ніби хочуть викинути котви з переду корабля,
сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.
Павло сказав до сотника і вояків: «Якщо ці не зостануться на кораблі, ви не можете спастися.»
Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.
Тоді вояки відтяли линви човна, тож він упав.
Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши.
А як мало дніти, Павло запрошував усіх щось з'їсти: «Оце сьогодні, — казав, — чотирнадцятий день, як ви, ждучи, перебуваєте натще й не їсте нічого.
Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.
Тому, прошу вас щось з'їсти, бо йдеться тут про ваш рятунок. Ніхто з вас ані волосу із голови не втратить.»
Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти.
Сказавши це, взяв хліб, подякував перед усіма Богу і, розламавши, почав їсти.
Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ.
Було ж усього нас на кораблі двісті сімдесят шість душ.
А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.
А як наїлися, то заходились полегшувати корабель, кидаючи пшеницю в море.
Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.
Коли настав день, моряки не розпізнали землі; вони лиш угледіли якусь затоку з побережжям, куди хотіли, по змозі, причалити кораблем.
І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.
Вони відчепили котви й пустили їх у море; одночасно вони розв'язали деменні мотузки і, розпустивши проти вітру жаглик, пустилися на берег;
Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.
а що потрапили на мілину між двома течіями, то корабель застряг. Ніс, врізавшися сильно, був нерухомий, а корму трощила навала хвиль.
Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк.
Вояки були тієї думки, щоб в'язнів убити, — аби ніхто з них не втік уплав.
Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,
Та сотник, що хотів урятувати Павла, стримав їх від того наміру і звелів тим, що вміли плавати, першими кидатись у воду й дістатися на сушу,