Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Cовременный перевод WBTC
Пісня навча́льна Асафова. Послухай, мій люду, науки моєї, нахиліть своє ухо до слів моїх уст, —
Маскиль Асафа Послушайте моё ученье, люди, прислушайтесь к моим словам.
нехай я відкрию уста́ свої при́казкою, нехай старода́вні прислі́в'я я ви́словлю!
Мои уста поведают вам притчу, историю давно минувших лет.
Що́ ми чули й пізнали, і що́ розповідали батьки́ наші нам, —
Я расскажу, что знаю со слов отцов.
того не сховаємо від їхніх сині́в, будемо розповіда́ти про славу Господню аж до покоління оста́ннього, і про силу Його та про чу́да Його, які Він учинив!
Не станем от своих детей скрывать, расскажем следующим поколениям о всех делах Господних, и Его могуществе, и сотворённом чуде.
Він поставив засві́дчення в Якові, а Зако́на поклав ув Ізраїлі, про які наказав був Він нашим батька́м завідо́мити про них синів їхніх,
Он для Иакова установил закон, закон для Израиля, который завещал, чтоб наши предки передавали всем потомкам.
щоб знало про це поколі́ння майбу́тнє, сини, що наро́джені будуть, — уста́нуть і будуть розповідати своїм дітям.
Чтоб знало следующее поколение закон, и нерожденные ещё, когда придет их час, своим расскажут детям, и чтобы было так из рода в род.
І положать на Бога надію свою, і не забудуть діл Божих, Його ж заповіді берегти́муть.
Тогда продлится в людях вера в Бога, и не забудутся Его дела, и все Его заветам подчинятся.
І не стануть вони, немов їхні батьки́, поколі́нням непокі́рливим та бунтівни́чим, поколінням, що серця свого́ не поста́вило міцно, і що дух його Богу невірний.
Они не будут, как их предки были, упрямым, непослушным поколеньем, сердца которого не с Богом были, и души Богу не были верны.
Сини Єфрема, озбро́єні лу́чники, повернулися взад у день бо́ю:
Ефремовы сыны бежали с поля боя, во всеоружьи, с луками бежали.
вони не берегли́ заповіту Божого, а ходити в Зако́ні Його відреклися,
Они заветов Божьих не исполнили, жить не хотели по Его законам.
і забули вони Його чи́ни та чу́да Його, які їм показав.
Они забыли о Его делах, о чудесах, которые явил Он.
Він чудо вчинив був для їхніх батькі́в ув єгипетськім кра́ї, на полі Цоа́нськім:
В египетской земле Цоан Бог показал им чудеса.
Він море розсік, і їх перепрова́див, а воду поставив, як вал;
Он море Красное разъединил, провёл через него, и воды стояли, словно стены.
і прова́див їх хмарою вдень, а ся́йвом огню́ цілу ніч;
Днём облаком их вёл Господь, а ночью огнем указывал им путь.
на пустині Він скелі розсік, і щедро усіх напоїв, як з безо́дні.
Господь в пустыне камень расколол и дал им воду, как из моря, в изобильи,
Він витягнув із скелі пото́ки, і во́ди текли, немов ріки.
заставил воду течь из скал, реке подобно.
Та гріши́ли вони проти Нього ще да́лі, і в пустіші гніви́ли Всевишнього,
Но люди продолжали и в пустыне грешить противу Бога своего,
і Бога вони випробо́вували в своїм серці, для душ своїх ї́жі бажаючи.
и, Божью силу проверяя, испрашивали пищу по душе.
І вони говорили насу́проти Бога й казали: „Чи Бог зможе в пустині трапе́зу згото́вити?“
Они на Бога жаловаться смели: "Накрыть в пустыне стол способен Бог?
Тож ударив у скелю — і во́ди лину́ли, і полили́ся пото́ки! „Чи Він зможе також дати хліба? Чи Він наготує м'яси́ва наро́дові Своє́му?“
Когда рассёк Он камень — в изобилье была вода для всех, но сможет ли в пустыне Бог мясом накормить народ Свой?"
Тому́ то почув це Господь та й розгні́вався, — і огонь запалав проти Якова, і проти Ізраїля теж знявся гнів,
Господь услышал их, и разгорелся огонь против Иакова, гнев двинулся на Израиль,
бо не ві́рували вони в Бога, і на спасі́ння Його не наді́ялись.
за то, что не было в них веры в Бога, не верили они в спасение Его.
А Він хмарам згори наказав, — і відчинив двері неба,
Тогда велел Господь вратам небесным раскрыться
і спустив, немов дощ, на них ма́нну для їжі, — і збі́жжя небесне їм дав:
и, народ осыпав манной, Он дал им в долг небесного зерна.
Хліб а́нгольський їла люди́на, Він послав їм поживи до си́тости!
И люди ели ангельский тот хлеб, Он дал им столько, сколько съесть могли.
Крім цього, Він схі́днього вітра пору́шив на небі, і міццю Своєю привів полудне́вого вітра, —
Своею силой вызвал Он восточный ветер и ветер южный,
і дощем на них м'ясо пустив, немов по́рох, а птаство крила́те, як мо́рський пісо́к,
и наслал Он тучи птиц, которые всё небо затемнили.
і спустив його серед табо́ру його́, коло наметів його.
И птицы падали на их шатры, посередине их жилищ убогих.
І їли вони та й наси́тились ду́же, — Він їм їхнє бажа́ння приніс!
Они так много ели, ибо Он им дал того, чего они просили.
Та ще не вдовольни́ли жада́ння свого́, ще їхня ї́жа була в їхніх уста́х,
Но не успели даже есть закончить,
а гнів Божий підня́вся на них, та й побив їхніх ситих, і вибра́нців Ізраїлевих повали́в.
как Бог на них разгневался и самых стойких, самых молодых сынов Израиля убил.
Проте́ ще й далі грішили вони та не вірили в чу́да Його,
Но всё равно они в грехе жить продолжали и не поверили Господним чудесам.
— і Він докінчи́в у марно́ті їхні дні, а їхні літа́ — у страху.
И Он наполнил ужасом их годы, и в бесполезности закончились их дни.
Як Він їх побива́в, то бажали Його, — і верта́лися, й Бога шукали,
Когда Господь карал одних из них, к Нему оставшиеся повернулись, к Нему бежали.
і прига́дували, що Бог — їхня скеля, і Бог Всевишній — то їхній Викупите́ль.
Вспомнили они, что был Господь для них скалой, что им Спасителем был Бог Всевышний.
І своїми уста́ми вле́щували Його, а своїм язико́м лжу спліта́ли Йому́,
Уста их стали льстить Ему, и ложь таилась на их грешных языках,
бо їхнє серце не міцно стояло при Нім, і не були́ вони вірні в Його заповіті.
сердца их с Богом не были, они Его заветам не внимали.
Та він, Милосердний, гріх проща́в і їх не губив, і часто відве́ртав Свій гнів, і не буди́в усю Свою лютість,
Но Бог был милосерден и простил их прошлые грехи, Он их не наказал. Чтоб не рассвирепеть, Господь свой гнев неоднократно усмирял.
і Він пам'ятав, що вони тільки тіло, вітер, який перехо́дить і не поверта́ється!
Он вспомнил, что это просто люди, словно ветер, они не возвращаются назад.
Скільки вони прогнівля́ли Його на пустині, зневажа́ли Його на степу́!
Как они часто, будучи в пустыне, Его не слушались и повергали в скорбь.
І все знову та знов випробо́вували вони Бога, і зневажа́ли Святого Ізра́їлевого, —
Они испытывали Бога вновь и вновь, Израилю Святому досаждая.
вони не пам'ята́ли руки Його з дня, як Він ви́бавив їх із недолі,
Они забыли о могуществе Его, когда Он от врагов спасал их жизни.
як в Єгипті чинив Він знаме́на Свої, а на полі Цоа́нському чу́да Свої,
О чудесах они забыли, что Господь им показал в земле Цоан, в Египте.
і в кров оберну́в річки їхні та їхні пото́ки, щоб вони не пили́.
Их реки в кровь Он превратил, чтоб не смогли они напиться.
Він послав був на них рої мух, — і їх же́рли вони, і жаб — і вони їх губили.
Он тучи мух наслал, чтоб ели их, и жадных жаб, чтоб их губили.
А врожай їхній віддав був Він гу́сені, а їхню пра́цю — сарані́.
Он гусениц на них наслал и хлебные поля отдал Он саранче.
Виноград їхній Він гра́дом побив, а при́морозком — їхні шовко́виці.
Он градом виноградники побил и наводненьем уничтожил все деревья.
І Він градові віддав їхній скот, а бли́скавкам — че́реди їхні.
Посёк Он скот их градом, молниями — их стада.
Він послав був на них Свій гнів запальни́й, і лютість, й обу́рення, й у́тиск, насла́ння злих анголі́в.
Он гнев и ярость показал Свои, и ангелов карающих послал.
Він дорогу зрівня́в був для гніву Свого, їхні душі не стримав від смерти, життя ж їхнє віддав морови́ці.
Нашёл Он выход гневу своему, ни одного от смерти не избавил.
І побив Він усіх перворі́дних в Єгипті, пе́рвістків сили в наметах Ха́мових.
Перворождённых сыновей Египта и Хама первородных — убил Господь.
І повів Він, немов ту отару, наро́д Свій, і їх попрова́див, як стадо, в пустині.
Но вёл людей через пустыню, вёл, как ведут стада овец.
І провадив безпечно Він їх, і вони не боялись, а море накри́ло було́ ворогів їхніх.
Он вёл их безопасными путями, остались в Красном море их враги.
І Він їх привів до границі святині Своєї, до тієї гори, що прави́ця Його набула́.
Он их привёл в святую землю, к горам, Его десницею добытым.
І наро́ди Він повиганя́в перед їхнім обличчям, і кинув для них жеребка́ про спа́док, — і в їхніх наме́тах племе́на Ізраїлеві осели́в.
Изгнал Господь чужие племена, дал землю им в наследство, поселил в домах Израилево племя.
Та й далі вони випробо́вували та гніви́ли Всевишнього Бога, і Його постано́в не доде́ржували,
Но вновь они испытывали Бога, Его заветам не внимали вновь.
і відступали та зраджували, немов їхні батьки відверну́лись, як обма́нливий лук.
Они опять от Бога отвернулись, как их отцы восстали на Него, кривым уподобляясь лукам.
І же́ртівниками своїми гніви́ли Його, і дрочи́ли Його своїми фіґу́рами.
Опять они разгневали Его и поклоненьем идолам своим вновь Его ревность породили.
Бог почувусе це — і розгні́вався, і сильно обри́дивсь Ізраїлем,
Услышав их, Бог гневом воспылал и отказался от народа Израиля.
і покинув осе́лю в Шіло́, скинію ту, що вмістив був посеред людей,
Покинул Бог шатёр Силома, где пребывал среди людей.
і віддав до неволі Він силу Свою, а вели́чність Свою — в руку во́рога.
Дал полонить Он Свой народ, и Свою славу предал Он врагу.
І віддав для меча Свій наро́д, і розгнівався був на спа́дщину Свою:
Предал мечу Он Свой народ за то, что в гнев Его опять повергли.
його юнакі́в огонь пожира́в, а дівча́там його не співали весі́льних пісе́нь,
Не пели девы свадебных стихов, поскольку женихов огню Он предал.
його священики від меча полягли́, — і не плакали вдови його.
И меч разил священников, но вдовы не плакали, как принято, по ним.
Та небавом збудився Господь, немов зо́ сну, як той ве́лет, що ніби вином був підко́шений,
Но, как солдат, одолевая пьяный сон, воспрял Господь и пробудился.
і вдарив Своїх ворогів по оза́дку, — вічну га́ньбу їм дав!
Развеял Он и обесчестил на веки вечные врагов.
Та Він погорди́в намет Йо́сипів, і племе́на Єфремового не обрав,
Шатры Иосифа отверг Господь, семьи Ефремовой не принял.
а вибрав Собі плем'я Юдине, го́ру Сіон, що її полюбив!
Иуды род избрал Господь, гору Сион любимой выбрал.
І святиню Свою збудував Він, як місце високе, як землю, що навіки її вґрунтува́в.
На высоте воздвиг Свой храм, навек — пока земля пребудет.
І вибрав Давида, Свого раба, і від коша́р його взяв,
Избрал Господь Давида, и забрал его от стад овечьих.
від кі́тних ове́чок його Він привів, щоб Якова пас він, народа Свого, та Ізраїля, спа́док Свій, —
Забрал Давида от овец, чтоб впредь он пас народ Иакова, народ Израиля — наследство Божье.