Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Куліша та Пулюя
Для чо́го часи́ не заховані від Всемогу́тнього? Ті ж, що знають Його, Його днів не побачать!
Чому перед Вседержителем не закриті часи (відплати), а хто шанує його, чом не знає про ті днї його?
Пересо́вують ме́жі безбожні, стадо грабують вони та пасу́ть,
Межі пересувають, займають отари та й гонять пасти, мовляв би, свої;
займають осла в сироти́ни, беруть у заста́ву вола від удовиць.
Граблять осла в сиротини, у вдовицї беруть в заклад корову єдину;
вони бідних з дороги спиха́ють, разом мусять ховатися збі́джені кра́ю.
Вбогих спихають з путя, пригноблені всї мусять ховатись.
Тож вони, бідарі́, немов дикі осли на пустині, вихо́дять на працю свою, здобичі шукаючи, — степ йому хліба дає для дітей.
Се, — як осли дикі в степу, виходять вони на свою роботу, вставши рано, на здобуваннє (харчі); степ їх годує й дїтей їх;
На полі вночі вони жнуть, і збирають собі виноград у безбожного,
Жнуть вони на полі чужому й збирають виноград у придавлених;
на́го ночують вони, без одежі, і не мають вкриття́ собі в холоді,
Нагі ночують люде, не маючи чим одягтися, нї вкритись на студенї;
мокнуть від зливи гірсько́ї, а засло́ни не маючи, скелю вони обіймають.
Мокнуть на дощах з гори, туляться попід скелями.
Сироту́ відривають від перс, і в заста́ву беруть від убогого.
Рвуть вони од грудей сироту, вбогих закладами граблять.
Ходять на́го вони, без вбрання́, і голодними носять снопи́.
Вони змушують їх блукати нагими, без одежі, й голодних — годуватись (збіраним) колоссєм;
Хоч між му́рами їхніми ро́блять оливу, то́пчуть чави́ла, — та прагнуть вони!
Між мурами бють (нещасні) олїй про них, топчуть (грозди) в точилї, та й смагу терплять.
Стогнуть люди із міста, і кричить душа вби́ваних, а Бог на це зло не зверта́є уваги.
У містї стогнуть люде, душа гублена квилить, а Бог сього не боронить.
Вони проти світла бунту́ють, не знають дорі́г Його, і на сте́жках Його не сидять.
Є між ними й вороги сьвітла, що не знають шляхів його, й не ходять стежками його.
На світа́нку встає душогу́б, замордо́вує бідного та злидаря́, а ніч він прово́дить, як зло́дій.
Досьвіта встає убийник, вбиває бідного й нужденного, а ніччю стає злодїєм.
А перелю́бника око чекає смерка́ння, говорячи: „Не побачить мене жодне око!“ і засло́ну кладе на обличчя.
Темряви й те око жде, що до перелюбок ласе; говорить: нїхто не побачить мене, — та й вид собі закриває.
Підко́пуються під доми́ в темноті́, замика́ються вдень, світла не знають вони,
В пітьмі підкопуються в доми, що по днинї собі їх запримітили; сьвітла вони не хотять знати.
бо ра́нок для них усіх ра́зом — то те́мрява, і знають вони жахи те́мряви.
Бо густа тьма — се їх ранок, із мороком дружні вони, люба їм пітьма да страхи.
Такий легкий він на пове́рхні води, на землі їхня частка прокля́та, — не ве́рнеться він на дорогу садів-виноградів.
Такий є легкий собі — хоч би й поверх води. О, проклята доля його на землї! Нехай і не бачить дороги садів виноградних!
Як посу́ха та спе́ка їдять сніжну во́ду, так шео́л поїсть грі́шників!
Посуха й спеки пожирають, хоч би й снїжну воду; оттак безодня — грішників.
Забуде його лоно матері, буде жерти черва́ його, мов солодо́щі, більше не буде він зга́дуваний, — і безбожник поламаний буде, мов де́рево!
Нехай відцурається такого матерня рідна утроба; нехай лакомляться на нього черви; нехай загине про його память; мов та деревина, нехай зломиться беззаконник!
Чинить зло для бездітної він, щоб вона не родила, і вдовиці не зробить добра́.
Він гнобить бездїтну, що не роджала дитини, й вдовицї не чинить добра.
А міццю своєю він тягне могутніх, — коли він встає, то ніхто вже не певний свойо́го життя!
Він і дужих перемогає силою своєю; він устає, і нїхто не певний життя свого.
Бог дає йому все на безпе́ку, і на те він спира́ється, та очі Його бачать їхні доро́ги:
А Бог подає йому безпеку, — він же ж на те й вповає — та очі його (Бога) видять таких поступки.
піді́ймуться трохи — й не має вже їх, бо понижені. Як усе, вони гинуть, — і зрі́зуються, немов та колоско́ва голо́вка.
Піднялись вони високо, — та ось і нема їх; падають і вмірають, як кожний на сьвітї, й неначе колоссє, стинаються.