Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Синодальный перевод
І прибув він у Де́рвію й Лі́стру. І ото був там один учень, на ім'я́ Тимофій, син наве́рненої однієї юде́янки, а ба́тько був ге́ллен.
Дошёл он до Дервии и Листры. И вот, там был некоторый ученик, именем Тимофей, которого мать была Иудеянка уверовавшая, а отец Еллин,
Добре свідо́цтво про нього давали брати, що були в Лі́стрі та в Іконі́ї.
и о котором свидетельствовали братия, находившиеся в Листре и Иконии.
Павло захотів його взяти з собою, — і, взявши, обрізав його через юдеїв, що були в тих місцях, бо всі знали про батька його, що був ге́ллен.
Его пожелал Павел взять с собою; и, взяв, обрезал его ради Иудеев, находившихся в тех местах; ибо все знали об отце его, что он был Еллин.
Як міста ж перехо́дили, то їм передавали, щоб вони берегли оті постано́ви, які видали в Єрусалимі апо́столи та старші.
Проходя же по городам, они предавали верным соблюдать определения, постановленные Апостолами и пресвитерами в Иерусалиме.
А Церкви́ змі́цнювалися в вірі, і щоденно зростали кі́лькістю.
И церкви утверждались верою и ежедневно увеличивались числом.
А що Дух Святий їм не звелів провіщати слово в Азії, то вони перейшли через Фрігію та через країну гала́тську.
Пройдя через Фригию и Галатийскую страну, они не были допущены Духом Святым проповедовать слово в Асии.
Дійшовши ж до Мі́зії, хотіли піти до Віті́нії, та їм не дозволив Дух Ісусів.
Дойдя до Мисии, предпринимали идти в Вифинию; но Дух не допустил их.
І Павлові з'явилось видіння вночі: якийсь македо́нянин став перед ним і благав його, кажучи: „Прийди в Македо́нію, і нам поможи!“
И было ночью видение Павлу: предстал некий муж, Македонянин, прося его и говоря: приди в Македонию и помоги нам.
Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македо́нію, зрозумівши, що Госпо́дь нас покликав звіщати їм Єва́нгелію.
После сего видения, тотчас мы положили отправиться в Македонию, заключая, что призывал нас Господь благовествовать там.
Тож відпливши з Троа́ди, прибули́ ми навпрост у Самотра́кію, а другого дня до Неа́поля,
Итак, отправившись из Троады, мы прямо прибыли в Самофракию, а на другой день в Неаполь,
звідтіля ж у Фили́пи, що є перше місто-осада в тій частині Македонії. І пробули́ ми в цім місті днів кілька.
оттуда же в Филиппы: это первый город в той части Македонии, колония. В этом городе мы пробыли несколько дней.
Дня ж суботнього вийшли ми з міста над річку, де, за звича́єм, було місце молитви, і, посідавши, розмовляли з жінками, що посхо́дились.
В день же субботний мы вышли за город к реке, где, по обыкновению, был молитвенный дом, и, сев, разговаривали с собравшимися там женщинами.
Прислуха́лася й жінка одна, що звалася Лі́дія, купчиха кармази́ном з міста Тіяті́р, що Бога вона шанувала. Господь же їй серце відкрив, щоб уважати на те, що Павло говорив.
И одна женщина из города Фиатир, именем Лидия, торговавшая багряницею, чтущая Бога, слушала; и Господь отверз сердце её внимать тому, что говорил Павел.
А коли охристилась вона й її дім, то благала нас, кажучи: „Якщо ви признали, що вірна я Господе́ві, то прийдіть до госпо́ди моєї й живіть“. І змусила нас.
Когда же крестилась она и домашние её, то просила нас, говоря: если вы признали меня верною Господу, то войдите в дом мой и живите у меня. И убедила нас.
І сталось, як ми йшли на молитву, то нас перестріла служни́ця одна, що мала віщу́нського духа, яка ворожби́тством давала великий прибу́ток панам своїм.
Случилось, что, когда мы шли в молитвенный дом, встретилась нам одна служанка, одержимая духом прорицательным, которая через прорицание доставляла большой доход господам своим.
Вона йшла слідкома́ за Павлом та за нами, і кричала, говорячи: „Оці люди — це раби Всеви́шнього Бога, що вам провіщають дорогу спасі́ння!“
Идя за Павлом и за нами, она кричала, говоря: сии человеки — рабы Бога Всевышнего, которые возвещают нам путь спасения.
І багато днів вона це робила. І обуривсь Павло, і, обернувшись, промовив до духа: „У Ім'я́ Ісуса Христа велю я тобі — вийди з неї!“ І того ча́су той вийшов.
Это она делала много дней. Павел, вознегодовав, обратился и сказал духу: именем Иисуса Христа повелеваю тебе выйти из неё. И дух вышел в тот же час.
А пани її, бачивши, що пропала надія на їхній прибу́ток, схопи́ли Павла й Силу, і потягли їх на ринок до старши́х.
Тогда господа её, видя, что исчезла надежда дохода их, схватили Павла и Силу и повлекли на площадь к начальникам.
Коли ж їх привели́ до начальників, то сказали: „Ці люди, юдеї, наше місто бунтують,
И, приведя их к воеводам, сказали: сии люди, будучи Иудеями, возмущают наш город
і навчають звича́їв, яких нам, римля́нам, не годиться приймати, ані вико́нувати“.
и проповедуют обычаи, которых нам, Римлянам, не следует ни принимать, ни исполнять.
І на́товп піднявся на них. А начальники здерли одежу із них, та звеліли їх рі́зками сі́кти.
Народ также восстал на них, а воеводы, сорвав с них одежды, велели бить их палками
І, завдавши багато їм ран, посадили в в'язницю, наказавши в'язничному дозо́рцеві, щоб їх пильно стеріг.
и, дав им много ударов, ввергли в темницу, приказав темничному стражу крепко стеречь их.
Одержавши такого нака́за, той їх повкида́в до внутрішньої в'язниці, а їхні но́ги забив у коло́ди.
Получив такое приказание, он ввергнул их во внутреннюю темницу и ноги их забил в колоду.
А півні́чної пори Павло й Сила молилися, і Богові співали, а ув'я́знені слухали їх.
Около полуночи Павел и Сила, молясь, воспевали Бога; узники же слушали их.
І ось на́гло повстало велике трясі́ння землі, аж основи в'язни́чні були захита́лися! І повідчинялися зараз усі двері, а кайда́ни з усіх поспада́ли.
Вдруг сделалось великое землетрясение, так что поколебалось основание темницы; тотчас отворились все двери, и у всех узы ослабели.
Як прокинувся ж сторож в'язничний, і побачив відчинені двері в'язниці, то витяг меча та й хотів себе вбити, мавши думку, що повтікали ув'я́знені.
Темничный же страж, пробудившись и увидев, что двери темницы отворены, извлёк меч и хотел умертвить себя, думая, что узники убежали.
А Павло́ скрикнув голосом гучни́м, говорячи: „Не чини собі жодного зла, бо всі ми ось тут!“
Но Павел возгласил громким голосом, говоря: не делай себе никакого зла, ибо все мы здесь.
Зажадавши ж той світла, уско́чив, і тремтячий припав до Павла та до Сили.
Он потребовал огня, вбежал в темницу и в трепете припал к Павлу и Силе,
І вивів їх звідти й спитав: „Добро́дії! Що треба робити мені, щоб спасти́ся?“
и, выведя их вон, сказал: государи мои! что мне делать, чтобы спастись?
А вони відказали: „Віруй в Господа Ісуса, — і будеш спасе́ний ти сам та твій дім“.
Они же сказали: веруй в Господа Иисуса Христа, и спасёшься ты и весь дом твой.
І Слово Господнє звіщали йому та й усім, хто був у домі його.
И проповедали слово Господне ему и всем, бывшим в доме его.
І сторож забрав їх того ж ча́су вночі, їхні рани обмив, — і охристився негайно він сам та його всі домашні.
И, взяв их в тот час ночи, он омыл раны их и немедленно крестился сам и все домашние его.
І він їх запровадив до дому свого, і поживу поставив, і радів із усім домом своїм, що ввірував у Бога.
И, приведя их в дом свой, предложил трапезу и возрадовался со всем домом своим, что уверовал в Бога.
А коли настав день, то прислали начальники слугполіційних, наказуючи: „Відпусти тих людей!“
Когда же настал день, воеводы послали городских служителей сказать: отпусти тех людей.
І сказав той в'язничний дозорець слова́ ці Павлові: що прислали начальники, щоб вас відпустити. „Отож, вийдіть тепер та й з ми́ром ідіть!“
Темничный страж объявил о сём Павлу: воеводы прислали отпустить вас; итак, выйдите теперь и идите с миром.
А Павло відказав їм: „Нас, римля́н, незасуджених, рі́зками сікли прилю́дно, і до в'язниці всадили, а тепер нас таємно виводять? Але ні! Хай вони самі при́йдуть, та й виведуть нас!“
Но Павел сказал к ним: нас, Римских граждан, без суда всенародно били и бросили в темницу, а теперь тайно выпускают? нет, пусть придут и сами выведут нас.
Ці ж слова поліційні слуги доне́сли начальникам. А ті налякались, почувши, що римля́ни вони.
Городские служители пересказали эти слова воеводам, и те испугались, услышав, что это Римские граждане.
І прийшли, та їх перепросили, а вивівши, благали, щоб із міста пішли.
И, придя, извинились перед ними и, выведя, просили удалиться из города.