Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Хоменка
Того ж дня Ісус вийшов із дому, та й сів біля моря.
Того дня Ісус вийшов з дому і сів край моря.
І бе́зліч наро́ду зібралась до Нього, так що Він увійшов був до чо́вна та й сів, а ввесь на́товп стояв понад берегом.
І зібралася коло нього така сила народу, що він увійшов у човен і сів у ньому, а ввесь народ стояв на березі.
І багато навчав Він їх при́тчами, кажучи:
Притча про сіяча́
„Ось вийшов сія́ч, щоб посіяти.
„Ось вийшов сія́ч, щоб посіяти.
Він говорив до них численними притчами, кажучи: “От вийшов сіяч сіяти.
І як сіяв він зе́рна, упали одні край дороги, — і пташки́ налетіли, та їх повидзьо́бували.
І коли він сіяв, деяке впало край дороги, і прилетіло птаство і повидзьобувало його.
Другі ж упали на ґрунт кам'яни́стий, де не мали багато землі, — і негайно посхо́дили, бо земля неглибо́ка була́;
Інше впало на ґрунт кам'янистий, де не було землі багато, і зараз же проросло, бо земля була неглибока.
а як сонце зійшло, — то зів'яли, і коріння не мавши, — посохли.
Як зійшло сонце, воно вигоріло, а що не мало коріння, усохло.
А інші попа́дали в те́рен, — і вигнався терен, і їх поглуши́в.
Інше впало на тернину, і вибуяла тернина й заглушила його,
Інші ж упали на добрую землю — і зродили: одне в сто раз, друге в шістдеся́т, а те втри́дцятеро.
Інше впало на добру землю і вродило одне в сто разів, друге в шістдесят, а інше в тридцять.
І учні Його приступили й сказали до Нього: „Чому́ при́тчами Ти промовляєш до них?“
І приступили його учні й сказали до нього: “Чому ти притчами до них говориш?”
А Він відповів і промовив: „Тому́, що вам да́но пізнати таємни́ці Царства Небесного, — їм же не да́но.
А він у відповідь сказав їм: “Тому, бо вам дано знати тайни Небесного Царства, а он тим не дано.
Бо хто має, то дасться йому́ та дода́сться, хто ж не має, — забереться від нього й те, що́ він має.
Бо хто має, тому дасться, і він надто буде мати; а в того, хто не має, заберуть і те, що має.
Я тому́ говорю́ до них при́тчами, що вони, ди́влячися, не бачать, і слухаючи, не чують, і не розуміють.
Я тому говорю до них притчами, що вони, дивлячись, не бачать, і слухаючи, не чують і не розуміють.
І над ними збувається пророцтво Ісаї, яке промовляє: „Почуєте слухом, — і не зрозумієте, дивитися бу́дете оком, — і не побачите.
На них збувається пророцтво Ісаї, що каже: Слухом почуєте, та не зрозумієте, і дивлячись, не побачите, —
Затовсті́ло бо серце людей цих, тяжко чують ву́хами вони, і зажму́рили очі свої, щоб коли не побачити очима й не почути ву́хами, і не зрозуміти їм серцем, і не наверну́тись, щоб Я їх уздоро́вив!“
бо серце в цього народу затовстіло. Вони на вуха тяжко чують і зажмурили свої очі, щоб не бачити очима, і вухами не чути, і не зрозуміти серцем, та не навернутись, —щоб я зцілив їх.
Очі ж ваші блаженні, що бачать, і ву́ха ваші, що чують.
Ваші ж очі щасливі, бо бачать; та й ваші вуха, — бо чують.
Бо поправді кажу́ вам, що багато пророків і праведних бажали побачити, що́ бачите ви, — та не бачили, і почути, що́ чуєте ви, — і не чули.
Істинно кажу вам: Багато пророків і праведних хотіли бачити, що ви бачите, і не бачили, і чути, що ви чуєте, і не чули.
До кожного, хто слухає слово про Царство, але не розуміє, приходить лукавий, і кра́де посіяне в серці його; це те, що посіяне понад дорогою.
До кожного, хто чує слово Царства і його не розуміє, приходить лукавий і викрадає те, що посіяне в його серці. Це той, хто був сприйняв насіння край дороги.
А посіяне на кам'яни́стому ґрунті, — це той, хто слухає слово, і з радістю зараз приймає його;
А той, хто був сприйняв його на кам'янистім ґрунті, це той, що чує слово і зараз же з радістю його сприймає,
але кореня в ньому нема, тому він непостійний; коли ж у́тиск або переслідування настають за слово, то він зараз споку́шується.
але він коріння в собі не має, непостійний, і коли настане яка скрута чи переслідування задля Слова, він швидко зневірюється.
А між те́рен посіяне, — це той, хто слухає слово, але кло́поти віку цього́ та омана багатства заглу́шують слово, — і воно зостається без пло́ду.
А той, хто прийняв його між тернину, це той, хто слухає слово, але турботи цього світу та омана багатства заглушують те слово, і воно не приносить плоду.
А посіяне в добрій землі, — це той, хто слухає слово й його розуміє, і плід він прино́сить, і дає один у сто раз, другий у шістдеся́т, а той утри́дцятеро“.
Той же, нарешті, хто сприйняв його на добрій землі, — це той, хто слухає і розуміє слово, і плід приносить; і видає один у сто разів, інший у шістдесят, ще інший у тридцять.”
Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до чоловіка, що посіяв був добре насіння на полі своїм.
Ще одну притчу подав він їм, промовляючи: “Царство Небесне подібне до чоловіка, що був посіяв добре зерно на своїм полі.
А коли люди спали, прийшов ворог його, і куколю між пшеницю насіяв, та й пішов.
Та коли люди спали, прийшов його ворог і посіяв кукіль поміж пшеницю та й пішов.
А як виросло збіжжя та кинуло колос, тоді показався і кукі́ль.
Коли виросло збіжжя і вигнало колосся, тоді й кукіль появився.
І прийшли господаре́ві раби, та й кажуть йому: „Пане, чи ж не добре насіння ти сіяв на полі своїм? Звідки ж узявся кукіль?“
Прийшли слуги господаря і кажуть до нього: Пане, хіба не добре зерно ти посіяв на твоїм полі? Звідки ж узявся кукіль?
А він їм відказав: „Чоловік супроти́вник нако́їв оце“. А раби відказали йому́: „Отож, — чи не хочеш, щоб пішли ми і його повипо́лювали?“
Він і відповів їм: Ворог-чоловік зробив це. А слуги йому кажуть: Хочеш, ми підемо, його виполемо?
Але він відказав: „Ні, — щоб, випо́люючи той кукіль, ви не вирвали ра́зом із ним і пшеницю.
Ні! — каже, щоб, виполюючи кукіль, ви часом не повиривали разом з ним пшениці.
Залиші́ть, — хай ра́зом обоє ростуть аж до жнив; а в жнива́ накажу́ я женця́м: Зберіть перше кукі́ль і його пов'яжіть у снопки́, щоб їх попали́ти; пшеницю ж спровадьте до клуні моєї“.
Лишіть, нехай росте до жнив одне й друге разом. А під час жнив я женцям скажу: Зберіть перше кукіль та зв'яжіть його в снопи, щоб його спалити; пшеницю ж складіть у мою клуню.”
Іншу притчу подав Він їм, кажучи: „Царство Небесне подібне до зе́рна гірчи́чного, що взяв чоловік і посіяв на полі своїм.
Іншу притчу він подав їм, кажучи: “Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його взяв чоловік та й посіяв на своїм полі.
Воно найдрібніше з усьо́го насіння, але́, коли ви́росте, більше воно за зілля, і стає деревом, так що птаство небесне злітається, і ку́блиться в ві́ттях його“.
Воно, щоправда, найменше з усіх зерен; але як виросте, стає найбільшим з усієї городини, і навіть стає деревом, так що птаство небесне злітається і гніздиться на його гілках.”
Іншу притчу Він їм розпові́в: „Царство Небесне подібне до ро́зчини, що її бере жінка, і кладе на три мірі муки, аж поки все вки́сне“.
Ще іншу притчу повідав їм: “Царство Небесне схоже на закваску, що її бере жінка і кладе до трьох мірок муки, аж поки все не скисне.” —
Це все в при́тчах Ісус говорив до людей, і без при́тчі нічо́го Він їм не казав,
Все це говорив Ісус до людей у притчах, і без притч не говорив до них нічого,
щоб спра́вдилось те, що сказав був пророк, промовляючи: „Відкрию у при́тчах уста́ Свої, розповім таємни́ці від по́чину світу!“
щоб збулося сказане пророком: “Уста мої відкрию в притчах, оповім тайни, сховані від початку світу.”
Тоді відпустив Він наро́д і додому прийшов. І підійшли Його учні до Нього й сказали: „Поясни́ нам при́тчу про кукі́ль польови́й“.
Тоді він відіслав народ і прийшов додому. І підійшли до нього його учні та й кажуть: “Виясни нам притчу про кукіль, що на полі.”
А Він відповів і промовив до них: „Хто добре насіння посіяв був, — це Син Лю́дський,
А він у відповідь сказав їм: “Той, хто сіє добре зерно — це Син Чоловічий;
а поле — це світ, добре ж насіння — це сини Царства, а кукі́ль — сини лукавого;
поле — це світ; добре зерно — це сини Царства; а кукіль — це сини лукавого;
а ворог, що всіяв його — це диявол, жнива́ — кінець віку, а женці — анголи́.
ворог, що його посіяв — це диявол; жнива — це кінець світу; женці — це ангели.
І як збирають кукі́ль, і як па́лять в огні, так буде й напри́кінці віку цього́.
Так, як збирають кукіль і в вогні палять, так само буде при кінці світу:
Пошле Лю́дський Син Своїх анголів, і вони позбирають із Царства Його всі спокуси, і тих, хто чинить беззако́ння,
Син Чоловічий пошле своїх ангелів, які зберуть із його Царства всі спокуси й тих, що чинять беззаконня,
і їх повкида́ють до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!
і кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів.
Тоді праведники, немов сонце, засяють у Царстві свого Отця. Хто має ву́ха, нехай слухає!
І тоді праведні засяють, як сонце, в Царстві Отця свого. Хто має вуха, нехай слухає!
Царство Небесне подібне ще до захо́ваного в полі ска́рбу, що люди́на, знайшовши, ховає його, і з радости з того йде, та й усе, що має, продає та купує те поле.
Царство Небесне подібне до скарбу, захованого в полі, що його чоловік, знайшовши, ховає і, радіючи з того, іде й продає все, що має, а купує те поле.
Подібне ще Царство Небесне до того купця, що пошу́кує пе́рел до́брих,
Подібне ще Царство Небесне до купця, що шукає добрих перел.
а як зна́йде одну дорогоцінну перли́ну, то йде, і все продає, що має, і купує її.
Знайшовши одну дорогоцінну перлину, йде, продає все, що має, і купує її.
Подібне ще Царство Небесне до не́вода, у море заки́неного, що зібрав він усячину.
Подібне також Небесне Царство до невода, що, закинутий у море, набрав усякої всячини.
Коли він напо́вниться, тягнуть на берег його, і, сівши, вибирають до по́суду добре, непо́тріб же геть викидають.
Коли він виповниться, тягнуть його на берег і, посідавши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають.
Так буде й напри́кінці віку: анголи́ повиходять, і вилучать злих з-поміж праведних,
Так буде при кінці світу: ангели вийдуть і вилучать злих з-поміж праведних і
і їх повкидають до пе́чі огне́нної, — буде там плач і скре́гіт зубів!
кинуть їх до вогняної печі: там буде плач і скрегіт зубів.
Чи ви зрозуміли це все?“ — „Так!“ відказали Йому.
Чи ви це все зрозуміли?” — “Так!” — йому відповіли.
І Він їм сказав: „Тому́ кожен книжник, що навче́ний про Царство Небесне, подібний до того госпо́даря, що з скарбниці своєї виносить нове́ та старе“.
Тоді сказав їм: “Ось чому кожний книжник, навчений про Небесне Царство, подібний до господаря, який виймає із свого скарбу нове і старе.”
І сталось, як скінчи́в Ісус притчі оці, Він зві́дти пішов.
Якже Ісус скінчив ці притчі, пішов звідти.
І прийшов Він до Своєї ба́тьківщини, і навчав їх у їхнїй синаго́зі, так що стали вони дивуватися й питати: „Звідки в Нього ця мудрість та си́ли чудоді́йні?
Прибувши в свою батьківщину, він навчав їх у їхній синагозі, так що вони дивувалися і говорили: “Звідкіля в нього ця мудрість і сила чудодійна?
Чи ж Він не син те́слі? Чи ж мати Його не Марією зветься, а брати Його — Яків, і Йо́сип, і Симон та Юда?
Хіба він не син теслі? Хіба не його мати зветься Марія, а його брати: Яків, Йосиф, Симон та Юда?
І чи ж се́стри Його не всі з нами? Звідки ж Йому́ все оте?“
І його сестри хіба не всі між нами? Звідки ж воно йому це все?”
І вони спокуша́лися Ним. А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй та в домі своїм!“
І вони брали йому це за зле. Ісус же сказав їм: “Пророк не має пошани лише в своїй батьківщині та в себе вдома.”