Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Куліша та Пулюя
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
З жінки родиться чоловік, і короткий вік свій у журбі проводить;
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
Квіткою він виходить та й поникає; тїнню пробігає й не зупиняєсь.
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
І на такого ти отвираєш очі твої, і зовеш мене на суд із тобою?
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
Хто з нечистого може чистим родитись? Анї один.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
Коли ж йому днї визначені, й число місяцїв його в тебе, коли ти назначив йому гряницю, що її не переступить,
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
То відступи від його, так, позирни куди геть, нехай він одпочине, покіль, як той поденщик, не скінчить дня свого.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
Дереву є хоч надїя, що воно, й зрубане, знов одродиться, й пагонцї з його одростати не перестануть;
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
Та хоч його корінь в землї й перетрюхне й пень його завмре в поросї,
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
Але, як тільки почує воду, воно пустить паростки й поросте галуззєм, наче б новопосаджене; —
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
А чоловік, як умре, розпадає ся; відойшов, і де він подївся?
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
Води зникають із озера, й ріка посякає й висихає:
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
Так і людина ляже й не встане; покіль конець небесам, не пробудиться й не підоймесь із сну свого.
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав!
О, коли б ти да сховав мене в преисподнїй і там держав мене, аж покіль гнїв твій перейде, й положив реченець, і спогадав знов про мене!
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
Засне людина, та чи знов оживе ж коли небудь? Через усї днї визначеного менї часу дожидав би я, покіль прийшла б менї зміна.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
Ти кликнув би, а я дав би відповідь тобі, й ти подав би ласку твору рук твоїх;
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
Бо тодї ти лїчив би кроки мої, та не підстерігав би гріха мого;
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
Ти б запечатав тодї переступ мій, й провину мою закрив би.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
Та як гора, падаючи, розсипається, й скала сходить з місця свого;
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
Як вода стирає каміннє, а розлив її змиває пил земний, так і надїю людську ти в нїщо обертаєш.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
Ти тїсниш його до кінця; змінюєш вид його й відсилаєш.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
Честь його дїтям, чи нї, він того не знає, понижені вони — йому те байдуже;