І сказав Він: „Що́ бачиш, Амо́се?“ А я відказав: „Кіш доспілих плоді́в“. І промовив до мене Господь: „Доспі́в кінець Моє́му наро́дові Ізраїлеві, — уже більше йому не прощу́!
— Что ты видишь, Амос? — спросил Он. — Корзину со спелыми плодами, — ответил я. Тогда сказал мне Господь: — Пришел конец44 Моему народу, Израилю; Я больше не буду их щадить.
кажучи: Коли то мине новомі́сяччя, — щоб нам збіжжя прода́ти? і субота, — щоб нам відчини́ти збіже́ві комо́ри! Щоб зменши́ти ефу́, і щоб ше́кля побі́льшити, і щоб викривля́ти обманну вагу́,
говоря: «Когда же пройдет праздник Новолуния,45 чтобы нам продавать зерно, и суббота закончится, чтобы нам торговать пшеницей?» — урезая меру, завышая цену и обманывая неточными весами,
Чи не затрясе́ться від цього земля, і всі мешка́нці її не впадуть у жало́бу? Вся вона захвилю́ється, мов та Ріка́, і бурхливо попли́не й обни́зиться знов, немов рі́чка Єгипту.
— Разве не содрогнется от этого земля, и не заплачет всякий живущий на ней? Вся земля поднимется, как Нил, будет вздыматься и убывать, как река Египта.
І оберну́ ваші свята в жало́бу, а всі ваші пісні́ — в голосі́ння, і на всі сте́гна спрова́джу вере́ту, а на всякую го́лову ли́сину, і вчиню́ це, немов та жало́ба по одинако́ві, кінець же отого, — немов гірки́й день!
Праздники ваши обращу в скорбь и все ваши песни — в плач. Я заставлю всех вас одеться в рубище и обрить свои головы. Произведу в то время плач, как о единственном сыне, и горьким будет день, когда наступит конец.
Те, кто клянется виной Самарии,46 и говорит: «Верно, как и то, что бог твой жив, о Дан» — или: «Верно, как и то, что живо паломничество в Вирсавию»,47 падут и больше не встанут.