Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Куліша та Пулюя
Сучасний переклад
Як же присуджено, щоб плисти нам в Італию, то передано Павла і деяких инших вязників сотникові, на ймя Юлию, Августової роти.
Коли було прийняте рішення про те, щоб нам відплисти до Італії, Павла і ще кількох інших в’язнів передали офіцеру [71] на ім’я Юлій, який служив у полку імператора.
І, ввійшовши в корабель Адрамицький, маючи плисти попри місця Азийські, пустились ми з Аристархом Македонцем із Солуня, що був з нами.
Ми сіли на адрамитський корабель, що відходив до портів уздовж азіатського узбережжя. З нами був Аристарх, македонець із Солуні.
А другого дня пристали в Сидонї. І обходив ся Юлий ласкаво з Павлом, і дозволив ходити до другів, щоб дізнати їх піклування.
Наступного дня ми припливли в Сидон. Юлій доброзичливо поставився до Павла й дозволив йому відвідати своїх друзів, щоб ті подбали про нього.
А відчаливши звідтіля, поплили до Кипра; бо вітри були противні.
Звідти ми відпливли до Кіпру, оскільки був зустрічний вітер.
І, перепливши море, що проти Киликиї та Памфилиї, прибули в Мири Ликийські.
Ми пройшли через відкриті води біля берегів Кілікії та Памфилії і прибули до Міри, що в Лікії.
А там знайшовши сотник корабель Александрийський, що плив в Італию, посадив нас на него.
Там сотник знайшов олександрійський корабель, що плив до Італії, і посадив нас на нього.
Многі ж днї помалу пливучи і ледві бувши проти Книда, тим що не допускав нас вітер, приплили ми під Крит проти Салмона,
Кілька днів ми пливли повільно й ледве досягли Кніда. Оскільки вітер перешкоджав триматися нашого курсу, ми попливли на південь до Криту біля Салмона.
і, ледві минувши його, прибули на врочище Гарна пристань, від котрого був близько город Ласей.
Долаючи великі труднощі, ми пливли вздовж критського берега, аж доки не пристали до місця, що мало назву Добра Пристань, неподалік міста Ласея.
Як же доволї часу минуло й було вже непевне плаваннє, тим що вже й піст минув, то раяв Павел,
Багато часу вже було згаяно, і плисти вже стало небезпечно, тому що юдейський Піст [72] уже пройшов.
кажучи їм: Люде, я бачу, що з утратою і з великою шкодою, не тільки для тягару і для статку, та й для душ наших буде плаваннє.
Павло попереджав їх: «Люди, я передбачаю, що плавання наше буде небезпечним і призведе до багатьох втрат. Під загрозою не лише вантаж і корабель, але й наше життя».
Сотник же керманичові і властителеві корабля довіряв більш, нїж тому, що сказав Павел.
Та офіцера переконали капітан і власник корабля, а не Павлові слова.
Як же пристань не була вигідна на зимуваннє, то більше їх давали раду пуститись ізвідтіля, чи не можна б як, добравшись до Финикиї, перезимувати в пристанї Крицькій, що лежить між вітром полуденнїм і західнїм.
Оскільки пристань була непридатна для зимівлі, то більшість вирішила, що треба вийти в море і, якщо вдасться, дістатися Фенікса, міста на Криті, і вже там перебути зиму. У Феніксі була бухта, яка виходила як на південно-західне, так і на північно-західне узбережжя.
Як же повіяв полуденній вітер, то, думаючи, що досягли свого заміру, знявшись поплили мимо Крита.
Коли ж повіяв легкий південний вітерець, вони вирішили, що це якраз слушний момент, тож підняли якір і вирушили вздовж критського узбережжя.
Та незабаром опісля настиг на них бурний вітер, званий Євроклидон.
Та невдовзі з острова почав задувати ураганний вітер, який називався «Північносхідник».
Як же підхопило корабля і не можна було противитись вітрові, то віддались ми (хвилям) і носило нас.
Він захопив наш корабель і нас понесло, та оскільки ми не могли плисти проти бурі, то вирішили віддатися на волю вітрові.
На остров же якийсь набігши, званий Клавда, на силу здолїли удержати човна,
Коли ми пропливали повз маленький острівець Кавда, він трохи захистив нас від вітру. І з великими труднощами нам ледве вдалося втягти на палубу рятувальний човен.
котрий стягнувши, усякого способу добирали, підвязуючи корабля; а боячись упасти в сирть (мілке місце), спустили парус, і так нас носило.
Після того ми намагалися обв’язати канатами корабель. А щоб не сісти на мілину Сірти, матроси спустили вітрила й віддалися на волю хвиль.
А що вельми буря нами кидала, то назавтра повикидали тягар.
Шторм дужчав. Тож наступного дня вони почали викидати за борт вантаж,
А третього дня своїми руками надібє корабельне викидали.
а на третій день повикидали і усе корабельне знаряддя.
Як же нї сонце, нї зорі не являлись многі днї, і налягала немала буря, то на останок і вся надїя віднялась, щоб спасти ся нам.
Кілька діб не з’являлися на небі ні сонце, ані зірки. Шторм усе лютував і у нас не лишалося ніякої надії на порятунок.
Як же довго не їли ми, то ставши Павел серед них, рече: Люде, треба було, послухавши мене, не відчалювати від Криту, (то) і не здобулись би такої втрати і шкоди.
Давно вже ніхто нічого не їв. Тоді Павло встав перед ними і сказав: «Люди, ви мусили послухатися моєї поради й не відпливати з Криту. Тоді б ви уникли таких втрат і такої шкоди.
А тепер благаю вас, бодріть ся; не буде бо погибелї нї одній душі з вас, окрім корабля.
Але зараз я закликаю вас не впадати в розпач, ніхто з вас не загине, тільки корабель втратимо.
Явив ся бо менї сієї ночи ангел Бога, до котрого я належу й котрому служу,
Бо минулої ночі з’явився мені Ангел від Бога, Якому я належу і Якому служу.
глаголючи: Не бійсь, Павле: ти мусиш стояти перед кесарем, і ось дарував тобі Бог усїх тих, що плинуть з тобою.
Ангел сказав мені: „Не бійся, Павле. Ти маєш стати перед цезарем, тому Бог збереже життя тобі й людям, які пливуть з тобою”.
Тим бодріть ся, люде (добрі); вірую бо Богу, що так буде, як сказано менї.
Тож тримайтеся, мужі, бо я вірю в Бога і в те, що все станеться так, як було мені сказано.
Як же настала чотирнайцята ніч, що носило нас по Адриятицькому морю, коло півночи постерегли корабельники, що близько від них якась земля;
Як настала чотирнадцята ніч, нас все несло через Адріатичне море. Десь опівночі моряки відчули, що поруч земля.
і, змірявши глибиню, знайшли двайцять сяжнїв; трохи ж відпливши і знов змірявши, знайшли сяжнїв пятнайцять.
Вони заміряли глибину, і знайшли, що вона становила біля сорока метрів.[73] Трохи далі заміряли, і виявилося вже тридцять.[74]
І, опасуючись, щоб не набігти на гостре місце, кинули з демена (керми) чотири якори і дожидали дня.
Остерігаючись наскочити на підводне каміння, моряки скинули з корми чотири якорі. Всі молилися, щоб швидше настав день.
Як же корабельники шукали втїкти з корабля, спускаючи човна на море, роблячи вид, нїби хочуть кинути якоря з носу,
Деякі моряки спробували втекти з корабля. Вони спустили рятувальний човен, удаючи, що збираються кинути ще кілька якорів з носа корабля.
сказав Павел сотникові й воїнам: Коли сї не зістануть ся на кораблї, то ви не можете спасти ся.
Та Павло сказав офіцерові й воїнам: «Якщо ці люди не залишаться на борту, не буде вам порятунку».
Тодї воїни пообтинали верівки в човна, та й дали йому впасти.
Тоді воїни перерізали канати і скинули рятувальний човен.
Як же почало днїти, благав Павел усїх прийняти їжи, говорячи: Сьогоднї чотирнайцятий день ви, ждучи, постите, нїчого не ївши.
Перед самим світанком Павло умовляв усіх поїсти, кажучи: «Сьогодні вже чотирнадцятий день напруженого чекання, та ви увесь час нічого не їли.
Тим же благаю вас, прийміть їжи; воно бо для вашого спасення; нї в кого бо з вас і волос не впаде з голови.
Отож благаю вас трохи попоїсти, бо вам це необхідно, аби вижити, щоб жодна волосина не впала з вашої голови».
Сказавши ж се і взявши хлїб, оддав Богу хвалу перед усїма, і переломивши почав їсти.
Сказавши так, Павло узяв хлібину, віддав хвалу Богові перед усіма і, переломивши хліб, почав їсти.
Було ж нас у кораблї всїх двістї сїмдесять і шість душ.
Всього ж на кораблі нас було двісті сімдесят шість душ.
А наситившись їжею, облегчили корабель, викидаючи пшеницю в море.
Добре поївши, вони почали викидати пшеницю у море, аби полегшити корабель.
Як же настав день, не пізнали землї, загледїли ж затоку якусь, що мала беріг, до котрого нарадились, коли можна, причалити кораблем.
А як настав день, то побачили вони невідому землю, але помітили затоку із похилим берегом та й вирішили, якщо вдасться, там пристати.
І, витягши якорі, пустились морем, порозвязувавши завязї деменові і піднявши парусок по вітру, прямували до берега.
Отож, відрубавши якорі, вони залишили їх у морі. Потім моряки відв’язали канати, якими були закріплені керма, й поставивши вітрило за вітром, попрямували до берега.
Попавши ж на місце двоєморське, загрузили корабля; і перед, застрявши, був нерухомий, а зад розбивало силою филь.
Але потрапивши на піщану мілину, ніс корабля нерухомо загруз, а корму розбивали потужні хвилі.
Між воїнами ж стала рада, щоб вязників повбивати, щоб которий випливши, не втїк.
Воїни змовилися повбивати полонених, щоб жоден не міг поплисти й утекти.
Сотник же, хотївши спасти Павла, заборонив їм що загадали, і звелїв, щоб ті, хто вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю,
Але офіцер хотів врятувати Павла і тому утримав їх від цього. Він наказав тим, хто вміє плавати, першими стрибати з корабля в море і добиратися до суші.