Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Турконяка
Того ж дня Ісус вийшов з дому й сів на березі озера.
Того дня Ісус вийшов з дому і сидів біля моря;
Навколо Нього зібрався величезний натовп, тому Він увійшов у човен і сів там, а люди залишилися на березі.
і зібралося біля Нього безліч людей; Він увійшов у човен і сів, а всі люди стояли на березі.
Він багато чого навчав їх, розмовляючи притчами.
Він сказав: «Вийшов селянин і заходився сіяти.
Він сказав: «Вийшов селянин і заходився сіяти.
І Він багато розповідав їм притчами, кажучи: Ось вийшов сіяч сіяти.
Коли він розкидав зерно, то деяке впало край дороги; налетіли птахи і склювали його.
І коли сіяв, одне зерно впало при дорозі, і прилетіли птахи та визбирали його.
Інші зерна впали на кам’янистий ґрунт, де землі було мало. Вони швидко проросли, оскільки лежали неглибоко,
Інше впало на кам’янистий ґрунт, де не було багато землі, і швидко зійшло, бо не мало глибокої землі,
та коли зійшло сонце, то обпекло паростки, і вони засохли, бо не мали глибокого коріння.
а як піднялося сонце, — зів’яло і, не маючи кореня, засохло.
Інші зерна впали серед теренів, що вигналися й задушили паростки.
Інше впало в терня, а терня виросло й заглушило його.
Ще інше зерно впало на добру землю й проросло, і вродило у сто, шістдесят, та тридцятеро разів більше від посіяного.
А інше впало на добру землю і давало плід: одне в сто, одне в шістдесят, одне в тридцять разів.
Ісусові учні підійшли до Нього й запитали: «Чому Ти притчами розмовляєш з людьми?»
Підійшовши, учні запитали Його: Чому Ти говориш до них притчами?
У відповідь Ісус мовив до них: «Тільки вам дано знати таємниці Царства Божого, а їм — не дано.
А Він у відповідь сказав їм: Бо вам дано пізнати таємниці Царства Небесного, а їм не дано.
Адже хто має розуміння, тому додасться ще більше, й він матиме надмірно, а хто не має, в того відніметься і той дріб’язок, що йому належить.
Адже хто має, тому дасться, і матиме понад міру, а хто не має, то й те, що має, буде забране від нього.
Я говорю до них притчами, бо вони, дивлячись, не бачать, а слухаючи, не чують і не розуміють.
Я тому говорю до них притчами, що, дивлячись, вони не бачать, а слухаючи, — не чують і не розуміють;
В цих людях справджується пророцтво Ісаї:
„Ви, люди, будете слухати і почуєте, але не зрозумієте, будете дивитися й побачите, але не зрозумієте, що бачили.
„Ви, люди, будете слухати і почуєте, але не зрозумієте, будете дивитися й побачите, але не зрозумієте, що бачили.
і збувається щодо них пророцтво Ісаї, в якому говориться: Слухом будете чути, та не зрозумієте, і вдивляючись, будете дивитися, та не побачите.
Бо серце людей цих зачерствіло, майже зовсім не чують їх вуха, позаплющували вони очі свої. Інакше вони могли б побачити очима своїми, почути вухами своїми, зрозуміти серцем, і повернутися до Мене, тоді б Я їх зцілив”.
Адже серце цього народу огрубіло, і вухами недочувають, і очі свої замружили, аби не побачити очима і не почути вухами; та й серцем не зрозуміли і не навернулися, щоб Я зцілив їх.
Блаженні очі ваші, бо вони бачать, а вуха — бо чують.
Ваші ж очі та ваші вуха блаженні, бо бачать і чують.
Істинно кажу вам: чимало пророків і праведників хотіли б побачити те, що ви бачите, але не бачили, хотіли б почути те, що ви чуєте, але не почули».
Запевняю вас, що багато пророків і праведників бажали бачити те, що ви бачите, але не бачили; і чути хотіли те, що ви чуєте, але не чули.
Ось що означає зерно, що впало при дорозі. До кожного, хто чує Слово про Царство Боже та не розуміє його, приходить лукавий і віднімає посіяне у нього в серці.
До кожного, хто слухає слово про Царство, та не розуміє, приходить лукавий і викрадає посіяне в його серці; це те, що посіяне при дорозі.
Інші люди, як зерна, що впали у кам’янистий ґрунт: коли вони чують Слово, то одразу й з радістю сприймають його.
А посіяне на кам’янистому — це той, хто слухає слово і відразу з радістю його приймає,
Але вони не мають міцного коріння, і їх вистачає ненадовго. Коли починаються гоніння чи переслідування через Слово, вони швидко зрікаються своєї віри.
але, не маючи в собі кореня, він є непостійний, і коли настають труднощі або переслідування за слово, він відразу спокушується.
Зерно, що впало серед теренів — це ті, хто чують Слово, але щоденні турботи та спокуса багатства душать Слово, і воно не дає плодів.[39]
Посіяне в тернях — це той, хто слухає слово, але клопоти віку та омана багатства заглушають те слово, і воно залишається без плоду.
А зерно, що впало на добру землю — це ті, хто чують і розуміють Слово. Вони приносять щедрий врожай: у сто, шістдесят і тридцятеро разів більший від посіяного».
А посіяне в добру землю — це той, хто слухає слово і розуміє, тому приносить плід — один родить у сто разів, інший — у шістдесят, а ще інший — у тридцять.
І розповів Ісус їм іншу притчу: «Царство Боже подібне до людини, яка посіяла добре зерно на своєму полі.
Іншу притчу подав їм, кажучи: Подібне Царство Небесне до людини, яка посіяла добірне насіння на своєму полі.
Та коли всі спали, прийшов ворог, посіяв бур’ян серед пшениці та й пішов собі.
Коли люди спали, прийшов ворог, посіяв кукіль серед пшениці, та й пішов.
Коли посіяне виросло й викинуло колосся, бур’ян також виріс.
А як зійшло збіжжя і дало колос, тоді ж з’явився і кукіль.
Слуги господаря прийшли до нього й питають: „Пане, ти посіяв добре зерно. То чому ж бур’ян виріс серед поля?”
Тож прийшли слуги господаря і сказали йому: Пане, хіба не добірне насіння ти сіяв на своєму полі? Звідки ж узявся кукіль?
Тоді він їм відповів: „Це ворог зробив”. Слуги кажуть йому: „Може, ми підемо й виполемо бур’ян?”
А він сказав їм: Людина-ворог це зробила. І кажуть йому раби: Хочеш, щоб ми пішли й випололи його?
„Ні, — відповідає хазяїн, — бо ви при тому вирвете і пшеницю.
Він же сказав: Ні, щоб ви часом, виполюючи кукіль, не повиривали разом з ним і пшениці.
Нехай ростуть разом аж до жнив”. Тоді я скажу женцям: „Збирайте спершу бур’ян та зв’язуйте його в снопи, щоб спалити, а пшеницю складайте до клуні”».
Залиште, щоб і те, і друге разом росло до жнив, а під час жнив скажу женцям: зберіть спершу кукіль та пов’яжіть його в снопи, аби спалити його, а пшеницю зберіть до моєї клуні.
Ісус розповів їм іще одну притчу: «Царство Боже подібне до гірчичного зернятка, яке чоловік посадив на своєму полі.
Іншу притчу подав їм, кажучи: Царство Небесне подібне до зерна гірчиці, що його людина взяла, та й посіяла на своєму полі;
Воно є найменшою зерниною, але коли воно пускає паросток і виростає, то стає найбільшою рослиною серед усієї городини, неначе дерево — з такими розлогими гілками, що навіть птахи можуть гніздитися в її вітті».
воно, хоч і найменше з усіх зерен, та коли виросте, стає більшим за всю городину і стає деревом, так що прилітають птахи небесні й гніздяться на його гілках.
Ще одну притчу розповів Ісус: «Царство Небесне подібне до дрібки дріжджів, які жінка змішує з трьома мірками борошна і залишає так, поки все тісто зійде».
Іншу притчу навів їм: Царство Небесне подібне до закваски, що її жінка взяла й поклала до трьох мірок [1] борошна, поки все вкисло.
Ісус про все говорив притчами до людей. Не було нічого, про що б Він мовив, не використовуючи притчі, щоб могло збутися сказане устами пророка:
«Я говоритиму притчами і відкрию таємне, що було приховане із дня створення світу».
«Я говоритиму притчами і відкрию таємне, що було приховане із дня створення світу».
Усе це промовляв Ісус людям у притчах, а без притчі нічого їм не говорив,
щоби збулося сказане через пророка, який говорив: Відкрию уста Мої в притчах, виявлю сховане від початку світу!
Тоді Ісус відпустив натовп і пішов додому. Підійшли учні до Нього й попросили: «Поясни нам притчу про бур’ян у полі».
Відпустивши натовп, Він прийшов у дім. І підійшли до Нього учні Його, кажучи: Роз’ясни нам притчу про польовий кукіль.
І промовив Він у відповідь: «Той, хто сіє добре зерно, — то Син Людський.
Він же, відповідаючи, сказав: Той, Хто сіє добірне насіння, — це Син Людський,
Поле — то світ. Добре зерно — то сини Царства Божого. Бур’ян — то сини лукавого.
а поле — це світ; добірне ж насіння — це сини Царства; кукіль — це сини лукавого;
Ворог, що посіяв його — диявол. Жнива — то кінець світу. Женці — то Ангели.
ворог, що його посіяв, — це диявол; жнива — це кінець світу, а женці — це ангели.
Отже, як збирають бур’ян і спалюють його у вогні, так буде і при кінці світу.
Отже, як збирають кукіль і палять у вогні, так буде при кінці світу:
Син Людський пошле Своїх Ангелів, і вони зберуть з Його Царства всіх, хто примушує людей грішити, й тих, хто чинить зло, і повкидають їх до вогняної печі, і буде чутне там волання людське і скрегіт зубів від болю.
Син Людський пошле Своїх ангелів, які зберуть з Його Царства всі спокуси й тих, хто чинить беззаконня,
і вкинуть їх у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.
Тоді праведники, мов сонце, засяють у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає».
Тоді праведні засяють, як сонце, у Царстві Отця Свого. Хто має вуха, нехай слухає.
«Царство Боже подібне до скарбу, схованого у полі. Чоловік знайшов його і знову заховав. І він був такий щасливий, що пішов та й продав усе, що мав, аби придбати собі те поле.
Царство Небесне подібне до скарбу, схованого в полі, який людина, знайшовши, ховає і з тієї радості йде та продає все, що має, і купує те поле.
Царство Небесне також нагадує купця, який розшукує гарні перли.
Ще Царство Небесне подібне до людини, — до купця, який шукає гарних перлин;
Коли він побачив дуже цінну перлину, то пішов і продав усе, що мав, і придбав її.
знайшовши одну дорогоцінну перлину, іде, продає все, що має, і купує її.
Царство Боже також подібне до закинутого в озеро невода, до якого потрапило багато різної риби.
Царство Небесне подібне також до закинутого в море невода, який назбирав усякої всячини,
Коли він заповнився, рибалки витягли його на берег, сіли й відібрали велику рибу до кошиків своїх, а малу повикидали.
а коли він наповниться, його витягнуть на берег та, сівши, виберуть усе добре до посудин, а непридатне викинуть геть.
Так буде й при кінці світу. Ангели прийдуть, відділять негідних від праведників і повкидають лихих до вогняної печі. І буде чути там плач людський і скрегіт зубів від болю».
Так буде при кінці віку: вийдуть ангели і відділять злих з-поміж праведних,
і їх повкидають у вогняну піч; там буде плач і скрегіт зубів.
Тоді Ісус запитав Своїх учнів: «Чи розумієте ви все це?» Вони відповіли Йому: «Так, розуміємо».
[Каже їм Ісус]: Чи зрозуміли це все? Відповідають Йому: Так.
І мовив Він: «Тому кожен законник, який дізнався про Царство Небесне, отримав нове знання. Він подібний до того господаря, який дістає з комори як старі, так і нові речі».
Він же сказав їм: Тому-то кожний книжник, котрий навчений про Царство Небесне, подібний до людини-господаря, яка витягає зі своєї скарбниці нове і старе.
Коли Ісус скінчив розповідати притчі, то вирушив звідти. Прийшовши до Свого рідного міста, Він навчав людей в синагозі, і всі дивувалися: «Звідки цей Чоловік володіє такою мудрістю та силою, що дива такі підвладні рукам Його?
Коли закінчив Ісус ці притчі, Він пішов звідти.
Прийшовши на Свою батьківщину, Він навчав їх у їхній синагозі, так що дивувалися вони й говорили: Звідки в Нього ця мудрість і сила?
Хіба ж Він не син тесляра? Чи ж не матір Його Марією звати, а братів — Яковом, Йосипом, Симоном і Юдою?
Хіба Він не син теслі? Хіба не Його мати зветься Марією, а брати Його — Яків, Йосиф, Симон і Юда?
Чи не Його сестри ось тут серед нас? То звідки ж у Нього сила робити все це?»
Хіба Його сестри не всі між нами? Тож звідки у Нього це все?
Земляки не бажали сприймати Його, але Ісус мовив до них: «Немає пророка без пошани, хіба що в його рідному місті або ж у своєму домі».
І вони спокушувалися Ним. Ісус же сказав їм: Пророк не буває без пошани, — хіба тільки на своїй батьківщині та у своєму домі.