Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Сучасний переклад
І знову почав Він навчати над морем. І зібралось до Нього багато наро́ду, так що Сам Він до чо́вна на морі ввійшов і сидів, а наро́д увесь був на землі покрай моря.
Одного разу, коли Ісус проповідував біля озера, навколо Нього зібрався величезний натовп. Тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі.
І багато навчав Він їх при́тчами, і в науці Своїй їм казав:
Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами.
„Слухайте, — вийшов сіяч ось, щоб сі́яти.
Він сказав: «Послухайте! Вийшов селянин і заходився сіяти.
І як сі́яв, упало зе́рно одне край дороги, — і налетіли пташки́, і його́ повидзьо́бували.
Коли він кинув на ріллю зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його.
Друге ж упало на ґрунт кам'яни́стий, де не мало багато землі, — і негайно зійшло, бо земля неглибока була́;
Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко,
а як сонце зійшло — то зів'я́ло, і, коріння не мавши, усохло.
та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння.
А інше впало між те́рен, і ви́гнався терен, і його поглуши́в, — і пло́ду воно не дало́.
Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки, і ті не дали врожаю.
Інше ж упало на добрую землю, — і дало плід, що посхо́див і ріс; і видало втри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.
Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більше від посіяного».
І сказав: „Хто має ву́ха, щоб слухати, — нехай слухає!“
Потім Він додав: «Той, хто має вуха, нехай почує!»
І, як остався Він насамоті, Його запитали найближчі з Дванадцятьма́ про цю при́тчу.
Коли натовп залишив Ісуса, то дванадцать апостолів та інші Його послідовники запитали Його про притчі.
І Він їм відповів: „Вам да́но пізнати таємни́ці Божого Царства, а тим, що за вами, усе відбувається в при́тчах,
І Він їм сказав: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а для всіх інших вони скриваються в притчах:
бо вони дивилися, дивилися, але не бачили, бо вони слухали, слухали, але не розуміли, а інакше навернулися й були б прощені».
бо вони дивилися, дивилися, але не бачили, бо вони слухали, слухали, але не розуміли, а інакше навернулися й були б прощені».
щоб „оком дивились вони — і не бачили, ву́хом слухали — і не зрозуміли, щоб коли вони не наверну́лися, і відпу́щені бу́дуть гріхи їм!“
І Він їх запитав: „Ви не розумієте притчі цієї? І як вам зрозуміти всі притчі!
Ісус сказав учням Своїм: «Хіба ви не зрозуміли цієї притчі? Якщо ви не зрозуміли цієї, як же ви зрозумієте інші притчі?
А котрі́ край дороги, де сіється слово, — це ті, що як тільки почують, то зараз приходить до них сатана, і забирає слово, посіяне в них.
Одні люди, як ті зерна при дорозі, де Слово посіяне. Як тільки вони чують його, з’являється сатана і віднімає посіяне в них Слово.
Так само й посіяні на кам'яни́стому ґрунті, — вони, як почують те слово, то з радістю зараз приймають його,
Інші люди, як зерна, посіяні у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його.
та коріння не мають у собі й непостійні; а зго́дом, як у́тиск або переслі́дування наступає за слово, вони спокушаються зараз.
Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри.
А між терен посіяне, — це ті, що слухають слово,
Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи, спокуса багатства, та інші бажання душать Слово, і воно не дає плодів.[11]
але кло́поти цьогосві́тні й омана багатства та різні бажа́ння ввіходять, та й заглушують слово, — і пло́ду воно не дає.
А посіяне в добрую землю — це ті, що слухають слово й приймають, — і родять утри́дцятеро, у шістдеся́т і в сто раз“.
Іще інші — зерно, що було посіяне в добру землю. Це ті, хто чують Слово, приймають його і приносять щедрий врожай: у тридцятеро, шістдесят та навіть у сто разів більший від посіяного».
І сказав Він до них: „Чи світло прино́сять на те, щоб поставити його під посу́дину, чи може під ліжко? А не щоб поставити на світи́льнику?
І сказав їм Ісус: «Звичайно, ви заносите в приміщення світильник не для того, щоб поставити його під перевернуту посудину або під ліжко, а для того, щоб поставити його на підставку.
Бо немає нічого захованого, що не ви́явиться, і немає таємного, що не вийде ная́в.
Адже немає нічого прихованого, що не відкрилося б, і немає нічого таємного, що не стане відомим.
І сказав Він до них: „Уважайте, що чуєте: Якою мірою будете міряти, такою відмі́ряють вам, і додаду́ть вам.
І далі Він сказав: «Будьте уважні й обмірковуйте те, що ви чуєте. Господь Всевишній надасть вам розуміння згідно з тим, скільки розуміння в вас зараз є. Та будьте впевнені, Він надасть вам більше, ніж ви заслуговуваєте.
Бо хто має, то дасться йому, хто ж не має, — забереться від нього й те, що він має“.
Бо хто має розуміння, тому додасться ще більше, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить».
І сказав Він: „Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насі́ння,
Потім Ісус сказав: «Царство Боже подібно чоловіку, який висіває в землю зерно.
і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає па́ростки та росте, хоч не знає він, я́к.
Чоловік спить чи прокидається, а у цей час зерно пускає пагони і ростє днями й ночами — як, він навіть сам не знає.
Бо родить земля сама з себе: перше вру́на, потім ко́лос, а тоді повне збіжжя на колосі.
Земля сама творить зерно: спершу стеблину, потім суцвіття, і нарешті — повен колос.
А коли плід доспіє, зараз він „посилає серпа́, бо настали жнива́“.
Коли збіжжя визріває, чоловік негайно береться за серп, бо настали жнива».
І сказав Він: „До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі предста́вим його́?
Ісус мовив: «З чим порівняти Царство Боже? Яку притчу Мені розповісти?
Воно — як те зе́рно гірчи́чне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі зе́мні насіння.
Царство Боже подібне до гірчичного зернятка. Воно є найменшою зерниною, яку у землю висівають.
Як посіяне ж буде, вироста́є, і стає над усі зілля́ більше, і ві́ття пускає велике таке́, що ку́блитись може в тіні його птаство небесне“.
Та коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її затінку».
І такими притчами багатьома́ Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати.
Багатьма притчами на зразок цієї Ісус доносив Слово до людей — стільки, скільки могли вони зрозуміти.
І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.
Ісус завжди говорив притчами до людей, але тільки тоді, коли учні Його зоставалися самі, Він усе їм пояснював.
І сказав Він до них того дня, коли вечір настав: „Перепли́ньмо на той бік“.
Увечері того дня Ісус сказав Своїм учням: «Нумо, перепливемо на інший берег озера!»
І, лишивши наро́д, узяли із собою Його, як у чо́вні Він був; і інші човни́ були з Ним.
Вони залишили натовп й сіли у човен, де вже знаходився Ісус. Інші човни послідували за ними.
І зняла́ся ось буря велика, а хвилі вливалися в чо́вен, аж чо́вен водою вже був перепо́внився!
Та налетів штормовий вітер, хвилі перехлюпували через борт, й човен уже був майже повен води.
А Він спав на кормі́ на подушці... І вони розбудили Його та й сказали Йому: „Учителю, чи Тобі байдуже́, що ми гинемо?“
Але Ісус на кормі спав собі на подушці. Вони збудили Його й кажуть: «Вчителю, невже тобі байдуже, що ми гинемо?»
Тоді Він устав, і вітрові заборонив, і до моря сказав: „Мовчи, перестань!“ І стих вітер, — і тиша велика настала.
Тоді Ісус прокинувся і наказав вітру й хвилям: «Тихо! Заспокойтеся!» Тоді ж вітер вгамувався, і на озері запала велика тиша.
І сказав Він до них: „Чого́ ви такі полохливі? Чому віри не маєте?“
І звернувся Він до учнів Своїх: «Чого ви злякалися, маловіри?»