Вітаю тебе на нашому сайті, де ми досліджуємо Святе Письмо! Ласкаво просимо!
Нехай твоя подорож у світ Біблії буде захоплюючою та надихаючою!
Ти можеш змінити мову читання: ru en
Паралельне читання
Сучасний переклад
Переклад Турконяка
На той час до царя Ірода, правителя Ґалилеї, дійшла чутка про Ісуса.
На той час тетрарх [1] Ірод почув про Ісуса
Він сказав своїм слугам: «Я вважаю, що цей Чоловік й насправді є Іоаном Хрестителем, який повстав із мертвих і тому має таку чудодійну силу».
і сказав своїм слугам: Це Іван Хреститель; він воскрес із мертвих, і тому чудеса діють у ньому!
Іще раніше Ірод схопив Іоана, закував його в кайдани й кинув до в’язниці. І зробив він це, щоб задовольнити Іродіаду, яка була дружиною Іродового брата Пилипа, але пізніше Ірод узяв з нею шлюб.
Оскільки Ірод, схопивши Івана, зв’язав його й посадив до в’язниці через Іродіяду, дружину свого брата Филипа,
Іоан попереджав Ірода: «Не годиться тобі жити з Іродіадою». Але ж Ірод не слухався Іоана, й хотів убити його, однак боявся людей, бо народ вважав Іоана пророком.
бо Іван говорив йому: Не годиться тобі її мати!
За ці слова Ірод хотів вбити його, та боявся народу, тому що Івана вважали пророком.
Та коли настав день народження Ірода, дочка Іродіади танцювала перед ним і гостями та так догодила йому, що він пообіцяв виконати будь-яке її бажання.
Коли був день народження Ірода, дочка Іродіяди танцювала серед гостей і сподобалася Іродові;
він з клятвою пообіцяв їй дати те, чого тільки не попросить.
Мати навчила її сказати: «Подай мені голову Іоана Хрестителя на тарілці».
Вона ж, намовлена своєю матір’ю, сказала: Дай мені тут на полумиску голову Івана Хрестителя!
Цар дуже засмутився, але вже дав обіцянку в присутності своїх гостей, які сиділи за столом, тож наказав виконати прохання дівчини.
Цар засмутився, але через клятву й тих, які сиділи, наказав дати,
Він послав людей до в’язниці, щоб ті стяли голову Іоанові.
тож послав стяти голову Іванові у в’язниці.
Голову Іоана принесли на тарілці й віддали дівчині, а та віднесла її своїй матері.
Голову принесли на полумиску та подали дівчині, а вона віднесла своїй матері.
Почувши про це, прийшли учні Іоанові, забрали тіло його й поховали. Потім вони пішли до Ісуса й розповіли про все, що сталося.
І прийшли його учні, взяли тіло, поховали його та пішли й сповістили Ісуса.
Довідавшись про смерть Іоана, Ісус поплив на човні до безлюдного місця, щоб побути на самоті. Та коли люди дізналися, де Він, то послідували за Ним зі своїх міст.
Почувши це, Ісус відплив звідти човном у безлюдне місце й усамітнився; довідавшись про те, багато людей пішло за Ним пішки з міст.
Коли Ісус вийшов із човна на берег і побачив великий натовп, то був сповнений жалю до цих людей і зцілив хворих, яких вони привели з собою.
Вийшовши, [Ісус] побачив багатьох людей, змилосердився над ними і оздоровив їхніх хворих.
Наближався вечір. Ісусові учні прийшли до Нього й сказали: «Це місце безлюдне, і вже досить пізно. Відпусти людей, щоб вони змогли піти по селах і придбати собі якоїсь їжі».
А як звечоріло, підійшли до Нього учні, та й кажуть: Тут місце пустинне і година вже пізня; відпусти людей, щоби пішли у села купити собі їсти.
Та Ісус відповів апостолам: «Їм не треба йти звідси. Ви нагодуйте їх!»
Ісус же відповів їм: Не треба їм іти, ви дайте їм їсти!
Учні тоді Йому кажуть: «У нас нічого немає, крім п’яти хлібин та двох рибин».
Та вони говорять Йому: Маємо тут лише п’ять хлібів і дві риби.
Ісус звелів людям посідати на траву, тоді узяв п’ять хлібин й дві рибиниі, підвівши очі до неба, возніс хвалу Богові за їжу. Він розломив хліби і роздав їх Своїм учням, а вони роздали народу.
І, звелівши людям посідати на траві, узяв п’ять хлібів та дві риби, звернув погляд до неба, поблагословив і, переломивши, дав хліб учням, а учні — людям.
Всі поїли й наїлися, а потім учні ще зібрали дванадцять кошиків із залишками їжі.
І всі їли й наїлися, і назбирали залишків дванадцять повних кошиків.
А тих, хто їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок та дітей.
А тих, які їли, було близько п’яти тисяч чоловіків, не рахуючи жінок і дітей.
Одразу ж після цього Ісус звелів Своїм учням сісти в човен і плисти на інший берег озера, а Сам залишився, щоб відпустити людей.
І зараз же звелів [Ісус Своїм] учням сісти в човна й плисти раніше за Нього на інший бік, а Він тим часом відпустить людей.
Відпустивши народ, Він пішов на гору помолитися. Коли ж настав вечір, Ісус залишався там на самоті.
Відпустивши народ, піднявся Сам на гору, щоб молитися. Як звечоріло, Він залишався там на самоті.
Човен відплив уже досить далеко від берега, і хвилі кидали його з боку на бік, бо вітер був зустрічний.
Човен уже був далеко від берега; його кидали хвилі, бо дув супротивний вітер.
Десь між третьою та шостою ранку Ісус пішов до Своїх учнів, ступаючи по воді.
У четверту сторожу ночі [2] [Ісус] попрямував до них, ідучи по морю.
Коли учні побачили, що Ісус іде по воді, то жахнулись і з переляку закричали: «Це привід!»
А учні, побачивши, що Він іде по морю, жахнулися, кажучи, що це привид, і зі страху закричали.
Тієї ж миті Ісус мовив до них: «Заспокойтеся! Це Я! Не бійтеся!»
Зараз же сказав їм Ісус: Кріпіться, це Я, не бійтеся!
На те Петро Йому сказав: «Господи, якщо це Ти, звели мені підійти до Тебе по воді».
Петро, озвавшись до Нього, сказав: Господи, коли це Ти, накажи, щоб я пройшов до Тебе по воді!
І сказав Ісус: «Іди!» Петро вийшов із човна, і пішов по воді, підійшовши до Ісуса.
Він же сказав: Іди! І, вийшовши із човна, Петро пішов по воді, щоб іти до Ісуса.
Раптом відчувши сильний вітер, Петро злякався, почав тонути і закричав: «Господи, спаси мене!»
Та, побачивши сильний вітер, злякався, почав тонути і закричав, гукаючи: Господи, спаси мене!
Ісус одразу ж простягнув до нього руку, схопив його, мовивши: «Маловіре, чого ти засумнівався?»
І зараз Ісус, простягнувши руку, схопив його, та й каже йому: Маловірний, чому ти засумнівався?
Усі, хто був у човні, вклонилися Ісусові, мовивши: «Ти — істинно Син Божий!»
А ті, які були в човні, поклонилися Йому, кажучи: Ти насправді є Божий Син!
Перетнувши озеро, Ісус та Його учні прибули до землі Ґеннісаретської.
Перепливши, ступили на землю Генісаретську.
Коли мешканці Ґенісарета впізнали Ісуса, вони рознесли звістку про Його прихід по всіх околицях. І привели до Нього всіх хворих, благаючи дозволити їм хоча б торкнутися краю Його одягу. І кожен, хто торкався, той одужував.
Упізнавши Його, люди цієї місцевості сповістили всю околицю, принесли до Нього всіх хворих