Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Турконяка
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
Хіба життя людини на землі радше не є випробуванням, — його життя, наче в наймита, взятого на день?
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
Або наче раб, який боїться свого володаря і схопив тінь, чи наче найманець, який очікує своєї винагороди.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
Так і я переніс порожні місяці, і ночі болючі мені дано.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“ І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
Якщо засну, кажу: Коли день? Як же встану, знову: Коли вечір? А буваю я сповненим болю від вечора аж до ранку.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
Моє ж тіло покривається гноєм червів, і я чахну, зіскрібаючи грудки землі з моїх виділень.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
А моє життя проминуло легше за бесіду, загинуло воно в марній надії.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
Тож згадай, що мій дух — життя, і моє око більше не повернеться, щоб побачити добро.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Не побачить мене око Того, Хто мене бачить. Очі Твої на мені, а мене більше немає,
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить,
— наче хмара стерта з неба. Адже якщо людина зійде до аду, то більше не вийде,
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
і більше не повернеться до власного дому. І більше його не впізнає його місце.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
Тож я вже не зупиню моїх уст, говоритиму, будучи в скруті, охоплений бідою, відкрию гіркоту моєї душі.
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
Яким морем я є, чи змієм, що Ти настановив наді мною сторожу?
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
Я сказав: Мене потішить моє ліжко, відкрию ж до себе самого власне слово на моєму ліжку.
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
Ти мене страшиш снами і лякаєш мене видіннями.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
Забереш від мого духа мою душу, від смерті ж — мої кості.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
Адже не житиму навіки, щоб терпіти. Відступи від мене, бо моє життя марне.
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
Бо чим є людина, що Ти її звеличив, або що Ти звертаєш на неї увагу?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
Невже здійснюватимеш над ним нагляд аж до ранку, і його судитимеш до спочинку?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
Як довго не залишатимеш мене і не відпускатимеш мене, доки ще ковтатиму мою слину в болі?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
Якщо я згрішив, що Тобі можу зробити, Тобі, Хто знає людський розум? Навіщо Ти мене поставив Твоїм звинувачуваним, я є для Тебе тягарем?