Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Переклад Огієнка
Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти.
А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.
І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.
І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.
А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.
А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.
А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.
І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські.
Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.
А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него.
І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.
Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,
І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.
і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.
І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.
Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел,
А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.
говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.
Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел.
Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.
Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм.
А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.
Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.
А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.
Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.
Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас.
А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.
На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна,
І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.
котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.
Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.
А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.
А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,
А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.
а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.
Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.
А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.
Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.
А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.
А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.
А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.
Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,
Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,
глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою.
та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.
Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї.
Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;
А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.
І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.
І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.
Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу,
А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,
сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.
то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“
Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.
Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.
Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши.
А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.
Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“
Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти.
А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.
Тодї повеселїшали всї, і вони прийняли їжу.
Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.
Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ.
А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.
А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.
І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.
А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.
І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.
Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.
Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.
Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.
Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк.
Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.
Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,
Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,