Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Переклад Хоменка
І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини, а за Ним ішли учні Його.
І вийшовши звідти, прибув у свою батьківщину, а слідом за ним пішли й його учні.
Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?
Якже настала субота, він почав навчати у синагозі; багато з тих, що його слухали, дивувались, кажучи: "Звідкіль оте в нього? Що то за мудрість, що йому дана, і такі чуда, що діються його руками?
Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним.
Хіба ж він не тесля, син Марії, брат Якова, Йосифа, Юди та Симона? І сестри його — хіба не тут між нами?" І брали йому це за зле.
А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.
Але Ісус промовив до них: "Нема пророка без пошани, — як тільки у своїй країні, між власною родиною та у своєму домі."
І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.
І неспроможен був створити там ніякого чуда, лише вилікував деяких недужих, поклавши на них руки;
І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.
і вражений був їхньою невірою. І ходив кругом по селах, і навчав.
І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами.
І покликав дванадцятьох і заходився їх посилати по двох, даючи їм владу над нечистими духами.
І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,
І наказав їм, щоб нічого не брали на дорогу, крім палиці самої, — ні хліба, ні торбини, ані грошей у гаманець;
а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.
щоб обувались у сандалі й не вдягались у дві одежі.
І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.
І говорив їм: "До якого б дому ви тільки зайшли, там перебувайте, аж поки не вийдете звідти.
А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“
А коли в якомусь місці вас не приймуть і не слухатимуть вас, то, виходивши звідтіль, обтрусіть порох із ваших підошов — на свідоцтво їм."
І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.
і виганяли численних бісів, а й намащували олією чимало хворих та оздоровлювали.
І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього.
І зачув цар Ірод, — бо ім'я його стало явним, — і казав, що Йоан Христитель воскрес із мертвих, тим то й чуда діються з-за нього.
Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.
Інші ж твердили: "То — Ілля!" — а ще інші: "То пророк — один із пророків!"
А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“
Зачувши про те Ірод, мовив: "То Йоан, якому голову я стяв; він устав із мертвих."
Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.
Бо той Ірод послав був схопити Йоана і зв'язав його в темниці з-за Іродіяди, жінки Филипа, свого брата, — бо оженився був з нею.
Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“
Йоан же казав Іродові: "Не личить тобі мати жінку брата твого."
А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.
Іродіяда ж лютилась на нього й убити його бажала, та не могла,
Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.
бо Ірод боявся Йоана, знаючи, що чоловік він був справедливий і святий, тож і беріг його. Слухаючи його, непокоївся він дуже, однак слухав його охоче.
Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,
Як же настав сприятливий день, коли то Ірод на день своїх народин споряджав бенкет для своїх вельмож, тисячників та знатних галилейських,
і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини: „Проси в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“
увійшла дочка тієї Іродіяди, танцювала й догодила Іродові та гостям. Цар сказав дівчині: "Проси в мене чого бажаєш, — я дам тобі!"
І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не попросиш, то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“
Ще й присягнув їй: "Чого б ти тільки в мене просила, — дам тобі, хоч би й половину мого царства."
Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю просити?“ А та відказала: „Голови Івана Христителя“.
Вийшла вона та й до своєї матері каже: "Чого маю просити?" Вона ж відповіла: "Голову Йоана Христителя!"
І зараз квапли́во вернулась вона до царя, і просила, говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“
І негайно, увійшовши притьмом до царя, попросила дівчина: "Хочу, щоб ти мені дав зараз же на полумиску голову Йоана Христителя."
І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.
Вельми засмутився цар, та з-за присяги та з огляду на гостей не хотів їй відмовити.
І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.
Тож послав цар відразу прибічника, наказавши йому принести голову Йоана. Пішов той, стяв його у в'язниці,
І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.
приніс його голову на полумиску й подав її дівчині, а дівчина дала її матері своїй.
А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.
Учні ж його, довідавшись про те, прийшли й узяли його тіло та поклали його у гробі.
І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.
Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали.
І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.
Він їм і каже: "Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи." Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити.
І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.
І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні.
І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.
Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх.
І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.
Вийшовши Ісус, побачив силу народу — і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало.
І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня.
А коли була вже пізня година, приступили до нього його учні й кажуть: "Місце самотнє тут, та й час уже пізній.
Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.
Відпусти їх, хай собі підуть в околишні слободи й села та куплять собі щось із'їсти."
А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“
А він у відповідь їм: "Дайте ви їм їсти." Ті йому й кажуть: "Чи не піти нам та купити хліба за двісті динаріїв і дати їм спожити?"
А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.
Він і же каже їм: "Скільки хлібів маєте? Підіть та подивіться." Розвідались вони і кажуть: "П'ять, ще й дві риби."
І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.
Тоді він повелів їм посадити всіх гуртками на моріжку.
І Він узяв п'ять хлібів та дві рибі, споглянув на небо, поблагословив, і поламав ті хліби́, і дав учням, щоб клали перед ними, і дві рибі на всіх поділив.
Узяв він п'ять хлібів і дві риби та й, поглянувши на небо, поблагословив, розломив хліби й став роздавати учням, щоб клали перед тими. А й дві риби розділив між усіма.
А з кусків позосталих та з риб назбирали дванадцять повних кошів.
І назбирали кусків хліба повних дванадцять кошиків, ще й рештки риби.
А тих, хто хліб споживав, було тисяч із п'ять чоловіка!
Тих же, що їли хліби, було п'ять тисяч чоловік!
І зараз звелів Своїм у́чням до чо́вна сідати, і на то́й бік попли́нути до Віфсаїди, раніше Його, поки Сам Він відпустить наро́д.
І відразу ж спонукав своїх учнів сідати в човен і плисти поперед нього на той бік до Витсаїди, — поки він відпустить народ.
І Він їх відпустив, та й пішов помолитись на го́ру.
Відпустивши ж їх, пішов на гору помолитись.
А як вечір настав, чо́вен був серед моря, а Він Сам один на землі.
Як настав вечір, човен був посеред моря, а він сам один на землі.
Коли ж Він побачив, як вони веслува́нням мордуються, — бо вітер їм був супроти́вний, — о четвертій сторо́жі вночі підійшов Він до них, по морю йдучи́, і хотів їх минути.
Коли ж побачив, як вони, веслувавши, втомились, — вітер бо їм був противний, — то близько четвертої сторожі ночі подався до них, простуючи морем, — хотів обминути їх.
А вони, як побачили, що йде Він по морю, поду́мали, що то мара́, та й стали кричати,
Вони ж, побачивши, як він ступає морем, гадали, що то примара, та й закричали.
бо Його всі побачили та налякались. А Він зараз до них обізвався й сказав їм: „Будьте смілі, — це Я, не лякайтесь!“
Усі бо уздріли його й занепокоїлись. Він же вмить заговорив до них, мовивши: "Будьте ж мужні: це я, не бійтесь!"
І ввійшов Він у чо́вен до них, і вітер затих. А вони здивувалися ду́же в собі,
І ввійшов до них у човен, — й ущух вітер. І вони в собі вельми здумілись, — понад міру,
бо не зрозуміли чуда про хліби́, бо серце їхнє було затверділе.
бо не розуміли чуда з хлібами — серце їхнє було нечуйне.
Перепливши ж вони, прибули́ в землю Генісаре́тську й прича́лили.
І, перепливши, прибули вони в землю Генезаретську й причалили.
І, як вони повихо́дили з чо́вна, люди зараз пізнали Його,
А коли вийшли з човна, люди зараз же його впізнали
і порозбігались по всій тій околиці, і стали на ложах недужих прино́сити, де тільки прочули були, що Він є.
і розбіглися по всій країні та почали приносити хворих на ліжках, де тільки чули, що він перебуває.
І куди тільки Він прибував — до сіл, чи до міст, чи до осе́ль, — клали недужих на майда́нах, і благали Його, щоб могли доторкну́тись хоч краю одежі Його. І хто тільки до Нього дото́ркувався, той був уздоро́влений!
І куди він тільки приходив, — у села чи міста, чи в слободи, — клали на майданах хворих і просили його про змогу бодай доторкнутися краю його одежі; і хто тільки торкавсь його, ставав здоровий.