Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Синодальный перевод
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Не определено ли человеку время на земле, и дни его не то же ли, что дни наёмника?
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
Как раб жаждет тени, и как наёмник ждёт окончания работы своей,
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
так я получил в удел месяцы суетные, и ночи горестные отчислены мне.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
Когда ложусь, то говорю: «когда-то встану?», а вечер длится, и я ворочаюсь досыта до самого рассвета.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
Тело моё одето червями и пыльными струпами; кожа моя лопается и гноится.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
Дни мои бегут скорее челнока и кончаются без надежды.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Вспомни, что жизнь моя дуновение, что око моё не возвратится видеть доброе.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Не увидит меня око видевшего меня; очи Твои на меня, — и нет меня.
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить,
Редеет облако и уходит; так нисшедший в преисподнюю не выйдет,
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
не возвратится более в дом свой, и место его не будет уже знать его.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Не буду же я удерживать уст моих; буду говорить в стеснении духа моего; буду жаловаться в горести души моей.
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Разве я море или морское чудовище, что Ты поставил надо мною стражу?
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
Когда подумаю: «утешит меня постель моя, унесёт горесть мою ложе моё»,
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Ты страшишь меня снами и видениями пугаешь меня;
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
и душа моя желает лучше прекращения дыхания, лучше смерти, нежели сбережения костей моих.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
Опротивела мне жизнь. Не вечно жить мне. Отступи от меня, ибо дни мои — суета.
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
Что такое человек, что Ты столько ценишь его и обращаешь на него внимание Твоё,
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
посещаешь его каждое утро, каждое мгновение испытываешь его?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
Доколе же Ты не оставишь, доколе не отойдёшь от меня, доколе не дашь мне проглотить слюну мою?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
Если я согрешил, то что я сделаю Тебе, страж человеков! Зачем Ты поставил меня противником Себе, так что я стал самому себе в тягость?