Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Ти можеш змінити мову читання:
ru
en
Паралельне читання
← (Суддів 4)
|
(Суддів 6) →
Переклад Куліша та Пулюя
Новый русский перевод
Засьпівали тодї Дебора та Барак Абиноаменко такими словами:
В тот день Девора и Варак, сын Авиноама, спели такую песнь:
Ізраїль відомщен, народ схаменувся, прославіте Господа!
«Вожди повели Израиль,
Чуйте се, царі з князями, чуйте й памятайте: Я сьпіваю, в струни граю в Господнюю славу!
Слушайте, цари! Внимайте, правители!
Як ійшов єси з Сеїру, Господи, з Едому, стався трус по всїй вселенній на землї й на небі; на землї все затремтїло, (небеса гучали), краплями взялися хмари, ринули водою.
Когда вышел Ты, Господи, из Сеира,27
Істаялись перед Богом (віковічні) гори, й Синай великий танув од лиця Господня.
Горы дрожали пред Господом, 28
За Самгора Анатенка, за Яїли стало пусто по шляхах (пробойних); ті що перше прохожали прямими шляхами, обходили тоті місця хиба манівцями.
В дни Шамгара, сына Анафа,
Не стало людей по містах, в Ізраїля селах, покіль ти не встала, Деборо, Ізраїля мати!
Обезлюдели в Израиле села, 29
Нових богів вибирали, з того й війна у воротах. А чи видїв хто щит або спис у сорока тисяч Ізраїля?
Избрали новых богов —
Я всїм серцем прихиляюсь до всїх тих гетьманів, що обстали за народом бідним Ізраїля, хвалїте ж Господа!
Сердце мое с вождями Израиля,
Ви, що їздите звичайно на ослицях білих, що на келимах прилюдно судите суд право, та проходжаєтесь: по дорозї, сьпівайте пісню!
Вы, кто ездит на белых ослицах, 30 31
Серед гомону зганяючих стада при криницях нехай лунає хвала Господу, хвала гетьманам Ізраїля, як виступив 'д воротам народ Господень!
И под голос лучников32 у колодцев 33
Вставай, вставай, Деборо! Вставай, пісню засьпівай! Ти ж, Бараче, підіймайся, веди полонників твоїх, сину Абиноаменів!
„Вставай, вставай, Девора!
Не многим із сильних підхилив він народ, Господь підхилив менї хоробрих.
И тогда уцелевшие собрались к вельможам;
І прийшли від Ефраїма ті що в Амалику вкоренились; за тобою Бенямине, серед люду твого; від Махира йшли начальники, й від Забулону люде поважнії вивели військо до бою.
От Ефрема пришли укоренившиеся в земле Амалика,
І князї від Іссахара вийшли з Деборою; а Іссахар так як Барак кинувся в долину пішки. Тільки у племен Рубена була незгода.
С Деворою шли князья Иссахара —
Ой чи довго ж вам седїти посеред вівчарень, та прислуховатись блеянню стад? Так, у племен Рубенових була незгода.
Что же мешкал ты среди овчарен,
Галаад живе собі тихо за Йорданню, а Данові чого боятись із кораблями? А й Ассер опочиває уз морські затони.
Галаад прижился за Иорданом.
Забулон же (люд-одвага), душу смертї оддав він; так і Нафталїй на гори на високі знявся.
А народ Завулона рисковал жизнью,
Повиходили до бою царі, царі Канаанські в Танаах у вод Мегидонських, та не здобули анї трохи срібла.
Явились цари, сразились.
Воювали з неба зорі, били на Сизару, (із доріг своїх на його) виступили боєм.
Звезды с небес сражались,
Той Кисон, бурчак (потужний), різко рвав і нїс їх. Поток Кедумим, потік Кисон. Жени, душе моя, сильних у ростїч!
Река Кишон прочь их унесла,
Ой ламалися ж у коней копита від бігу, від утечі сильних.
И грохотали коней копыта
Проклинайте Мероз, каже ангел Господень, прокленїть, прокленїть осадників його, що не прийшли на підмогу Господеві, на поміч Господу з сильними своїми!
„Прокляните Мероз, — сказал Ангел Господень. —
Ти ж бувай благословенна між жінками, Яїле, Геберихо Кенеянко, між жінками в шатрах бувай благословенна!
Благословенна средь женщин будь, Иаиль,
Він води прохав у тебе, молока дала ти; піднесла ти в пишній чаші сьвіжого, густого.
Просил он воды — подала молока,
Праворуч колка вхопила, лїворуч довбеньку, наскрізь голову проткнула (пишному) Сизарі.
Руку свою протянула за колышком,
В ноги їй упав — простягся, в ноги їй упав він, і лежав без духу лїжма, лїжма лїг убитий.
К ногам ее он склонился, упал, лежал.
Мати же Сизари в вікно позирає, крізь решітку позирає, і так промовляє: гаються щось колесницї, не тупотять конї!
Мать Сисары из окна глядит,
З князївень же розумнїщі гарно їй толкують, а сама вона слова їх залюбки мовляє:
А мудрейшие из женщин придворных
Певно ще паюють добич, одному по дївцї чи й по дві; а луп Сизарин — шати златошиті, в мережках барвистих шати, зняті з плечей врага.
„Не добычу ли берут они и делят:
Господи! нехай так гинуть всї тобі противні, люде ж вірні най, як сонце на востоцї, сяють! І втішалась супокоєм земля сорок год.
Так да погибнут все враги Твои, Господи!
И земля покоилась в мире сорок лет.
← (Суддів 4)
|
(Суддів 6) →