Бо Я не помилую більше вже ме́шканців цеї землі, промовляє Госпо́дь. І ось передам Я люди́ну, одно́го одно́му до рук, та до рук царя їхнього, — і землю вони потовчу́ть, і Я з їхніх рук не врятую ніко́го!
Ведь Я больше не стану жалеть обитателей страны, — возвещает Господь. — Я отдам всякого в руки ближнего его и в руки его царя; они будут опустошать страну, а Я не стану спасать никого от их рук.
Тому́ Я сказав: Не па́стиму вас! Та вівця́, що має померти, нехай умре, а що має погу́блена бути — хай буде погу́блена, а позосталі хай тіло одна однієї з'їдять!
І промовив до мене Господь: Кинь її ганчаре́ві, ту славну ціну́, що вони оціни́ли Мене! І Я взяв оті тридцять срібнякі́в, і те кинув до дому Господнього, до ганчаря́.
Бо ось Я настановлю́ па́стиря на землі, — він загу́блених не відві́дає, розпоро́шеного не буде шукати, і зла́маної не вилікує, стоячої не годува́тиме, а м'ясо ситої їстиме, і ра́тиці їхні поламає.
Я дам этой стране пастуха, который не будет беспокоиться о пропавших, искать молодых, лечить увечных и кормить здоровых, а будет есть мясо отборных овец, отрывая даже копыта.
Горе негідному па́стиреві, який покида́є ота́ру! Меч на раме́но його та в його́ праве око: конче всохне раме́но йому, і конче стемні́є його́ праве око!“
Горе скверному пастуху, оставляющему отару! Пусть меч поразит его руку и правый глаз! Пусть рука его совсем иссохнет, и правый глаз совершенно ослепнет!