Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Куліша та Пулюя
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
О, коли б я був такий, як у тих місяцях, що минули, як у ті днї, коли Бог ще стеріг мене;
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
Коли його сьвітло ще блищало в мене над головою, й я при сьвітлї (ласки) його ходив посеред темряви;
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
Як в молодощах моїх ласка Божа витала понад наметом моїм;
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
Коли то Вседержитель був ще зо мною, а дїти мої кругом мене;
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
Коли то дороги мої залиті були молоком, а скеля точила потоки олїї!
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
Тодї виходив я, було до воріт міста*, й уставляв на майданї сїдалище себі,
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
Хлопцї загледять мене, й ховаються, старцї встають і стоять;
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
Значні здержуються від бесїди й кладуть палцї на уста свої.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
Голос старшин умовкає, а язик прилипає до піднебіння в їх.
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
Ухо, що почує мене, вже й благословляє мене; око, що бачить мене, вже мене й величає;
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
Бо рятував терплячого, що голосив, і сироту безпомочного.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
Хто погибав, того благословеннє приходило на мене, а серцю вдовицї подавав я відраду.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
Я одягавсь у справедливість, а суд мій окрашував мене, мов мантиєю й вінцем.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
Я був батьком убогим і всяку справу незнану розбірав я розважливо.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
Злюцї торощив я челюстї і виривав із зубів у його здобичу.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
От і мовляв я собі: Вмру я в свойму гнїздї й днїв моїх буде много, як піску;
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
Корінь мій відкритий буде приступови води, й роси ночувати муть на галуззю мойму.
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
Слава моя не зостарієсь, а лук мій останесь кріпким у руцї в мене.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
Бувало, слухали мене, й дожидали мовчки поради моєї.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
Слів моїх уже й не розбірали, слова мої капали дощиком на них.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
Дожидали мене, й, як (земля) до опізненого дощу, отвирали роти свої.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
Бувало, всьміхнусь до них — а вони й не довіряють; веселого лиця мого нїколи не омрячили.