Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Сучасний переклад
І сталось одно́го з тих днів, як навчав Він у храмі людей, та Добру Нови́ну звіщав, прийшли первосвященики й книжники з старшими,
Одного дня, коли Ісус навчав людей у дворі Храму, проповідуючи їм Благу Вість, до Нього підійшли головні священики, книжники й старійшини.
та й до Нього промовили, кажучи: „Скажи нам, якою вла́дою Ти чиниш оце? Або хто Тобі вла́ду цю дав?“
Вони запитали: «Скажи нам, чиєю владою Ти все це робиш? Хто дав Тобі владу таку?»
І промовив до них Він у відповідь: „Запитаю й Я вас одну річ, — і відповідайте Мені:
У відповідь Ісус сказав: «Я також хочу поставити вам запитання. Скажіть Мені: Іоанове хрещення прийшло від Господа чи від людей?»
Іванове хрищення з неба було́, чи від людей?“
Вони ж міркували собі й говорили: „Коли скажемо: „З неба“, відкаже: „Чого ж ви йому не повірили?“
Головні священики та книжники почали радитися поміж собою, що відповісти, міркуючи: «Якщо ми скажемо, що від Господа, то Він спитає: „Чому ж тоді ви не повірили Іоану?”
А як скажемо: „Від людей“, то всі люди камінням поб'ють нас, бо були переко́нані, що Іван — то пророк“.
А якщо скажемо, що від людей, то весь цей люд закидає нас камінням, адже вони вважають, що Іоан був справді пророком».
І вони відповіли, що не знають, ізвідки.
Тож вони відповіли: «Ми не знаємо, звідки прийшло Іоанове хрещення».
А Ісус відказав їм: „То й Я не скажу́ вам, якою вла́дою Я це чиню́“.
Тоді Ісус мовив до них: «Отож і Я вам не скажу, чиєю владою Я все це роблю».
І Він розповідати почав людям при́тчу оцю. „Один чоловік насадив виноградника, і віддав його винаря́м, та й відбув на час довший.
Після того Ісус розповів людям таку притчу: «Один чоловік посадив виноградник. Потім здав виноградник в оренду та й надовго вирушив у мандри.
А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб дали йому частку з плоді́в виноградника. Та побили його винарі, і відіслали ні з чим.
Як настала пора, він послав слугу до виноградарів, щоб одержати свою частку врожаю, але орендарі побили його й відіслали ні з чим.
І знову послав він до них раба і́ншого, а вони й того збили й знева́жили, — та й відіслали ні з чим.
Тоді господар послав іншого слугу, але виноградарі й того побили. Вони безсоромно познущалися з нього й прогнали його з порожніми руками.
І послав він ще третього, а вони й того зранили й вигнали.
Господар послав третього слугу, та вони й цього покалічили і вигнали геть.
Сказав тоді пан виноградника: „Що́ маю робити? Пошлю свого сина улю́бленого, — може його посоро́мляться“.
Тоді господар виноградника сказав собі: „Що ж мені робити? Мушу послати свого улюбленого сина. Може, вони хоч його поважатимуть”.
Винарі́ ж, як його вгледіли, міркували собі та казали: „Це спадкоє́мець; ходім, замордуймо його, щоб спа́дщина наша була́“.
Та побачивши господаревого сина, орендарі сказали одне одному: „Це спадкоємець! Давайте вб’ємо його, то й спадщина буде наша!”
І вони його вивели за виноградника, та й убили... Що́ ж зробить їм пан виноградника?
Тож вони викинули сина господаря з виноградника і вбили його. То що тепер власникові виноградника діяти з ними?
Він при́йде та й вигубить цих винарів, виноградника ж іншим віддасть“. Слухачі ж повіли́: „Нехай цього не станеться!“
Він піде та вб’є тих орендарів, а виноградник здасть в оренду іншим”».
Коли люди почули цю притчу, вони сказали: «Хай ніколи таке не трапиться!»
Коли люди почули цю притчу, вони сказали: «Хай ніколи таке не трапиться!»
А Він глянув на них та й сказав: „Що ж оце, що написане: „Камінь, що його будівничі відкинули, той нарі́жним став каменем!
Та Ісус пильно подивився на них і мовив: «Яке ж тоді значення того, що сказано у Святому Писанні:
„Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем?”
„Той камінь, що будівельники відкинули, став наріжним каменем?”
Кожен, хто впаде́ на цей камінь — розі́б'ється, а на кого він сам упаде́, — то розчавить його́“.
Той, хто впаде на цей камінь, розіб’ється, а на кого цей камінь впаде, той буде розчавлений».
А книжники й первосвященики руки на Нього хотіли накласти тієї години, але побоялись наро́ду. Бо вони розуміли, що про них Він цю притчу сказав.
Почувши цю притчу, головні священики й книжники зрозуміли, що Ісус говорить саме про них, та почали вигадувати, як би негайно схопити Його, але побоялися народу.
І вони слідкували за Ним, і підіслали підгля́дачів, які праведних із себе вдавали, щоб зловити на слові Його, і Його видати урядові й вла́ді намісника.
Юдейські лідери пильно стежили за Ісусом Христом, намагаючись зловити Його на слові. Вони підіслали до Нього вивідників, які удавали з себе праведників, аби спровокувати Ісуса та мати підстави віддати Його до рук намісника, який мав владу зарештувати Христа.
І вони запитали Його та сказали: „Учителю, знаємо ми, що Ти добре говориш і навчаєш, і не дивишся на обли́ччя, але наставляєш на Божу дорогу правдиво.
Тож вони сказали Йому: «Вчителю, ми знаємо, що усе, що Ти говориш і вчиш, є істиною, не зважаючи, хто Тебе слухає, бо не дивишся на чин та звання людей. Ти правдиво наставляєш на шлях Божий.
Чи годи́ться давати податок для ке́саря, чи ні?“
Тож скажи нам, чи то справедливо для нас сплачувати податки цезареві, чи ні?»
Знаючи ж їхню хитрість, сказав Він до них: „Чого ви Мене випробо́вуєте?
Їхні підступні наміри були відомі Ісусові, тож Він на те відповів:
Покажіте дина́рія Мені. Чий образ і напис він має?“ Вони відказали: „Кесарів“.
«Покажіть Мені динар. Хто тут зображений й чиє ім’я викарбоване на монеті?» Вони відповіли: «Цезареве».
А Він їм відказав: „Тож віддайте ке́сареве — ке́сареві, а Богові — Боже!“
Тоді Ісус і каже: «Тож віддайте цезарю — цезареве, а Богу — Боже».
І не могли вони перед людьми́ зловити на слові Його. І дивува́лись вони з Його відповіді, та й замовкли.
Почувши таку відповідь, вивідники не могли схопити Його за те, що Він говорить перед людьми й, вражені його словами, вони замовкли.
І підійшли дехто із саддукеїв, що твердять, ніби немає воскресі́ння, і запитали Його,
Декілька саддукеїв (вони стверджують, буцімто ніякого воскресіння з мертвих не буде взагалі) прийшли до Ісуса й спитали Його:
та сказали: „Учителю, Мойсей написав нам: „Як умре кому брат, який має дружи́ну, а помре бездітний, — то нехай його брат візьме дружи́ну, і відно́вить насіння для брата свого“.
«Вчителю, Мойсей заповів нам: „Якщо чоловік помре бездітний, то його брат мусить взяти шлюб з жінкою померлого і народити з нею дітей, аби продовжити рід свого брата”.[67]
Було ж сім братів. І перший, узявши дружи́ну, бездітний умер.
От було собі семеро братів. Перший одружився і скоро помер, не залишивши дітей.
І другий узяв був ту дружи́ну, та й той вмер бездітний.
Тож другий брат узяв шлюб із тією жінкою та також помер бездітним.
І третій узяв був її, так само й усі се́меро, — і вони дітей не позоставили, та й повмирали.
Те ж саме трапилося й з третім, а потім і з усіма сімома — вони померли, не залишивши дітей.
А в воскресі́нні котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружину її“.
Отже, в майбутньому житті, після воскресіння, чиєю дружиною вона буде, адже всі семеро мали шлюб з тією жінкою?»
Ісус же промовив у відповідь їм: „Женяться й заміж виходять сини цього віку.
Ісус відповів їм: «Люди в цьому житті одружуються.
А ті, що будуть достойні того віку й воскресі́ння з мертвих, — не будуть ні женитись, ні заміж вихо́дити,
Але ті, кого Бог визнає гідними ввійти у вічне життя й воскресіння з мертвих, не одружуватимуться.
ні вмерти вже не можуть, бо рівні вони ангола́м, і вони сини Божі, синами воскресі́ння бувши.
Вони будуть подібні до Ангелів і не зможуть більше вмерти. Вони — діти Божі, оскільки Господь воскресив їх з мертвих.
А що мертві встають, то й Мойсей показав — при кущі, — коли він назвав Господа „Богом Авраамовим, і Богом Ісаковим, і Богом Якововим“.
Мойсей, в історії про палаючий кущ, [68] ясно показав, що мертві воскресають, коли назвав Господа „Богом Авраама, Богом Ісаака і Богом Якова”.[69]
Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть.“
Тобто Господь є Богом живих, а не мертвих. Всі вони все ще живі для Господа».
Дехто ж із книжників відповіли та сказали: „Учителю, — Ти добре сказав!“
Деякі з книжників промовили: «Добре сказано, Вчителю!»
І вже не насмілювалися питати Його ні про що́.
І відтоді ніхто не наважувався Ісуса про щось питати.
І сказав Він до них: „Як то кажуть, що Христос син Давидів?
Тоді Ісус запитав книжників: «Чому деякі люди стверджують, що Христос — Син Давидів?
Таж Давид сам говорить у книзі Псалмів: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене,
Адже сам Давид сказав у книзі Псалмів:
„Господь Бог мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх [70]””.
„Господь Бог мовив до Господа мого: „Сядь по праву руку від Мене, доки не покладу Я ворогів Твоїх до ніг Твоїх [70]””.
поки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
Отже, Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“
Тобто сам Давид називав Христа „Господом” своїм. То як же Він може бути Сином Давидовим?»
І, як увесь наро́д слухав, Він промовив до учнів Своїх:
Поки всі слухали, Ісус сказав Своїм учням:
„Стережіться книжників, що хочуть у довгих одежах ходити, і люблять привіти на ринках, і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на бенке́тах,
«Стережіться книжників: вони люблять походжати в довгому вбранні, виглядаючи важливо. Вони полюбляють, щоб їх шанобливо вітали на базарах, й щоб у них були найповажніші місця в синагогах і найпочесніші місця на бенкетах.