Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
New Living Translation
І затремтів цар, і вийшов на горі́шній по́верх брами, та й заплакав. А коли йшов, то так говорив: „Сину мій, Авесало́ме, сину мій! Сину мій, Авесаломе! О, якби я був помер замість тебе, Авесаломе! Сину мій, сину мій!“
А Йоаву донесено: „Ось цар плаче, і зачав жало́бу по Авесаломові“.
As all the people heard of the king’s deep grief for his son, the joy of that day’s victory was turned into deep sadness.
І того дня ця перемо́га обернулася на жало́бу для всього народу, бо того дня народ почув, що казали: „Засмутився цар за своїм сином!“
They crept back into the town that day as though they were ashamed and had deserted in battle.
І прокрада́вся народ того дня, щоб увійти до міста, як прокрадається народ, засоро́млений своєю втечею з бо́ю.
The king covered his face with his hands and kept on crying, “O my son Absalom! O Absalom, my son, my son!”
А цар закрив своє обличчя. І голосив цар сильним голосом: „Сину мій, Авесаломе! Авесаломе, сину мій! Сину мій!“
Then Joab went to the king’s room and said to him, “We saved your life today and the lives of your sons, your daughters, and your wives and concubines. Yet you act like this, making us feel ashamed of ourselves.
І прийшов Йоав до дому царя, та й сказав: „Сьогодні ти засоро́мив обличчя всіх своїх рабів, які сьогодні врятували життя твоє, і життя синів твоїх та дочо́к твоїх, і життя жінок твоїх, і життя наложниць твоїх,
You seem to love those who hate you and hate those who love you. You have made it clear today that your commanders and troops mean nothing to you. It seems that if Absalom had lived and all of us had died, you would be pleased.
через те, що ти любиш тих, хто тебе нена́видить, і нена́видиш тих, хто тебе любить, бож сьогодні ти виявив, що нема в тебе вожді́в ані слуг. Бо сьогодні я знаю, що коли б Авесало́м був живий, а ми всі сьогодні були мертві, то тоді це було б любе в оча́х твоїх...
Now go out there and congratulate your troops, for I swear by the LORD that if you don’t go out, not a single one of them will remain here tonight. Then you will be worse off than ever before.”
А тепер устань, і говори до серця свої́х рабів. Бо присяга́ю Господом, якщо ти не ви́йдеш, то цієї ночі ніхто не буде ночува́ти з тобою, і це буде тобі гірше за всяке зло, що прихо́дило на тебе від молодости твоєї аж дотепер!“
So the king went out and took his seat at the town gate, and as the news spread throughout the town that he was there, everyone went to him.
Meanwhile, the Israelites who had supported Absalom fled to their homes.
Meanwhile, the Israelites who had supported Absalom fled to their homes.
І цар устав та й засів у брамі, а всьому наро́дові доне́сли, говорячи: „Ось цар сидить у брамі!“ І посхо́дився ввесь народ перед царське́ обличчя, а Ізраїль повтікав кожен до своїх наметів.
And throughout all the tribes of Israel there was much discussion and argument going on. The people were saying, “The king rescued us from our enemies and saved us from the Philistines, but Absalom chased him out of the country.
І спереча́вся ввесь народ по всіх Ізраїлевих племе́нах, говорячи: „Цар урятував нас від руки всіх наших ворогів, він же врятував нас із руки филисти́млян, а тепер утік із кра́ю перед Авесаломом.
Now Absalom, whom we anointed to rule over us, is dead. Why not ask David to come back and be our king again?”
А Авесало́м, якого ми пома́зали були́ над собою, помер на війні. А тепер чого ви зволікаєте щоб вернути царя?“
Then King David sent Zadok and Abiathar, the priests, to say to the elders of Judah, “Why are you the last ones to welcome back the king into his palace? For I have heard that all Israel is ready.
І цар Давид послав до священиків, до Садока та до Евіятара, говорячи: „Говоріть так до Юдиних старши́х: Чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя до його дому? А слово всього Ізраїля прийшло вже до царя, до його дому.
You are my relatives, my own tribe, my own flesh and blood! So why are you the last ones to welcome back the king?”
Ви бра́ття мої, ви кість моя та тіло моє! І чого ви бу́дете останніми, щоб вернути царя?
And David told them to tell Amasa, “Since you are my own flesh and blood, like Joab, may God strike me and even kill me if I do not appoint you as commander of my army in his place.”
А Амасі́ скажете: Чи ж ти не кість моя та не тіло моє? Нехай так зробить мені Бог, і нехай ще додасть, якщо ти не бу́деш у мене вожде́м ві́йська по всі дні замість Йоава“.
І прихилив він серце всіх Юдиних мужів, як одно́го чоловіка. І послали вони до царя: „Вернися ти та всі твої слу́ги!“
David’s Return to Jerusalem
So the king started back to Jerusalem. And when he arrived at the Jordan River, the people of Judah came to Gilgal to meet him and escort him across the river.
І вернувся цар, і прийшов аж до Йорда́ну, а Юда прийшов до Ґілґалу назу́стріч царе́ві, щоб перепрова́дити царя через Йордан.
Shimei son of Gera, the man from Bahurim in Benjamin, hurried across with the men of Judah to welcome King David.
А Шім'ї, Ґерин син, Веніяминівець, що з Бахуріму, поспішив і зійшов з Юдиними мужами на зу́стріч царя Давида.
A thousand other men from the tribe of Benjamin were with him, including Ziba, the chief servant of the house of Saul, and Ziba’s fifteen sons and twenty servants. They rushed down to the Jordan to meet the king.
І з ним було тисяча чоловіка з Веніямина, та Ціва, слуга Саулового дому, і п'ятнадцятеро синів його та двадцятеро його рабів із ним. І вони перейшли Йордан перед царем.
They crossed the shallows of the Jordan to bring the king’s household across the river, helping him in every way they could.
David’s Mercy to Shimei
As the king was about to cross the river, Shimei fell down before him.
David’s Mercy to Shimei
As the king was about to cross the river, Shimei fell down before him.
І перейшов поро́н, щоб перепрова́дити царськи́й дім та зробити, що було добре в оча́х його. А Шім'ї, Ґерин син, упав перед царем, як той перехо́див Йордан,
“My lord the king, please forgive me,” he pleaded. “Forget the terrible thing your servant did when you left Jerusalem. May the king put it out of his mind.
та й цареві сказав: „Нехай пан не порахує мені пере́ступу, і не пам'ятай, що раб твій провинився був того дня, коли мій пан цар вийшов був з Єрусалиму, — щоб цар не поклав це до серця свого!
Бо раб твій знає, що згрішив він, і ось я прийшов сьогодні з усього Йо́сипового дому перший, щоб вийти зустрі́ти мого пана царя“.
Then Abishai son of Zeruiah said, “Shimei should die, for he cursed the LORD’s anointed king!”
А Авіша́й, син Церуїн, відповів та й сказав: „Чи ж не буде забитий Шім'ї за те, що проклинав Господнього пома́занця?“
А Давид відказав: „Що́ вам до мене, сини Церуїні, що ви сьогодні стаєте мені за сатану́? Чи сьогодні буде забитий хто в Ізраїлі? Хіба ж я не знаю, що сьогодні я цар над Ізраїлем?“
Then, turning to Shimei, David vowed, “Your life will be spared.”
А до Шім'ї цар сказав: „Не помреш!“ І заприсягну́в йому цар.
І зійшов спітка́ти царя й Мефіво́шет, онук Саулів. А він не оправля́в ніг своїх і не оправляв вуса свого, і не оправляв своєї одежі від дня, як цар вийшов, аж до дня, коли він вернувся з миром.
“Why didn’t you come with me, Mephibosheth?” the king asked him.
І сталося, коли прийшов він до Єрусалиму зустріти царя, то сказав йому цар: „Чому́ ти не пішов зо мною, Мефіво́шете?“
А той відказав: „Пане мій ца́рю, — раб мій обмани́в мене! Бо я, раб твій, сказав: осідлаю собі осла, і сяду на нього, та й поїду з царем, бо раб твій кульга́вий.
Ziba has slandered me by saying that I refused to come. But I know that my lord the king is like an angel of God, so do what you think is best.
Та він очерни́в раба твого перед паном моїм царем. А мій пан цар, — немов Божий Ангол, тому зроби, що́ добре в оча́х твоїх!
All my relatives and I could expect only death from you, my lord, but instead you have honored me by allowing me to eat at your own table! What more can I ask?”
Бож хіба ввесь дім батька мого не був вартий смерти перед моїм паном царем? Та ти вмістив раба свого серед їдців свого сто́лу. І яке ж я маю право ска́ржитися перед царем?“
“You’ve said enough,” David replied. “I’ve decided that you and Ziba will divide your land equally between you.”
І сказав йому цар: „По́що ти говориш іще оці свої слова? Я сказав: ти та Ціва поді́лите поле“.
“Give him all of it,” Mephibosheth said. “I am content just to have you safely back again, my lord the king!”
І сказав Мефіво́шет до царя: „Нехай він ві́зьме навіть усе по тому, коли мій пан, цар прийшов із миром до дому свого́!“
David’s Kindness to Barzillai
Barzillai of Gilead had come down from Rogelim to escort the king across the Jordan.
А ґілеа́дянин Барзіллай зійшов з Роґеліму, і перейшов з царем Йордан, щоб прове́сти його за Йордан.
He was very old — eighty years of age — and very wealthy. He was the one who had provided food for the king during his stay in Mahanaim.
А Барзілла́й був дуже стари́й, віку восьмидесяти́ літ. І він годував царя, як той сидів був у Маханаїмі, бо він був дуже заможна люди́на.
“Come across with me and live in Jerusalem,” the king said to Barzillai. “I will take care of you there.”
І сказав цар до Барзіллая: „Перейди зо мною, і я буду годувати тебе при собі в Єрусалимі“.
“No,” he replied, “I am far too old to go with the king to Jerusalem.
І сказав Барзіллай до царя: „Скільки ще ча́су життя мого, що я піду́ з царем до Єрусалиму?
I am eighty years old today, and I can no longer enjoy anything. Food and wine are no longer tasty, and I cannot hear the singers as they sing. I would only be a burden to my lord the king.
Я сьогодні віку восьмидесяти́ літ. Чи можу я розпізнавати між добрим та злим? Чи розкуштує твій раб, що́ буду їсти та що́ буду пити? Чи послухаю я ще голосу співакі́в та співа́чок? І по́що буде ще раб твій тягарем для свого пана царя?
Just to go across the Jordan River with the king is all the honor I need!
Трохи пере́йде твій раб із царем за Йордан. І чого́ цар висві́дчує мені оце?
Then let me return again to die in my own town, where my father and mother are buried. But here is your servant, my son Kimham. Let him go with my lord the king and receive whatever you want to give him.”
Нехай раб твій ве́рнеться, і нехай помре у своєму місті при гробі батька свого та своєї матері. А ось раб твій, син мій Кімган пере́йде з паном моїм, із царем, а ти зроби йому, що́ добре в оча́х твоїх“.
“Good,” the king agreed. “Kimham will go with me, and I will help him in any way you would like. And I will do for you anything you want.”
І сказав цар: „Кімга́н пере́йде зо мною, а я зроблю́ йому, що́ миле в оча́х твоїх. І все, що́ вибереш у мене, я зроблю́ тобі!“
So all the people crossed the Jordan with the king. After David had blessed Barzillai and kissed him, Barzillai returned to his own home.
І ввесь народ перейшов Йордан, перейшов і цар. І цар поцілував Барзілла́я, та й поблагословив його, і той вернувся на своє місце.
The king then crossed over to Gilgal, taking Kimham with him. All the troops of Judah and half the troops of Israel escorted the king on his way.
І перейшов цар до Ґілґалу, а з ним перейшов Кімган та ввесь Юдин народ, і вони перепрова́дили царя, а також перейшла́ половина Ізраїлевого наро́ду.
An Argument over the King
But all the men of Israel complained to the king, “The men of Judah stole the king and didn’t give us the honor of helping take you, your household, and all your men across the Jordan.”
Аж ось усі ізра́їльтяни прийшли до царя. І сказали вони цареві: „Чому вкрали тебе наші браття, люди Юдині, і перепрова́дили царя та його дім через Йордан, та всіх Давидових людей з ним?
The men of Judah replied, “The king is one of our own kinsmen. Why should this make you angry? We haven’t eaten any of the king’s food or received any special favors!”
І відповіли́ всі Юдині люди Ізраїлеві: „Бо близьки́й цар до нас! І чого то запали́вся тобі гнів на цю річ? Чи справді з'їли ми що в царя? Чи теж справді він роздав нам які дару́нки?“
“But there are ten tribes in Israel,” the others replied. “So we have ten times as much right to the king as you do. What right do you have to treat us with such contempt? Weren’t we the first to speak of bringing him back to be our king again?” The argument continued back and forth, and the men of Judah spoke even more harshly than the men of Israel.