Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Хоменка
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
Я — чоловік, що зазнав горя під палицею його гніву.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
Він вів мене й силував ходити у пітьмі, а не в світлі.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
Проти мене самого він знову й знову звертає свою руку цілоденно.
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
Він виснажив тіло моє й мою шкіру, він розбив мої кості.
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
Він зводив будову проти мене і оточував мене жовчю та нуждою.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
Він оселив мене в місцях темних, наче тих, що вже давно померли.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
Муром обвів мене, щоб я не вийшов; зробив тяжкими мої кайдани.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
Навіть як я взиваю й допомоги благаю, він відштовхує мою молитву.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
Дороги мої тесаним камінням закидав, стежки мої викривив він.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
Ведмедем у засідці зробивсь для мене, левом у сховку.
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
Він збив набік мої дороги, він розірвав мене і обернув на ніщоту.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
Він нап'яв свого лука і поставив мене стрілі за мету.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
Дав доступ у моє нутро дітям сагайдака свого.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
Я став посміховищем для всього мого народу, їх приспівкою цілоденною.
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
Він розбив щебенню мої зуби, він повалив мене в попіл.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
Я мовив: Пропала моя сила, моя на Господа надія!
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
Згадай про мої злидні та мою скорботу, про полин та жовч.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
Глибоко вбилось усе те мені в пам'ять, і душа моя в мені прибита;
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
Оце пригадую я моєму серцю і тому надіюсь.
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
Ласки Господні не скінчились, не вичерпалось його милосердя.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
Господь — мій пай, — моя душа говорить; тому й надіюся на нього,
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
Благий Господь до того, хто його чекає; до душі, яка його шукає.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
Добре чекати мовчки від Господа спасіння.
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
Нехай сидить насамоті мовчки, бо він його наклав на нього.
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
Нехай встромить уста свої в порох, ануж: може ще є надія!
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
Нехай наставить тому, хто б'є, щоку, нехай набереться зневаги до наситу!
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю,—
Бо хоч він і засмутить, та знову помилує з доброти своєї великої.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
Бо він не карає від серця і нерадо засмучує дітей людських.
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
А коли хтось бере під ноги усіх в'язнів країни
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
чи перекручує право людини перед очима Всевишнього,
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
коли ошукує когось у якійсь справі, — хіба Господь того не бачить?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
Хто щось колись сказав і воно сталось без Господнього веління?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
Хіба не з уст Всевишнього виходять злидні й нещастя?
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
Чому, поки живе, людина нарікає, чоловік — за кару за гріхи власні?
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
Розвідаймо тільки дороги наші й дізнаймо, повернімося до Господа!
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
Здіймімо серця й руки наші до Бога, що на небі!
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
Ми відпали, збунтувались: ти не простив нам!
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
Огорнув гнівом, гнав нас та убивав немилосердно.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
Закрив ти себе хмарою, щоб не пройшла молитва.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
Сміттям та покиддю зробив ти нас серед народів.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
Всі наші вороги широко уста свої на нас відкрили.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
Страх і яма нам випала, спустошення й руїна.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
Потоки вод ллє моє око над руїною дочки народу мого.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
поки Господь з неба не спогляне та не побачить.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
Око моє печалить мою душу з-за усіх дочок мого міста.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
Мов пташку, напосілися мене зловити ті, що зо мною ворогують без причини.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
Життя моє підтяли в ямі й прикидали мене камінням.
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „Вже погу́блений я!“
Води знялися понад голову в мене, і сказав: «Пропав я!»
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
Я візвав твоє ім'я, Господи, із глибокої ями.
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
Почув ти мій голос: «Не затуляй твого вуха від мого стогону, волання мого!»
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
Ти зблизився, коли я візвав до тебе; сказав: «Не бійся!».
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
Ти боронив, о Господи, справи душі моєї; ти викупив моє життя.
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
О Господи, ти бачив мою кривду; розсуди ж мою справу!
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
Ти бачив усю їхню помсту, усі їхні замисли на мене.
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
Ти чув, о Господи, наругу їхню, усі їхні замисли на мене.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
Уста противників моїх, витівки їхні цілоденне проти мене.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
Чи вони сидять, чи встають, глянь: я — їхня глумлива пісня.
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
Відплатиш, Господи, їм нагороду за вчинками їхніх рук.
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
Ти їм даси запекле серце; проклін на них твій!