Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Переклад Огієнка
Синодальный перевод
А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.
Когда решено было плыть нам в Италию, то отдали Павла и некоторых других узников сотнику Августова полка, именем Юлию.
І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.
Мы взошли на Адрамитский корабль и отправились, намереваясь плыть около Асийских мест. С нами был Аристарх, Македонянин из Фессалоники.
А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
На другой день пристали к Сидону. Юлий, поступая с Павлом человеколюбиво, позволил ему сходить к друзьям и воспользоваться их усердием.
А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.
Отправившись оттуда, мы приплыли в Кипр, по причине противных ветров,
Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.
и, переплыв море против Киликии и Памфилии, прибыли в Миры Ликийские.
І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.
Там сотник нашёл Александрийский корабль, плывущий в Италию, и посадил нас на него.
І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.
Медленно плавая многие дни и едва поровнявшись с Книдом, по причине неблагоприятного нам ветра, мы подплыли к Криту при Салмоне.
І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.
Пробравшись же с трудом мимо него, прибыли к одному месту, называемому Хорошие Пристани, близ которого был город Ласея.
А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
Но как прошло довольно времени, и плавание было уже опасно, потому что и пост уже прошёл, то Павел советовал,
говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.
говоря им: мужи! я вижу, что плавание будет с затруднениями и с большим вредом не только для груза и корабля, но и для нашей жизни.
Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.
Но сотник более доверял кормчему и начальнику корабля, нежели словам Павла.
А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.
А как пристань не была приспособлена к зимовке, то многие давали совет отправиться оттуда, чтобы, если можно, дойти до Финика, пристани Критской, лежащей против юго-западного и северо-западного ветра, и там перезимовать.
А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
Подул южный ветер, и они, подумав, что уже получили желаемое, отправились, и поплыли поблизости Крита.
Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.
Но скоро поднялся против него ветер бурный, называемый эвроклидон.
А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.
Корабль схватило так, что он не мог противиться ветру, и мы носились, отдавшись волнам.
І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.
И, набежав на один островок, называемый Клавдой, мы едва могли удержать лодку.
Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.
Подняв её, стали употреблять пособия и обвязывать корабль; боясь же, чтобы не сесть на мель, спустили парус и таким образом носились.
А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,
На другой день, по причине сильного обуревания, начали выбрасывать груз,
а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.
а на третий мы своими руками побросали с корабля вещи.
А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.
Но как многие дни не видно было ни солнца, ни звёзд и продолжалась немалая буря, то наконец исчезала всякая надежда к нашему спасению.
А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.
И как долго не ели, то Павел, став посреди них, сказал: мужи! надлежало послушаться меня и не отходить от Крита, чем и избежали бы сих затруднений и вреда.
А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.
Теперь же убеждаю вас ободриться, потому что ни одна душа из вас не погибнет, а только корабль.
Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,
Ибо Ангел Бога, Которому принадлежу я и Которому служу, явился мне в эту ночь
та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.
и сказал: «не бойся, Павел! тебе должно предстать пред кесаря, и вот, Бог даровал тебе всех плывущих с тобою».
Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
Посему ободритесь, мужи, ибо я верю Богу, что будет так, как мне сказано.
І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.
Нам должно быть выброшенными на какой-нибудь остров.
А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
В четырнадцатую ночь, как мы носимы были в Адриатическом море, около полуночи корабельщики стали догадываться, что приближаются к какой-то земле,
І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
и, вымерив глубину, нашли двадцать сажен; потом на небольшом расстоянии, вымерив опять, нашли пятнадцать сажен.
І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.
Опасаясь, чтобы не попасть на каменистые места, бросили с кормы четыре якоря, и ожидали дня.
А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,
Когда же корабельщики хотели бежать с корабля и спускали на море лодку, делая вид, будто хотят бросить якоря с носа,
то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“
Павел сказал сотнику и воинам: если они не останутся на корабле, то вы не можете спастись.
Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.
Тогда воины отсекли верёвки у лодки, и она упала.
А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
Перед наступлением дня Павел уговаривал всех принять пищу, говоря: сегодня четырнадцатый день, как вы, в ожидании, остаётесь без пищи, не вкушая ничего.
Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“
Потому прошу вас принять пищу: это послужит к сохранению вашей жизни; ибо ни у кого из вас не пропадёт волос с головы.
А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.
Сказав это и взяв хлеб, он возблагодарил Бога перед всеми и, разломив, начал есть.
Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.
Тогда все ободрились и также приняли пищу.
А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.
Было же всех нас на корабле двести семьдесят шесть душ.
І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
Насытившись же пищею, стали облегчать корабль, выкидывая пшеницу в море.
А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.
Когда настал день, земли не узнавали, а усмотрели только некоторый залив, имеющий отлогий берег, к которому и решились, если можно, пристать с кораблём.
Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.
И, подняв якоря, пошли по морю и, развязав рули и подняв малый парус по ветру, держали к берегу.
Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.
Попали на косу, и корабль сел на мель. Нос увяз и остался недвижим, а корма разбивалась силою волн.
Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.
Воины согласились было умертвить узников, чтобы кто-нибудь, выплыв, не убежал.
Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,
Но сотник, желая спасти Павла, удержал их от сего намерения, и велел умеющим плавать первым броситься и выйти на землю,