Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Синодальный перевод
І послав Господь Ната́на до Давида, а він прийшов до нього та й сказав йому: „Два чолові́ки були́ в одно́му місті, — один замо́жний, а один убогий.
И послал Господь Нафана к Давиду, и тот пришёл к нему и сказал ему: в одном городе были два человека, один богатый, а другой бедный;
У замо́жного було дуже багато худоби дрібно́ї та худоби великої.
у богатого было очень много мелкого и крупного скота,
А вбогий нічого не мав, окрім однієї мало́ї овечки, яку він набув та утри́мував при житті. І росла вона з ним та з синами його ра́зом, — із кавалка хліба його їла й з келіха його пила́, та на лоні його лежала, і була́ йому як дочка́.
а у бедного ничего, кроме одной овечки, которую он купил маленькую и выкормил, и она выросла у него вместе с детьми его; от хлеба его она ела, и из его чаши пила, и на груди у него спала, и была для него, как дочь;
І прийшов до багатого чоловіка подоро́жній, та той жалував узяти з худоби своєї дрібно́ї чи з худоби своєї великої, щоб споряди́ти їжу для подоро́жнього, що до нього прийшов, — і він узяв овечку того вбогого чоловіка, і споряди́в її для чоловіка, що до нього прийшов“.
и пришёл к богатому человеку странник, и тот пожалел взять из своих овец или волов, чтобы приготовить обед для странника, который пришёл к нему, а взял овечку бедняка и приготовил её для человека, который пришёл к нему.
І сильно запала́в Давидів гнів на того чоловіка, і він сказав до Ната́на: „Як живий Господь, — вартий смерти той чоловік, що чинить таке́.
Сильно разгневался Давид на этого человека и сказал Нафану: жив Господь! достоин смерти человек, сделавший это;
А овечку він опла́тить чотирикро́тно, за те, що зробив таку річ, і за те, що не змилосе́рдився“.
и за овечку он должен заплатить вчетверо, за то, что он сделал это, и за то, что не имел сострадания.
І сказав Ната́н до Давида: „Ти́ той чоловік! Так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Я пома́зав тебе над Ізраїлем, і Я спас тебе з Сау́лової руки.
И сказал Нафан Давиду: ты — тот человек. Так говорит Господь, Бог Израилев: Я помазал тебя в царя над Израилем и Я избавил тебя от руки Саула,
І дав тобі дім твого пана, та жіно́к пана твого на лоно твоє, і дав тобі дім Ізраїля та Юди, а якщо цього мало, то додам тобі ще цього та того.
и дал тебе дом господина твоего и жён господина твоего на лоно твоё, и дал тебе дом Израилев и Иудин, и, если этого для тебя мало, прибавил бы тебе ещё больше;
І чому ти знева́жив Господнє слово, і вчинив це зло в оча́х Його? Хіттеянина Урію вбив ти мече́м, а його дружи́ну взяв собі за жінку. А його вбив мечем Аммонових синів.
зачем же ты пренебрёг слово Господа, сделав злое пред очами Его? Урию Хеттеянина ты поразил мечом; жену его взял себе в жену, а его ты убил мечом Аммонитян;
А тепер не відсту́пить меч від твого дому аж навіки за те, що знева́жив ти Мене́, і взяв дружи́ну хіттеяника Урії, щоб була тобі за жінку.
итак, не отступит меч от дома твоего вовеки, за то, что ты пренебрёг Меня и взял жену Урии Хеттеянина, чтоб она была тебе женою.
Так сказав Господь: Ось Я наведу́ на тебе зло з твого дому, і заберу́ жінок твоїх на оча́х твоїх, і дам ближньому твоєму, а він покладе́ться з жінка́ми твоїми при світлі цього сонця.
Так говорит Господь: вот, Я воздвигну на тебя зло из дома твоего, и возьму жён твоих пред глазами твоими, и отдам ближнему твоему, и будет он спать с жёнами твоими пред этим солнцем;
Хоч ти вчинив потає́мно, а Я зроблю́ цю річ перед усім Ізраїлем та перед сонцем“.
ты сделал тайно, а Я сделаю это пред всем Израилем и пред солнцем.
І сказав Давид до Ната́на: „Згрішив я перед Господом!“ А Ната́н сказав до Давида: „І Господь зняв твій гріх, — не помреш!
И сказал Давид Нафану: согрешил я пред Господом. И сказал Нафан Давиду: и Господь снял с тебя грех твой; ты не умрёшь;
Та що ти спонука́в знева́ження Господа цією річчю, то син твій, наро́джений тобі, конче помре“.
но как ты этим делом подал повод врагам Господа хулить Его, то умрёт родившийся у тебя сын.
І пішов Ната́н до свого дому, а Господь ура́зив дитя, що Давидові породи́ла Урієва жінка, і воно захво́ріло.
И пошёл Нафан в дом свой. И поразил Господь дитя, которое родила жена Урии Давиду, и оно заболело.
А Давид молив Бога за дитинку, і по́стив Давид, і вхо́див до кімна́ти, і ночував, поклавшись на землю.
И молился Давид Богу о младенце, и постился Давид, и, уединившись, провёл ночь, лёжа на земле.
I прийшли старші́ його дому до нього, щоб підня́ти його з землі, та він не хотів, і не підкріпи́вся з ними хлібом.
И вошли к нему старейшины дома его, чтобы поднять его с земли; но он не хотел, и не ел с ними хлеба.
І сталося сьо́мого дня, — і поме́рло те дитя, а Давидові слу́ги боялися доне́сти йому, що померло те дитя, бо казали: „Ось як була́ та дити́на живою, говорили ми до нього, та не слухав він нашого голосу; а як ми скажемо до нього: „Померло це дитя“, то ще вчинить щось лихе“.
На седьмой день дитя умерло, и слуги Давидовы боялись донести ему, что умер младенец; ибо, говорили они, когда дитя было ещё живо, и мы уговаривали его, и он не слушал голоса нашего, как же мы скажем ему: «умерло дитя»? Он сделает что-нибудь худое.
А Давид побачив, що слу́ги його шепо́чуться поміж собою, — і зрозумів Давид, що поме́рло те дитя. І сказав Давид до своїх слуг: „Чи не поме́рло те дитя?“ А ті відказали: „Поме́рло“.
И увидел Давид, что слуги его перешёптываются между собою, и понял Давид, что дитя умерло, и спросил Давид слуг своих: умерло дитя? И сказали: умерло.
І звівся Давид із землі, і помився, і намасти́вся, і змінив свою оде́жу, і ввійшов до Господнього до́му та й поклони́вся. Потому ввійшов до свого до́му, і захотів їсти, — і поклали йому хліба, і він їв.
Тогда Давид встал с земли и умылся, и помазался, и переменил одежды свои, и пошёл в дом Господень, и молился. Возвратившись домой, потребовал, чтобы подали ему хлеба, и он ел.
І сказали йому слу́ги його: ,Що́ це за річ, яку ти вчинив? Коли те дитя жило́, ти по́стив та плакав; а як поме́рло те дитя, ти встав та й їв хліб?“
И сказали ему слуги его: что значит, что ты так поступаешь: когда дитя было ещё живо, ты постился и плакал; а когда дитя умерло, ты встал и ел хлеб?
А він відказав: „Коли те дитя ще жило́, я по́стив та плакав, бо казав: Хто знає, може Господь учинить мені милість, і буде жити дитя те?
И сказал Давид: доколе дитя было живо, я постился и плакал, ибо думал: кто знает, не помилует ли меня Господь, и дитя останется живо?
А тепер, — поме́рло воно. На́що то я б по́стив? Чи змо́жу ще повернути його? Я піду́ до нього, а воно не ве́рнеться до мене“.
А теперь оно умерло; зачем же мне поститься? Разве я могу возвратить его? Я пойду к нему, а оно не возвратится ко мне.
І потішив Давид жінку свою Вірсаві́ю, і прийшов до неї, і ліг із нею. І вона вроди́ла сина, а він назвав ім'я́ йому: Соломо́н. І Госпо́дь полюбив його,
И утешил Давид Вирсавию, жену свою, и вошёл к ней и спал с нею; и она родила сына, и нарекла ему имя: Соломон. И Господь возлюбил его
і послав пророка Ната́на, і той назвав ім'я́ йому: Єдід'я, ради Господа.
и послал пророка Нафана, и он нарёк ему имя: Иедидиа по слову Господа.
А Йоа́в воював з Раббо́ю аммоні́тян, і здобув царське́ місто.
Иоав воевал против Раввы Аммонитской и взял почти царственный город.
І послав Йоав послів до Давида, і сказав: „Воював я з Раббою, і здобув я місто води.
И послал Иоав к Давиду сказать ему: я нападал на Равву и овладел водою города;
А тепер збери́ решту наро́ду, і табору́й біля міста, та здобудь його, щоб не здобу́в те місто я, і щоб не було воно на́зване моїм ім'я́м“.
теперь собери остальной народ и подступи к городу и возьми его; ибо, если я возьму его, то моё имя будет наречено ему.
І зібрав Давид увесь наро́д, і пішов до Рабби, і воював із нею, та й здобув її.
И собрал Давид весь народ и пошёл к Равве, и воевал против неё и взял её.
І взяв він коро́ну з голови їхнього царя, а вага її — тала́нт золота, та дорогий ка́мінь, і Давид поклав її́ на свою го́лову. І він виніс дуже багато здо́бичі з того міста.
И взял Давид венец царя их с головы его, — а в нём было золота талант и драгоценный камень, — и возложил его Давид на свою голову, и добычи из города вынес очень много.
А наро́д, що був у ньому, він повиво́див, і поклав їх під пи́лку, і під залі́зні доло́та та під залізні сокири, і позаганя́в їх до цегельня́ної пе́чі. І так робив він усім аммонітським міста́м. І вернувся Давид та ввесь наро́д до Єрусалиму.
А народ, бывший в нём, он вывел и положил их под пилы, под железные молотилки, под железные топоры, и бросил их в обжигательные печи. Так он поступил со всеми городами Аммонитскими. И возвратился после того Давид и весь народ в Иерусалим.