Ось люди́на, що Бог їй багатство дає, і маєтки та славу, і недостатку ні в чо́му, чого́ зажадає, не чує вона для своєї душі, але Бог не дав вла́ди їй те спожива́ти, — бо чужа люди́на те поїсть: Це марно́та й неду́га тяжка́!
Бог дает человеку богатство, имущество и славу, так что у него есть все, чего бы он ни пожелал, но Бог не дает ему пользоваться этим, вместо него пользуется чужой. Это — суета, это — ужасное зло.
Якби сотню дітей наплоди́в чоловік, і прожи́в пречисле́нні літа́, і дні віку його були довгі, але не наси́тилась добрим душа його, а до того не мав би й належного по́хорону, то кажу́: недоно́скові краще від нього!
У человека может быть сотня детей, и он может прожить много лет, но сколько бы он ни прожил, если он не мог насладиться своим счастьем и не был даже погребен, то я сказал бы, что выкидыш счастливее его,
Бо хто знає, що́ добре люди́ні в житті, за небагатьох днів марно́го життя її, які пробуває вона, немов тінь? Та й що́ хто розкаже люди́ні, що́ буде під сонцем по ній?
Ведь кто знает, что хорошо для человека в течение немногих и суетных дней его жизни, которые проходят словно тень? И кто может сказать человеку, что будет после него под солнцем?