Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Куліша та Пулюя
І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато наро́ду, так що Сам Він до чо́вна на морі ввійшов і сидів, а наро́д увесь був на землі покрай моря.
І почав знов навчати над морем; і назбиралось багато народу, так що Він увійшов у човен, щоб сидїти на морі; а ввесь народ був на землї при морю.
І багато навчав Він їх при́тчами, і в науці Своїй їм казав:
І навчав їх багато приповістями, й глаголав до них у науцї своїй:
І як сі́яв, упало зе́рно одне край дороги, — і налетіли пташки́, і його́ повидзьо́бували.
і сталось, як сїяв, одно впало над шляхом, і налетїло птаство небесне, й пожерло його.
Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була́;
Инше ж упало на каменистому, де не мало доволї землї, і зараз посходило, бо не мало глибокої землї.
а як сонце зійшло — то зів'я́ло, і, коріння не мавши, усохло.
Як же зійшло сонце, повяло, й, не маючи кореня, посохло.
А інше впало між те́рен, і ви́гнався терен, і його поглуши́в, — і пло́ду воно не дало́.
А инше попадало між тернину, й тернина, розвившись, поглушила його, і овощу не дало.
Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посхо́див і ріс; і видало втри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.
А инше впало на землю добру, й дало плід, що сходив і ріс, і вродило одно в трийцятеро, а одно в шістьдесятеро а одно в сотеро.
І сказав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“
І рече до них: Хто має уші слухати, нехай слухає.
І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу.
Як же був на самотї, питались у Него ті, що з Ним, разом з дванайцятьма, про приповість.
І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах,
І рече до них: Вам дано знати тайну царства Божого; тим же, що осторонь, у приповістях усе стаєть ся,
щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“
щоб дивлячись дивились, та й не бачили, й слухаючи слухали, та й не розуміли, щоб инколи не навернулись, і не простились їм гріхи.
І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!
І рече до них: Хиба не знаєте приповістї сієї? як же всї приповістї зрозумієте?
А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.
Що ж над шляхом, се ті, де сїється слово, й, як почують, зараз приходить сатана, й забирає слово, посїяне в серцях їх.
Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,
Подібно ж і ті, що на каменистому посїяні, котрі, як почують слово, зараз із радостю приймають його,
та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз.
та не мають кореня в собі, а тільки до часу вони; опісля ж, як настане горе або гоненнє за слово, зараз блазнять ся.
А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово,
А ті, що посїяні між терниною, се ті, що слухали слово,
але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає.
та журба сьвіта сього, й омана багацтва, і инші жадоби входять, і глушять слово, й безовочним робить ся воно.
А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.
А на землю добру посїяні, се ті, що чують слово й приймають, і приносять овощ, одно в трийцятеро, друге в шістьдесятеро, а инше в сотеро.
І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику?
І рече до них: Чи на те приносять сьвітло, щоб ставити його під посудину, або під ліжко, а не щоб на сьвічнику ставити?
Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в.
Нема бо нїчого схованого, щоб не обявилось; і не втаєно, а щоб на яв вийшло.
І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам.
І рече їм: Вважайте, що чуєте: Якою мірою міряєте, відміряєть ся вам, і прибавить ся вам, що слухаєте.
Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“.
Хто бо має, дасть ся йому; а хто не має, і що має, візьметь ся від него.
І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння,
І рече: Так єсть царство Боже, як коли чоловік, що вкине зерно у землю,
і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к.
та й спить, і встає в ночі і в день, а зерно сходить і росте, як — він не знає.
Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі.
Від себе бо земля родить: спершу траву, потім колос, а далїй повну пшеницю в колосї.
А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“.
Як же доспіє овощ, зараз посилає серпа, бо настали жнива.
І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́?
І рече: Кому уподобимо царство Боже? або до якої приповісти приложимо його?
Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння.
Воно мов зерно горчицї, що, як сїєш його в землю, то воно дрібнїще від усїх зерен, які є на землї;
Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“.
а як посїєть ся, сходить, і робить ся більшим над усї зілля, і ширить велике віттє, так що під тїнню його кублитись може птаство небесне.
І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.
І многими такими приповістями глаголав їм слово, скільки могли слухати.
І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.
Без приповістї ж не говорив їм; на самотї ж ученикам своїм вияснював усе.
І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“.
І рече їм того дня, як настав вечір: Перевезімось на той бік.
І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним.
І, відпустивши народ, узяли Його, як був в човнї. І инші ж човни були з Ним.
І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився!
І схопилась велика вітряна буря, а филї заливали човен, так що вже тонув.
А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“
А був Він на кермі, сплючи на подусцї. І розбудили Його, й кажуть Йому: Учителю, чи Тобі байдуже, що погибаємо?
Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“ І стих вітер, — і тиша велика настала.
І вставши, погрозив вітрові, і рече до моря: Мовчи, перестань! І втих вітер, і настала тишина велика.
І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“
І рече їм: Чого ви такі полохливі? Як се? нема в вас віри?