Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Турконяка
„Яка ти прекрасна, моя ти подру́женько, яка ти хоро́ша! Твої оченя́тка, немов ті голу́бки, глядя́ть з-за серпа́нку твого́! Твої ко́си — немов стадо кіз, що хви́лями схо́дять з гори Гілеа́дської!
Ось ти красива, моя подруго, ось ти вродлива. Твої очі голубині за твоїм покривалом. Твоє волосся, наче стада кіз, які показалися від Ґалааду.
Твої зу́бки — немов та отара овець пообстри́ганих, що з ку́пелю вийшли, що ко́тять близня́та, і між ними немає неплі́дної,
Твої очі, наче стада обстрижених овець, які вийшли з купелі, усі з двійнятами, і бездітної між ними немає.
Твої гу́бки — немов кармази́нова нитка, твої у́стонька красні, мов частина грана́тного яблука — скро́ня твоя за серпа́нком твоїм!
Твої губи, як червоний шнурочок, і твоя мова прекрасна. Твоя щічка без твого накриття, як кільце розрізаного граната.
Твоя шия — немов та Давидова башта, на збро́ю збудо́вана: тисяча щитів повішена в ній, усе щити ли́царів!
Твоя шия, як башта Давида, збудована в Талпіоті. На ній розвішені тисяча щитів, усі стріли сильних.
Два пе́рса твої — мов ті двоє близнят молодих у газе́лі, що випа́суються між ліле́ями.
Твої дві груді, як два малюки-близнята сарни, які пасуться між лілеями.
Поки день прохоло́ду навіє, а ті́ні втечуть, піду́ я собі на ту ми́ррину го́ру й на па́гірок ладану“.
Доки ще дихає день і пересуваються тіні, я собі піду до гори Смирни і до пагорба Лівану.
„Уся ти прекрасна, моя ти подру́женько, і пля́ми нема на тобі!
Ти вся красива, моя подруго, і в тобі немає пороку.
Зо мною з Лівану, моя нарече́на, зо мною з Лівану ти пі́деш! Спогля́неш з вершини Ама́ни, з вершини Сені́ру й Гермо́ну, з лего́вища левів, з леопа́рдових гір.
Іди з Лівану, наречена, іди з Лівану! Прийди і перейди від початку Віри, від голови Саніра і Ермона, від кубла левів, від гір леопардів!
Забра́ла ти серце мені, моя се́стро, моя нарече́на, забра́ла ти серце мені самим о́чком своїм, разо́чком одне́ньким намиста свого!
Ти полонила наше серце, моя сестро, наречена, ти полонила нас одним твоїм поглядом, одним намистом твоєї шиї.
Яке любе коха́ння твоє, о сестрице моя, нарече́на! Скільки ліпша любов твоя за вино, а запа́шність олив твоїх — за всі па́хощі!“
Які гарні твої груди, моя сестро, наречена, які гарні твої груди, приємніші від вина, і запах твого одягу понад усі аромати.
Уста твої кра́пають мед щільнико́вий, моя наречена, мед і молоко — під твоїм язичко́м, а па́хощ одежі твоє́ї — як ліва́нські ті па́хощі!“
Наречена, твої губи викапують стільниковий мед, — мед і молоко з твого язика, і запах твого одягу, як запах Лівану.
„Замкне́ний садок — то сестриця моя, наречена моя — замкне́ний садок, джерело́ запеча́тане.
Моя сестра-наречена — огорожений сад, — огорожений сад, запечатане джерело.
Лоно твоє — сад грана́тових яблук з плодо́м доскона́лим, ки́при із на́рдами,
Твоє віття — рай гранатових дерев з урожаєм вибраних плодів Кіпру з нардом,
нард і шафра́н, пахуча трости́на й кори́ця з усіма деревами ла́дану, ми́рра й ало́е зо всіма́ найзапашні́шими па́хощами,
нард і шафран, пахуча тростина і цинамон з усіма деревами Лівану, смирна, алое з усіма найкращими мазями;
ти джерело́ садкове́, криниця живої води, та тієї, що пли́не з Лива́ну“!
джерело саду — криниця живої води, що витікає з Лівану.
„Прокинься, о вітре з півно́чі, і прили́нь, вітре з полу́дня, — повій на садок мій: нехай потечуть його па́хощі! Хай коха́ний мій при́йде до са́ду свого́, і нехай споживе́ плід найкращий його!“
Підіймися, північний вітре, і йди сюди! Південний вітре, провій мій сад, і хай розпливуться мої аромати! Нехай спуститься мій коханий у свій сад і нехай їсть плоди його фруктових дерев.