Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Турконяка
Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —
Повчання Асафа. Прислухайся, мій народе, до мого закону, прихили своє вухо до слів моїх уст.
нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
Я відкрию уста свої в притчах, розкажу давні загадки:
Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
те, що ми почули і що зрозуміли, що розповіли нам наші батьки.
того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
Воно в наступному поколінні не сховалося від їхніх дітей, які звіщали хвалу Господню, Його силу, усі Його дивовижні діла, які Він учинив.
Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
Він дав свідчення в Якові й встановив закон в Ізраїлі, — те, що Він заповів нашим батькам, аби вони об’явили своїм синам;
щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
щоби знало наступне покоління — сини, які народяться; тож вони піднімуться і сповістять це своїм синам,
І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
аби ті покладали свою надію на Бога, не забували Божих діянь і шукали Його заповідей;
І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
щоб не стали такими, як їхні батьки — родом лукавим і прикрим, який не виправив свого серця, а свій дух не довірив Богові.
Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Сини Єфрема, що натягали луки і стріляли, у день битви втекли.
вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
Вони не зберегли Божого завіту, не забажали ходити в Його законі,
і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
забули про Його добродійність і всі Його дивовижні діла, які Він їм виявив,
Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
перед їхніми батьками — ті дивовижні діла, які Він вчинив у Єгипетській землі, на рівнині Танеос.
Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
Він розділив море і провів їх, а води поставив, наче бурдюк,
і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
і вів їх хмарою вдень і світлом вогню всю ніч.
на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
Він розколов скелю в пустелі й напоїв їх, наче з великої безодні:
Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
вивів воду зі скелі, — пустив води, наче ріки.
Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
Та вони й надалі продовжували грішити проти Нього, бунтувалися проти Всевишнього в безводній пустелі,
і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
випробовували Бога у своїх серцях, вимагаючи їжі для своєї душі.
І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
Вони говорили проти Бога й казали: Хіба Бог спроможний приготувати обід у пустелі?
Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Адже коли вдарив Він об скелю, полилися води, та й наповнилися потоки, то чи не спроможний Він дати й хліба, забезпечити Свій народ їжею?
Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Тож Господь почув, піднявся, — і вогонь запалав посеред Якова, над Ізраїлем пронісся гнів,
бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
бо не повірили Богові, не повірили в Його спасіння.
А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
І Він з висоти звелів хмарам, відкрив небесні брами —
і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
і, як їжу, дощем послав їм манну, — дав їм небесний хліб.
Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
Людина їла ангельський хліб; Він послав їм вдосталь їжі.
Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
Він послав з неба південний вітер, — і силою Своєю навіяв південний суховій;
і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
посипав на них м’ясо, немов пил, і пернатих птахів, немов морський пісок:
і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
їх багато нападало серед їхнього табору, довкола їхніх поселень.
І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
Вони їли й надмірно наситилися, — Він задовольнив їхнє бажання.
Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
Та своїх примх вони не позбавилися. Ще їхня їжа була в них у роті,
а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
а на них зійшов Божий гнів і вигубив [багатьох] із них, — скував вибраних Ізраїля.
Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
У всьому цьому вони продовжували грішити, — не повірили Його чудесам.
— і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
Їхні дні в марноті проминули, а їхні літа — дуже швидко.
Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
Коли Він вигублював їх, вони Його шукали, поверталися, зранку вставали до Бога,
і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
згадували, що Бог є їхнім помічником, що Всевишній Бог є їхнім визволителем.
І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
Своїми устами вони підлещувалися до Нього, а своїм язиком зводили брехню на Нього.
бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
Їхнє серце не було з Ним щире, і вони не були вірні Його завітові.
Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
Та Він милосердний, Він простить їхні гріхи, не знищуватиме, а часто відвертатиме Свій гнів, не запалає Своїм всеохоплюючим обуренням.
і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
Адже Він пам’ятав, що вони — тіло і вітер, який проходить і не повертається.
Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
Як часто вони засмучували Його в пустелі, викликали Його гнів у безводній землі!
І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Вони відвернулися і кинули виклик Богові, викликали обурення Святого Ізраїлевого.
вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
Не зберегли в пам’яті той день, коли Він своєю владою вирвав їх із рук гнобителя,
як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
коли показав у Єгипті Свої знамення і Свої чудеса на рівнині Танеос.
і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
Він перетворив їхні ріки й їхні потоки на кров, щоб не змогли пити.
Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
Наслав на них псячих мух, — і ті їх кусали, а також жаб, і ті спустошували їх.
А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
Він віддав їхній урожай тлі, а плоди їхньої праці — сарані.
Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
Їхні виноградники знищив градом, а їхні шовковиці — морозом.
І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
Він віддав їхню худобу градові, а їхнє майно — вогневі.
Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
Наслав на них лють Свого гніву, гнів, обурення, скруту, нашестя злих ангелів.
Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
Він дав вихід Своєму гнівові, не пощадив їхніх душ від смерті, а їхню худобу прирік на смерть.
І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
Він уразив кожного первістка в Єгипті, — первоплоди їхніх болів у поселеннях Хама.
І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
Свій народ Він забрав, як овець, і, наче отару, вів їх пустелею.
І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
Провадив їх з надією, і вони не мали страху, а їхніх ворогів покрило море.
І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
І привів їх до гори Своєї святості — до тієї гори, яку здобула Його правиця.
І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
Прогнав з-перед їхнього обличчя народи і дав їм через жеребкування наділи спадщини, і розселив ізраїльські племена по їхніх поселеннях.
Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
А вони випробовували і засмучували Всевишнього Бога, не зберігали Його настанов.
і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
Вони, як і їхні батьки, відступили і порушили завіт, — стали покрученим луком.
І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
Викликали Його гнів своїми жертовниками, — своїми ідолами збудили в Нього ревнощі.
Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Бог почув — і відвернувся та вельми погордував Ізраїлем;
і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
Він покинув намет у Силомі — місце Свого перебування, де проживав між людьми.
і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
І силу Він їхню передав у полон, і їхню красу — у руки ворога.
І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
Він Свій народ віддав під меч і знехтував Своєю спадщиною.
його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Вогонь поглинув їхніх юнаків, і їхні дівчата не були оплакані.
його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
Їхні священики загинули від меча, і їхні вдови не будуть оплакані.
Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Та Господь, наче від сну пробудився, наче велетень, розігрітий вином, —
і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
і розгромив Своїх ворогів з тилу, піддав їх вічній ганьбі.
Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
Він відкинув оселі Йосифа, не обрав племені Єфрема,
а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
а вибрав плем’я Юди — гору Сіон, яку полюбив.
І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
І звів Свою святиню, яка наче одноріг, заснував її на землі навіки.
І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
І вибрав Давида, Свого раба, і забрав його від овечих отар, —
від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
Він забрав його від овець з ягнятами, щоби пасти Свій народ — Якова, і Свій спадок — Ізраїля.